"Вся наша країна сьогодні - це ніби велика маршрутка, повна пасажирів різного віку, статі та статусу", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.
Реклама
Нова "фейсбучна" мова принесла чимало цікавого в лексику, тож і заголовок відповідний. Бо Facebook наш, український і всепланетний водночас, розривається, вихитуючись на синусоїді двох понять: "зради" і "перемоги". І в цьому контексті кожна звістка може мати подвійне потрактування. Це добре. Або: це погано.
Футбольний клуб "Верес" із мого рідного Рівного минулого сезону пройшов таки у вищу лігу українського футболу й тепер грає зі справжніми грандами. В неділю, наприклад, мої земляки грали в Києві, на стадіоні імені Лобановського, з "Олімпіком" - не марсельським поки що, лише донецьким. І коментатори телеканалу, який транслював матч, побіжно зачепили цікаву тему. У сьогоднішньому українському футболі, як виявилося, виросло і зміцніло ціле покоління своїх, українських, доморощених (у хорошому значенні цього слова) тренерів. Перелічувати імен не буду, але одним із пояснень цього приємного феномену, на думку одного з коментаторів, стало відносне "збідніння" українського футболу в останні роки. Елементарне зменшення фінансів призвело до того, що власники клубів перестали запрошувати іноземних фахівців - не по кишені, дорого. Таким чином шанс отримали українські спеціалісти, які саме встигли нарости у спортивному середовищі і серед яких переважну більшість складають колишні професійні футболісти. Тренер "Вереса" теж належить до них, але суть не в цьому. Вона ширша: український футбол, спортивна думка, практика і філософія отримують останнім часом потужний імпульс для розвитку. І це що завгодно, але не "зрада".
Того ж дня, як мій "Верес" рубався з "Олімпіком", одне з видань опублікувало на своєму сайті статтю колишнього амбасадора США в Києві Джона Гербста, в якій теж можна знайти чимало приємного й обнадійливого. Зокрема є там думка про те, що справи в Україні не аж такі погані, як це бачиться з низів суспільства, хоча й не такі добрі, як їх, можливо, бачить влада. Пан Гербст покладає надії на молодих лідерів і на поступову, проте невпинну трансформацію українського суспільства. А інші блогери на інших сайтах пишуть іще пряміше: друзі, та три роки тому, в чотирнадцятому, ми взагалі ризикували програти дощенту, зникнути з політичної мапи. А сьогодні ми успішно протистоїмо другій армії світу, ми маємо гідне і сильне військо, своє військо, здатне нас захистити. Нас почали помічати, у світі зауважили нашу боротьбу й поступово зрозуміли, що правда на нашому боці! Наш супротивник терпить невдачу за невдачею на політичному фронті. Нові санкції США проти РФ, які невдовзі має підписати американський президент, спричинили справжню паніку в російському таборі. Москві прямим текстом кажуть: доки не нормалізується ситуація в Україні, про співпрацю та подальше збагачення можна забути. І це теж грає на користь Україні.
Україна поступово входить у свідомість іноземців не просто як держава десь біля Росії, а як держава, яка тій Росії протистоїть. І має на це резони, і має на це право, і має на це силу і снагу. Скільки б не репетували по Європі ті, кого німці влучно охрестили "путінферштеєрами" - тими, котрі розуміють Путіна.
Влада в руках молодих
Вік - не завада для посади. Молоді сільські голови в Україні доводять, що покращувати рівень життя в селі можна, не чекаючи на дотації. DW розповідає про п'ятірку успішних сільських голів віком до 30 років.
Фото: privat
Артем Кухаренко (24 роки), Подільське, Черкаська область
Два роки тому в свої 22 він був наймолодшим сільським головою в країні. Артем Кухаренко співає, але кар'єра співака не заважає йому працювати над розвитком села. Він уже встиг зробити в селі вуличне освітлення, безкоштовний wi-fi, відремонтувати школу. Зізнається, що лише з часом зрозумів, що гроші, яких завжди бракує, можна отримати, економлячи. Наприклад, поставивши енергоощадні вікна в школі.
Фото: privat
Олександр Топорівський (27 років), Благодатне, Волинська область
Для свого селища Олександр Топорівський всюди шукає співфінансування. Завдяки грантам йому вдалося встановити в селищі два майданчики з вуличними тренажерами, відремонтувати три дороги, освітити вулиці й облаштувати безкоштовний кінотеатр просто неба. А ще молодий голова запровадив акцію "Вимагай чек - поможи громаді" (акциз від покупки алкоголю та цигарок поповнює місцевий бюджет).
Фото: privat
Мар'ян Микитин (29 років), Новосілки, Івано-Франківська область
Сільським головою Мар'ян Микитин став у 27 років. За два роки зробив освітлення вулиць, побудував внутрішні туалети в школі, поміняв накриття в Народному домі. А тепер хоче зробити село успішним - планує здавати землю в оренду для вітрової електростанції. Вже навіть знайшов інвестора. А ще молодий війт запрошує підприємців для вирощування на землях села лохини та малини.
Фото: privat
Ігор Лукашевич (24 роки), Ганнусівка, Івано-Франківська область
Замість того, щоб стати районним чи обласним депутатом, Ігор Лукашевич став сільським головою. Каже, про це його попросили селяни. Конкурентів не мав, бо ніхто не хотів братися за цю справу. Але він спробував - і вже вирішив питання з вуличним освітленням та відремонтував фельдшерський пункт. У планах - спортивні майданчики та кінотеатр. А ще Лукашевич мріє встановити в селі сонячні батареї.
Фото: privat
Мар'яна Масляк (26 років), Перевозець, Івано-Франківська область
У 20 років Мар'яна Масляк очолила чотири села. Перше сесійне засідання вона згадує із жахом - настільки важко було знайти спільну мову з депутатами. Нині в спілкуванні і з народними обранцями, і з селянами Максляк обрала золоту середину: слухати як молодих жителів, так і старших. На вимогу останніх вона газифікувала села та зробила освітлення, а для молодих побудувала спортивні майданчики.
Фото: privat
Олег Карапінка (22 роки), Дроздовичі та Галичани, Львівська область
Нині наймолодшим сільським головою в Україні є Олег Карапінка. Села Дроздовичі та Галичани він очолив у середині липня - буквально за якісь тижні після здобуття диплому бакалавра у Національному університеті "Львівська політехніка". До того, як обійняти нову посаду, він два роки був депутатом районної ради, а у 18 років став директором Народного дому в Дроздовичах.
Фото: DW/V.Pryhid
6 фото1 | 6
Перехідний період, який зараз переживає Україна як держава, як суспільство і як народ, цікавий і нелегкий. Вся наша країна сьогодні - це ніби велика маршрутка, повна пасажирів різного віку, статі та статусу. Є в ній водій, біля нього сидить хтось зі знайомих, і водій усю дорогу має з ким поспілкуватися. Є інші пасажири: бабці з базару, котрі нарікають на низькі пенсії, вчитель із учнями, які повертаються з екскурсії, а трохи старші за учнів хлопці вертаються з заробітків на будівництві. Жінки середнього віку - теж із заробітків, але аж з Італії. Учасник АТО, який їде у відпустку, в камуфляжі, засмаглий і втомлений. На його питання про пільговий проїзд водій ствердно киває головою і, нахилившись, правою рукою крутить ручку налаштувань радіоприймача. Хоче спіймати гарну музику, але з "ефемок" лине якась суцільна "Зайка моя". Лунає сигнал чергової повної години, йде короткий випуск новин. Першою чергою повідомляють про ситуацію на лінії протистояння, чергові жертви чи постраждалих. Маршрутка аж примовкає. А наприкінці випуску диктор повідомляє (вже майже на рівні курйозу), що учасники соціального протистояння у Венесуелі використовують напрацювання нашої, української Революції гідності. Наприклад, дерев'яні щити, прикриваючись якими, бунтарі на іншому боці земної кулі йдуть на зіткнення з проурядовими силами. Наш досвід, наші методи придалися іще комусь у світі - це хіба не досягнення? Венесуельці б точно визнали це досягненням.
Випуск новин завершується, і музика повертається в ефір. Тільки тепер це вже не "Пырышки-пупырышки", а, наприклад, "Лента за лентою набої подавай", заклична й енергетична пісня. Маршрутка потрохи набирає хід на трасі, яка робиться усе рівнішою та світлішою. Попереду - далекий шлях. Нелегкий. Але подоланний.
Які вимоги Майдану виконані через три роки?
Три роки тому українці вийшли на Майдан, відстоюючи європейський курс України. Тоді DW зробила серію фотографій протестних плакатів, з якими люди вимагали змін у країні. Які з цих вимог виконані через три роки?
Фото: REUTERS
Україна - це Європа
21 листопада 2013 року українці вийшли на Майдан, виступаючи проти політики тодішнього президента України Віктора Януковича, який відмовився підписувати угоду про асоціацію з Євросоюзом. Протести закінчилися зміною влади, і в березні 2014 року Україна підписала політичну частину угоди про асоціаці, а в червні - економічну. Але через позицію Нідерландів процес ратифікації угоди досі заблокований.
Фото: DW/L.Rzeutskaya
"Тайговому союзу - ні"
Протестувальники вимагали від Віктора Януковича відмовитися від інтеграції країни до Митного союзу ЄврАзЕС, куди Україну запрошував президент Росії Володимир Путін. Після перемоги Майдану офіційний Київ відмовилися від цієї ідеї, але за даними опитування соціологічної групи "Рейтинг", проведеного 28 вересня - 7 жовтня 2016 року, 19 відсотків українців досі виступають за вступ до Митного союзу.
Фото: DW/L.Rzeutskaya
Гасло "Банду геть" усе ще актуальне
Під час протестів 2013-2014 років українці об'єдналися, вимагаючи перезавантаження влади, яка загрузла в корупційних скандалах і злочинних махінаціях. Частково це вимога була задоволена. Влада в країні змінилася, але в Україні досі викривають корупційні дії - тепер нових чиновників.
Фото: DW/L.Rzeutskaya
Дострокові вибори відбулися
Найбільше претензій у мітингувальників на Майдані було до тодішнього президента Віктора Януковича і його так званої "сім'ї", яких звинувачували в розкраданні держвласності та узурпації влади. Під час протестів мітингувальники вимагали імпічменту президента і розпуску парламенту. Ця вимога була задоволена. Після втечі Януковичаз країни пройшли дострокові президентські і парламентські вибори.
Фото: DW/L.Rzeutskaya
Своїх не залишати
Під час протестів на Майдані силовики затримали понад 200 активістів. Проти більшості з них були порушені кримінальні справи, які в судах закінчувалися обвинувальними вироками. Соратники затриманих домагалися їхнього звільнення, протестуючи під стінами СІЗО і захищаючи їх у судах. Після перемоги Майдану всі політичні в'язні були випущені на свободу.
Фото: DW/L.Rzeutskaya
Правоохоронці під контролем
Протестувальники також вимагали контролю над правоохоронними органами і розформування спецпідрозділу "Беркут". Навесні 2014 року "Беркут" розформували, проти кількох колишніх керівників підрозділу було порушено кримінальні справи. Українську міліцію перейменували на поліцію, провівши чистки в рядах правоохоронців. З нуля була створена патрульна поліція, якій зараз довіряє 42,6 відсотка українців.
Фото: DW/L.Rzeutskaya
Змінити систему поки не вдалося
Активісти вимагали системних змін у країні. Після приходу "постмайданной" влади під тиском міжнародних партнерів в Україні почалися реформи. Прогрес є в створенні інституцій, які повинні боротися з корупцією, проведенні державних тендерів, децентралізації влади, контролі над правоохоронною системою. Утім, досі не проведені масштабні судова і медична реформа, в країні процвітає корупція.