Ще з третього століття нашої ери християни дякують Богові за дари, які приносить осінній урожай. У Німеччині свято врожаю зазвичай відзначають у першу неділю жовтня. Але й у вересні є вдосталь можливостей відсвяткувати наближення осені. На додачу до традиційних винних фестивалів у різних регіонах стають дедалі популярнішими власні фестивалі збирання гарбузів та кукурудзяні лабіринти.

Як виглядала б сьогодні Німеччина і світ, якби 9 листопада 1989 року не впав Берлінський мур? Бранденбурзькі ворота досі є символом, який нагадує як про поділ Німеччини, так і про її возз'єднання. Проте офіційно Німеччина стала єдиною лише через рік - 3 жовтня 1990 року. Сьогодні цей день є офіційним державним святом.

День німецької єдності - так офіційно називається свято, яке щорічно відзначають 3 жовтня. У цей день політики виголошують промови, у містах відбуваються концерти та святкові салюти. Однак для деяких німців історичне та політичне значення цього дня є другорядним. Вони радіють передусім тому, що не треба працювати.

Якщо погода змінюється і вітер стає сильнішим, настає час запускати повітряних зміїв. Для цього не потрібно окремого свята. Можна купити повітряних зміїв будь-якого кольору й розміру або ж - змайструвати самому. Любителі запускати повітряних зміїв влаштовують восени численні фестивалі по всій Німеччині.

Восени з дерев падає не лише листя, але й плоди, із яких дітям особливо подобаються каштани. Але не забувайте, що існують два різновиди каштанів. З кінських каштанів (як на фотографії) можна майструвати цікаві фігурки. Крім того, вони чудово підходять для годування тварин. Інший вид - їстівні каштани. Як можна зрозуміти з назви, вони є їстівними і для людей.

Для кельтів 31 жовтня настає кінець літа та початок темної пори року. Щоб відігнати злих духів, вони носили страшні маски. Цей звичай сьогодні відомий як Хелловін та святкується передусім у США. У Німеччині також вирізають гарбузи, а діти ходять від будинку до будинку. Однак тут Хелловін по-справжньому не визнається як свято.

Насправді кожен святий у римо-католицькій церкві має свій день пам'яті. Але оскільки кількість святих швидко зростає, Папа Римський Григорій IV запровадив дату вшанування усіх святих. Тому щороку 1 листопада, починаючи з 835 року, німці святкують День усіх святих. У цей день також поминають померлих, тому на багатьох цвинтарях запалюють свічки.

11 листопада сяють, передусім, дитячі очі. Спочатку діти йдуть урочистою ходою з музикою та вогниками по району, після цього чоловік на коні роздає їм солодку випічку у формі чоловічків. А потім діти з ліхтариками ходять від будинку до будинку, співаючи пісні, і отримують за це солодощі. Звичай походить від єпископа Мартіна Турського, який, за легендою, віддав свого плаща жебракові.

Гуска відіграє важливу роль у легендах про святого Мартіна. Як переповідають, він сховався в гусятнику, щоб уникнути свого призначення єпископом. Але галасливі птахи зрадили скромного монаха. Ще й сьогодні вони розплачуються за це, опиняючись на тарілках у святковий день. Перед або під час споживання гуски 11 листопада традиційно виголошують "гусячу поему".

У деяких районах північної Німеччини кульмінацією осені є споживання капусти грюнколь. Щоб поласувати нею, сім'ї та друзі виділяють окремий день. Усе починається поїздкою на природу, а закінчується ситною стравою з капусти в одному з сільських ресторанчиків. Цей овоч подають разом з картоплею та м'ясною стравою, наприклад, з ковбаскою чи копченою корейкою.

4 грудня, у День святої Варвари, у деяких регіонах Німеччини люди зрізають гілки вишні чи якогось іншого фруктового дерева і ставлять їх у вазу. Якраз до католицького Різдва вони мають зацвісти. Варвара була грецькою дівою та мученицею, яку, за легендою, стратив власний батько за її християнську віру.

У червоному плащі та з білою бородою Святий Миколай - у німецькій традиції - Ніколаус - приходить до дітей 6 грудня. Слухняних дітей, як відомо, він обдаровує, а неслухняних - сварить. Святкування сягає своїм корінням ІІІ століття, коли жив відомий візантійський єпископ із Мир.

Sauerbraten, що можна перекласти як "кисла печеня" зазвичай готують з яловичини чи конини. Однак можливі й інші варіанти. М'ясо маринують у суміші вина, оцту та приправ. Маринування може тривати до 10 днів, що робить м'ясо напрочуд ніжним. За класичною рецептурою його подають з червоною капустою та книдлями.

Інгредієнти цієї страви нагадують гамбургери, але завиванці - це цілковита протилежність фаст-фуду й вважається стравою, що подається з особливої нагоди. На тонко порізані шматочки яловичини накладають сало, дрібно покришені мариновані огірки, цибулю та гірчицю. Потім це все згортають, проколюють шпажкою і тушкують щонайменше годину. Для любителів м'ясних страв ці завиванці - те, що треба!

На Півночі та Заході Німеччини їх називають Klöße. В інших регіонах - Knödel. Саме від цього слова походить слово кнедлі або кнедлики, запозичене через чеську і словацьку мови. Готуються кнедлі з вареної картоплі. Існує безліч рецептів. Нерідко кнедлі подають як гарнір, але вони годяться і як головна страва або в супі. Солодкий різновид кнедлів популярний в Австрії та Баварії як десерт.

Обережно, гарячі й масні! Жодний різдвяний ярмарок не обійдеться без Reibekuchen, що перекладається як "тертий пиріг". Це - аналог українських дерунів. Невеличкі картопляні оладки бувають і солодкому виконанні. Часто у Німеччині деруни подають з яблучним мусом. Як варіант їх можна подати і з сиром, змішаним з травами.

Той, хто бодай раз катався на лижах в Альпах, знає що це за відчуття. Бульйон з яловичини з нарізаними соломкою оладками зміцнює втомлені м'язи та зігріває зсередини. У Німеччині цю першу страву називають по-різному в залежності від регіону. Утім, відомий він не лише в німецькомовних країнах, адже почастувати цією поживною потравою можуть і в Італії, Франції чи Угорщині.

Вони - доказ того, що для приготування смачних страв не обов'язково потрібно багато сил та інгредієнтів. Käsespätzle готуються з тіста зі значним вмістом яєць. Відварюєш, додаєш підсмаженої цибулі та сиру - і смачного!

Щодо їхнього походження існує безліч легенд. Одне відомо точно: раніше вареники були стравою бідноти. Залишки м'яса, хліба та городини ставали начинкою повноцінної страви. Хоч сама форма "конвертиків" з тіста - це швабський винахід, але варениками залюбки їдять скрізь у Німеччині.

Останніми роками кале, або як ще її називають грюнколь, переживає справжній бум популярності навіть за межами Європи. Вона - невід'ємна частина національної кухні насамперед в північних регіонах Німеччини. Якщо її подавати з картоплею та хрусткими свинячими ковбасками, то й наїстися можна, й зігрієшся.

На перший погляд - це звичайнісінький голубець. Але німецькі Kohlrouladen мають дещо іншу начинку. В капустяні листки німці зазвичай загортають лише м'ясний фарш з приправами, не додаючи рис або гречку, як це зазвичай роблять в Україні.

Хоч в традиційній німецькій кухні м'ясо - однозначний фаворит, але є й альтернативи. Приміром, варені яйця добре смакують з гірчицею та картоплею. Це - досить проста в приготуванні страва. До того ж її дуже люблять діти.

Адвент починається в неділю за чотири тижні до Різдва. У цей час християни готуються до "приходу Господа" (лат. adventus domini). Колись Адвент був пов'язаний із постом та забороною танців, а нині означає для віруючих християн насамперед духовні практики. Атеїсти асоціюють ялинковий вінок з передріздвяним часом так само, як пряники та гірлянди.

Свічки на ялинковому вінку запалюють у кожну неділю Адвенту. Першої неділі - одну, другої - дві, третьої - три... Тим, хто суворо дотримується послідовності, доведеться, ймовірно, четвертої неділі замінити розталу першу свічку.

Основоположниками традиції запалювати свічки під час Адвенту вважають ранні протестантські громади XVI століття. Звичай у сучасному вигляді приписують теологу Йоганну Гінріху Віхерну, який заснував у 1833 році дитячий будинок поблизу Гамбурга. Щоб дітям було зрозуміло, як довго чекати свята, Віхерн розмістив на колесі від воза чотири великі і 20 малих свічок і день за днем запалював їх.

На протестантській півночі Німеччини традиція різдвяних вінків була вже доволі поширена, коли у 1925 році в Кельні уперше повісили різдвяний вінок у католицькій церкві. Відтоді цей звичай поступово поширювався й на південь. На фото - різдвяний вінок у історичному центрі портового міста Задар (Хорватія).

Англіканська церква теж перейняла традицію. Йоркський собор (на цьому фото) прикрашено великим різдвяним вінком.