Якщо в Києві - попри погрози і заклики відмовитися від проведення заходу - організаторам цьогоріч усе ж вдалося провести "марш рівності" на підтримку ЛГБТ-спільноти, то в Одесі на заваді проведенню гей-параду став суд. У відповідь на позов місцевої влади феміда заборонила організаторам "Одеса Прайд-2015" проведення публічних заходів через побоювання масових заворушень.

При цьому одеським правоохоронцям не вдалося відвернути напади зловмисників на ЛГБТ-активістів навіть у рамках непублічних заходів. DW поспілкувалася із головою оргкомітету фестивалю Анною Леоновою і розпитала її про труднощі, з якими доводиться стикатися одеському ЛГБТ-рухові під час боротьби за свої права.

У рамках фестивалю "Одеса Прайд-2015" один із заходів присвячений темі побудови української моделі інтеграції ЛГБТ в суспільство. У чому має полягати ця модель?

Нам важливо побудувати діалог із суспільством зараз і показати, що така соціальна група, як ЛГБТ, може брати участь у суспільному житті. Саме про це ми і говоримо - про потребу бути частиною соціального життя країни. Тим більше, що в більшості своїй українці достатньо толерантні до питань нетрадиційної орієнтації. Особливо зараз - коли Україна живе у час змін. Але водночас я не розумію для себе позицію української влади. Чи то вона використвує нас як уявного супротивника, з яким можна боротися і доводити свою силу, чи то влада побоюється маргінальних угруповань (ультраправого штибу - Ред.), які сьогодні стають дедалі активнішими в країні.

У випадку із забороною публічних заходів в рамках "Одеса Прайд" офіційним аргументом місцевої влади була небезпека заворушень під час акцій.

Так, це факт. Але разом з цим ми дізналися, що ще чотири фестивалі, які проходить одночасно із нашим, під заборону не потрапили. Нас найбільше обурило, що один із фестивалей - фестиваль Comic Con. Це захід (субкультурного руху - Ред.) косплей. Наскільки нам відомо, такі групи теж неоднозначно сприймаються суспільством, як і представники спільноти ЛГБТ. Чому тоді влада обмежує нас у правах, а охорону цих людей навіть не намагалась посилити? Це просто інформаційне гетто - небажання бачити і слухати певну групу населення.

Чому для української ЛГБТ-спільноти так важливо заявляти про свої права у публічній формі?

Представники ЛГБТ-спільноти в Україні і в Одесі часто стикаються з випадками вуличного насильства, але звернення до міліції завершуються жартами у наш бік. Міліція не вказує, що злочин вичнено на ґрунті гомофобії, натомість такі події розглядаються як звичайні побутові сутички чи хуліганство. Це тягне за собою лише адміністративну відповідальність. Зрештою, людина, яка звернулась зі скаргою, через деякий час знову може стати жертвою відплати того, хто її скривдив. Тож коли на вулицю виходять люди, з якими ти себе ідентифікуєш, які говорять, що не треба боятися, треба заявляти про себе і про свої права, зростає внутрішня упевненість людини, яка потрапляла у складні ситуації, у тому, що вона гідна належного правосуддя.

Яких змін потребує українське законодавство в частині захисту прав ЛГБТ-спільноти в країні?

В українському законодавстві такого терміну, як "гомосексуальність", не існує. Немає жодної норми, яка би регламентувала, як ми можемо реалізувати свої права. Останній кричущий випадок - це історія із підготовкою тексту 41 статті (проекту оновленої - Ред.) Конституції України. Представники ЛГБТ-спільноти брали участь у робочих групах, які працювали над статтею. Були прописані положення, пов'язані з гомосексуальністю, гендерною ідентичністю тощо. Ми прагнули вписати туди норму про "гомосексуальність" як ознаку, за якою не можна дискримінувати соціальну групу.

Та зрештою в (міжнародній правозахисній організації - Ред.) Amnesty International помітили, що пунк про сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність із тексту цієї статті зник. На черговому засіданні робочої групи представникам організації та ЛГБТ-спільноти повідомили, що текст прибрали на вимогу Ради Церков. Виходить, що у нас Рада Церков вирішує, кого дискримінувати можна, а кого ні.

Однією з вимог ЛГБТ-спільноти в Україні є також запровадження можливості юридично оформити стосунки для представників однієї статі…

Це пов'язано із майновими питаннями. Люди сходяться і розходяться. У період спільного життя з'являється спільно нажите майно. На даний момент стосунки між повнолітніми людьми контролює законодавство про шлюб та сім'ю. Воно чітко визначає сім'ю як союз чоловіка та жінки. Таким чином, гомосексуальні пари, які прожили разом багато років, не можуть звернутися до суду, якщо вони припиняють свої стосунки і хочуть розділити майно. Тобто коли все майно було оформлено на одну людину, а на іншу тільки чайні ложки, про його справедливе розділення годі й говорити.