Поблизу Маріуполя український військовий стежить за позиціями сепаратистів крізь пролом від артилерійського снаряду. Позиції підрозділу розташовані у колишній будівлі санаторію, який опинився на лінії зіткнення і був ущент зруйнований. Попри офіційний режим припинення вогню, обстріли трапляються щодня.

Військовослужбовець патрулює територію зруйнованого дощенту села Широкиного - передмістя Маріуполя. Курортне село на узбережжі Азовського моря найбільших руйнувань зазнало у серпні. До війни у ньому щоліта відпочивали тисячі туристів. Нині тут - передові позиції українських військ. За 600 метрів узбережжям знаходяться позиції бойовиків.

Окопи неподалік від Маріуполя нагадують радше картини Першої світової війни. Безугавні обстріли та снайперський вогонь на цій ділянці фронту тримають військовослужбовців у постійній бойовій готовності, поки вони посилюють свої позиції для тривалого конфлікту. Земляні окопи та особливо підсилені деревом бліндажі - це не лише укріплення, а й помешкання для військовослужбовців на час війни.

Ця позиція на Донецькому фронті знаходиться лише за 500 метрів від позиції проросійських сепаратистів. Під час мобілізації до українського війська призвали тисячі громадян. Чисельність Збройних сил зросла з 130 тисяч до 280 тисяч осіб. Тепер мобілізовані з різних прошарків суспільства несуть службу на 200-кілометровому фронті, що простягнувся степами і впирається в узбережжя Азовського моря.

31-річна акторка Алла нині співпрацює з одним з волонтерських загонів. Волонтери допомагають мирному населенню, яке досі проживає у зоні конфлікту, а також забезпечують військових медикаментами й необхідними речами. Жінок мобілізація не торкнулася, тож вони на війні добровільно. "Мій друг був офіцером і сказав мені, що я маю послужити своїй країні під час війни. Я погодилася", - каже Алла.

З протитанковим гранатометом РПГ біля ліжка Алла читає Facebook після дня на лінії фронту та душу з води у пляшках. Алла проживає поряд із 20 військовослужбовцями-чоловіками у приміщенні санаторію. Товариші спорудили для неї імпровізовану особисту кімнату, яку обгородили книжковими шафами та душовими фіранками. "Вони хороші хлопці, мої друзі. Я їм довіряю", - каже Алла.

Лікарі-волонтери з Канади проводять операції поранених військових у Київському військовому госпіталі. З Канади прибула група із 40 фахівців для проведення складних операцій, які не під силу їхнім українським колегам. Громадяни Канади та інших країн з чисельною українською діаспорою відіграли вирішальну роль у фінансовому й технічному забезпеченні, якого Україні бракувало в умовах війни.

28-річний киянин Андрій отримав поранення від вибуху міни на Донеччині. Його мають прооперувати хірурги з Канади, аби зменшити площу шрамів та видалити шрапнель з обличчя. Осколки настільки великі, що на щоках та лобі можуть триматися магнітики. До війни Андрій мав бізнес у сфері комунікаційних технологій. Перш ніж повернутися до роботи, він має відбути річний термін служби в армії.

Катя у своїй київській квартирі, де вона живе із двома доньками, дворічною Дашею та дев'ятирічною Анною. Її чоловіка мобілізували - він служить біля Маріуполя. "Мені тут просто жахливо без нього, - каже Катя. - Мені не потрібен великий будинок чи багато грошей, а лише щоб тут був мій чоловік та ростив своїх доньок".

Чоловік Каті - 29-річний Максим - сидить на своєму ліжку в дерев'яному бліндажі поблизу Маріуполя. Вже три останніх місяці це - його дім. До мобілізації він займався імпортом одягу з Німеччини, який реалізовував у трьох власних магазинах одягу. Нині вони простоюють зачинені, адже немає кому керувати бізнесом. Після служби в армії йому доведеться переобладнати магазини та поновити контракти.

Український військовослужбовець на КПП неподалік від Донецька. Попри режим припинення вогню, перемир'я щодня порушується обстрілами та снайперським вогнем. Така окопна позиційна війна на виснаження з вогнем без розбору змусила населення Донбасу залишити свої домівки або ж зробила його життя нестерпним. Стан псевдовійни паралізував регіон економічно та політично.