Трапилось колись прочитати, що нібито існує десь у світі громадський рух за повне скасування, знищення кордонів. Базовою ідеєю цього руху є той факт, що Бог створив Землю без жодних кордонів, а вже по тому люди попроводили ці лінії поділу, де вважали за потрібне. Хоча в первісному замислі Творця нічого подібного не було.

Україна завмерла в передчутті давно вже вимріяного "безвізу". Цей політично-юридичний крок вже сам по собі є визнанням держави, Євросоюз ніби каже: ми відкриваємо перед вами свої двері й максимально полегшуємо шлях до нас. Однак цей шлях Україна і українці мають подолати самі. Бо, живучи в Європі, людина повинна мати змогу побачити Монблан і Кельнський собор, Дунай у Відні і Рейн у Бонні. Випити пива у Празі й з'їсти журек у Любліні, приголомшено оглянути шедеври Ґауді в Барселоні й у тій же Барселоні переглянути на стадіоні "Камп Ноу" не менш приголомшливий, ніж "Саграда Фамілія", футбольний матч за участю місцевої команди.

Сичання недоброзичливців з цього приводу долинає і з-за меж України, і зсередини. "Навіть без права працевлаштування!" - зловтішаються східні сусіди. Так, але нам відчинили двері, нас запросили, а вас ні. Це, якщо максимально спримітивізувати питаня й відповідь. А своїм рідним, питомим невдоволеним доводиться пояснювати, що так, справді, у світі прийнято, мандруючи, мати при собі такі-сякі кошти й мінімально забезпечений нічліг. Та й зворотній квиток теж потрібен, якщо плануєш повертатися. Хтось на Facebook спростив ці роздуми в такий спосіб: "Якщо ви не маєте грошей на таксі, ви ж не викликаєте таксі". Звісно ж, правила пристойності вимагають від мандрівника відповідати певним критеріям. А заробітчани, котрі їдуть по робочих візах до Польщі й далі - це окрема категорія, і її наявність в українському суспільстві теж враховується. В гостях треба жити за законом господарів.

Зате яке полегшення відчує професор Острозької академії, отримавши запрошення на наукову конференцію до Братислави, і його студенти - бо в одного мама працює в Італії, і він тепер бодай автобусом зможе відвідати той прегарний Мілан, а інший заробив двісті євро, і тепер може майнути на двотижневі курси угорської мови до Будапешта. Або харківський молодий есемемник, який заощадив не двісті, а тисячу євро, і тепер може фраєрнутись перед своєю дівчиною, запросивши її на вікенд до Відня! Просто придбати квитки, і за якийсь час гуляти по Штефан-Пляц, милуватись собором, потім ще потрапити в оперу й вечеряти "Захер-тортом" та кавою по-віденськи. Скільком родинам значно полегшиться спілкування, адже значна українська група вже є навіть у Португалії! І всі ці люди мають рідних в Україні. Вже лише з цієї причини безвізовий режим треба вітати щиро й гаряче.

Середній українець, на жаль, дуже мало подорожує. Близько третини населення взагалі ніколи не виїздило за межі свого регіону - трьох-чотирьох навколишніх областей. Пригадується, як під час Революції Гідності, задерши голови, роздивлялися, ходячи Києвом, завезені зі східних областей "тітушки". Більшість із них вперше потрапила до справжнього великого міста з гарною архітектурою і без звичних териконів на обрії. Громадяни України вперше бачили столицю своєї держави! А що вже казати про всі ті Берліни з Парижами?!

Тим часом відкритість світу в майбутні часи все-одно наростатиме, хоче хтось цього, чи ні. Молоде покоління вже не вповні розуміє, що то таке "залізна завіса" - автор цих рядків пересвідчився в цьому, розмовляючи зі студентами в Острозі. "Та як це - нікуди не можна було поїхати? - не вірили мені 19-літні. - Що, навіть до Польщі?" "Що таке - характеристика від парторга?" "Як це - не мати закордонного паспорта?" - щиро дивувалися вони. Здається, до кінця вони мені так і не повірили.

Вони вірять у інше: що зможуть продовжити навчання в університетах Європи, опанують мови, засвоять звичаї - і українці стануть в Європі звичними, своїми. Як, власне, і має бути. При всій повазі до людей фізичної праці, яких зустрічав за кордоном чимало, все ж дуже хочеться, щоб образ українця для європейця асоціювався також і з серйозним діловитим бізнесменом, і з дивакуватим музикантом-віртуозом, який дає один-єдиний концерт  у філармонії, й квитки на цей концерт коштують шалені гроші, і з науковцем, який їде на семінар, а в течці везе свою доповідь українською і англійською мовами. Бо бізнесмени й політики, митці й інтелектуали - також частина суспільства.

Відкриваючися світові, ми заслуговуємо на взаємність, на прихильну відповідь. Україна має багато чого цікавого показати іншим, але й українці мають право (навіть зобов'язані) пізнавати світ, заглиблюватись у нього, щоб вчитись і вдосконалюватись. Ніхто не повинен позбавляти нас цього права. 

Ну, а в далекому майбутньому і дійсно можна припустити, уявити собі світ без кордонів - як того добиваються представники руху, згаданого мною на початку. Адже світ належить усім людям у ньому. І в майбутньому людство неодмінно чекає всепланетний безвіз. І, мабуть, тільки у США "люди в чорному" ще контролюватимуть прибуття на Землю інопланетян.