У Москві на врученні кінопремії "Ніка" російські режисери та актори висловилися про антикорупційні протести, які 26 березня відбулись у багатьох великих містах Росії. Режисер Олексій Красовський закликав кіноспільноту використовувати свою владу, аби щось змінити в долі затриманих. Його підтримали Віталій Манський, Олександр Сокуров і актриса Олена Коренєва. DW поговорила з лауреаткою кінопремії "Ніка".

DW: Актриса Юлія Ауг сказала, "що такого дуже давно не було, щоб "Ніка" була акцією протесту, і цей факт означає, що нарив дозрів". Про який нарив вона говорила?

Олена Коренєва: Я не назвала б це акцією протесту. Акція протесту - це несподівана для всіх за чисельністю демонстрація 26 березня, де, як пишуть незалежні джерела, було затримано близько тисячі людей. Але все-таки церемонія вручення премії "Ніка" відрізнялася від попередніх, може, саме тому, що нарив справді дозрів.

З іншого боку, говорити про наболіле і несправедливе має бути природною і буденною справою, а не акцією. Публічні люди і ЗМІ повинні піднімати ці питання. Це не має перетворюватися в кульмінаційний момент з певного приводу, тим більше для людей, які займаються творчістю, кінематографом, театром, правозахисна діяльність - в якомусь сенсі суть мистецтва. Я згодна, що нарив дозрів. Часи сьогодні дуже важкі з точки зору насильства над людиною: коли б'ють кийками мирних людей, які вийшли на площу. Право на мирну ходу у нас прописано в конституції. Коли ОМОН б'є людей, коли старих і молодих людей тягнуть по асфальту, затягують в автозак і поводяться з ними, як з нелюдами, - це ніби війна, де є ворог, якого треба принизити і знищити. Шокує те, що це стало нормою у взаєминах з ОМОНом, який представляє владу.

На церемонії нагородження підняли питання про взаємовідносини суспільства і влади, наскільки важливо говорити про ту частину суспільства, яка не реагує на насильство, що застосовується до її співвітчизників?

Це складне питання. У кожної людини є друзі, близькі, колеги, які дотримуються прямо протилежних точок зору з цілого ряду питань. Це створює дуже багато конфліктів, і кожен відстоює свою позицію пристрасно. Мене іноді запитують, як я можу спілкуватися з людиною, яка дотримується позиції влади? Я кажу, що ставлюся до людей, які не виявляють активності в захисті своїх або чужих прав, терпляче і частково з розумінням. У них причини найрізноманітніші - страх, ізоляція в творчості і роботі. У людей життя важке, і вони дистанціюються від політики. Мене такі настрої теж іноді охоплюють, тому що варитися у всьому цьому дуже важко. Сьогодні картина настільки неприваблива, а усвідомлення того, що все до такої міри є цинічним, травмує людину. Це психологічний захист.

Але є люди, які зомбовані. У них немає досвіду збору інформації з різних джерел, ні досвіду політичної дискусії. Ми знаємо заздалегідь, які виступи з премії "Ніка" на федеральних каналах виріжуть, а які залишать. В результаті глядач бачить підправлену картинку, не кажучи вже про наклеп, пропаганду, дезінформацію щодо всіх, хто критикує владу. За конституцією всі марші повинні носити не погоджувальний характер, а "повідомлювальний": скільки людей має вийти, за яким маршрутом і в який інтервал часу. Адміністративні арешти можуть застосовуватися, якщо це буде порушено. Саме право виходу на протест прописано у нас в законі. І я як учасник подібних маршів і мітингів вважаю, що вони абсолютно мирні. Якщо хтось запалює фаєри, то це очевидна провокація.

Чи допоможе тоді просвіта? Про це на виступі говорив Олександр Сокуров ...

Так, просвітлювати потрібно. Однак я згадую два скандальних ролики. Школярі у Брянській школі записали відео, як когось із їхніх однокласників забрала поліція, тому що він збирався йти на марш Навального. Директор і вчителька влаштували їм лекцію-обструкцію: вони говорили казенною мовою і були настільки перелякані, що спілкувалися з ними, як з маленькими недорозвиненими дітьми, яким можна збрехати заради уявного блага. Другий випадок - консерваторія, де читали список п'ятої колони. Це не окремий випадок, не імпровізація однієї людини. Цим займаються ЗМІ. До переліку потрапили Дмитро Биков, Михайло Горбачов, Лія Ахеджакова, Микола Сванідзе та інші. Це дикість, розпалювання ненависті. До питання про освіту - потрібна противага. Ті, хто може, має використовувати трибуну або навіть у своїх роботах говорити про це. Але поки сили нерівні.