Більшість мешканців селища Павлокома, що на Сході Польщі, до Другої світової війни становили українці. Понад триста з них наприкінці війни, коли німецькі війська вже давно залишили ці території, стали жертвами різні, влаштованої польськими партизанськими загонами. Цей злочин партизани розглядали як помсту за вбитих напередодні дев’ятьох поляків. На пам’ятному хресті, біля якого минулої суботи молилися президенти Лех Качинський та Віктор Ющенко, викарбуваний напис: „Вічна пам’ять 366 жертвам, трагічно загиблим 1-3-го березня 1945 року в селі Павлокома”. Колишня мешканка цього села Стефанія Федак-Когут прибула на пам’ятні заходи з далекої Канади. 61 рік тому, коли сталася трагедія, їй було 11 років. Жінка розповідає, що щаслива з того, що українці і поляки знаходять в собі сили пробачати. Однак для того, аби перегорнути непросту сторінку історії, потрібно принаймні називати речі своїми іменами, переконана Стефанія Федак-Когут:

„Мого брата порізали, а тут написали – трагічно загинув. Як „трагічно загинув”, коли їх різали? Що значить „360 трагічно загинули”? Чи на них впала якась бомба?”.

Історики приписують вбивство українців у Павлокомі підрозділам Армії крайової – польського повстанського війська. Пам’ятний напис на хресті не згадує про це жодним словом. Це можна пояснити вимогами дипломатії або бажанням поляків і українців уникнути гострих історичних кутів.

Однак багато українців, які прибули до Павлокоми із щирим прагненням примирення, поїхали звідтіля з неприємним відчуттям обману. Річ у тім, що неподалік від пам’ятника загиблим українцям, постав і хрест у пам’ять про загиблих поляків. На ньому міститься напис: „Пам’яті поляків, мешканців Павлокоми, які у 1939-1945 роках загинули від рук українських націоналістів“.

Цей напис нагадав українцям не стільки бажання увіковічнити пам’ять загиблих, скільки звинувачення: „це зробили українські націоналісти”. Таке зауваження видається тим більше недоречним, якщо зважити на те, що, на думку багатьох істориків, як з польського, так і з українського боку, вбивство дев’ятьох поляків було провокацією агентів радянського НКВС. Історики, які працюють у відкритих після розпаду СРСР архівах, називають такі дії типовими для НКВС засобами розпалення ворожнечі між українцями і поляками. Стефанію Федак-Когут дуже засмутив напис на хресті:

„До урочистості я ставлюся дуже гарно, але до того напису я ставлюся не гарно. Бо які ж це націоналісти ? У 1945 році тут УПА не було“

Польський публіцист Марцін Войцєховський на шпальтах „Gazety Wyborczej” теж звернув увагу на цю несправедливість:

„Дивує різниця написів на пам’ятниками 366-и українським жертвам різні і 9 полякам, яких раніше було викрадено українським підпіллям... Чому одних вбивць названо, а про інших мовчання? Різні написи провокують питання українців про те, чи їхня пам’ять не дискримінується в Польщі?“

Для вшанування історичної пам’яті всіх поляків, як героїв, так і трагічних жертв війн, у Польщі існує спеціальне відомство – „Рада охорони пам’яті боротьби і страждання”. Саме його начальство вирішує, які монументи ставити у Польщі і що на них писати. Коментуючи неадекватність пам’ятних знаків у Павлокомі генеральний секретар Ради Анджей Пшевозьнік, сказав:

„Говорячи про напис на українському пам’ятнику, то тут прийнято такий варіант, який хотіла українська сторона. А напис на польському пам’ятнику сформулювала місцева влада“.

Тут пан Пшевознік явно злукавив. Саме його відомство вирішує, що писати на пам’ятниках, зауважує голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима. Водночас у тому, що пам’ятний комплекс у Павлокомі виявився образливим для багатьох українців Тима звинувачує передовсім непрофесійні дії української сторони, яка допустила появу неузгоджених написів. Такої думки дотримується і публіцист, редактор львівського журналу “Ї” Тарас Возняк. За його словами, львів’яни пам’ятають як довго і наполегливо відомство пана Пшевозьніка сперечалося за кожне слово на меморіалі польських військових поховань на Личакові, аби лише не було ображено їхню гідність:

“В місцях увічнення пам’яті повинні працювати міждержавні комісії, українська та польська дипломатії. Якщо польська дипломатія працює ефективно і на Личакові образливі написи не появилися, то це їм до честі. Якщо у Павлокомі цей напис був толерований президентом та чиновниками, то претензії лише до них, до української сторони, яка є мало компетентною”.

Втім, попри всі прикрі прорахунки, Возняк називає відкриття меморіалу у Павлокомі непересічною подією на шляху примирення двох народів. Аби цей непростий процес не супроводжували нові образи з обох сторін, в майбутньому на всіх похованнях слід писати загальні, стримані фрази, переконаний Тарас Возняк.

Губернатор Львівщини Петро Олійник, коментуючи непорозуміння із пам’ятними надписами у Павлокомі, порадив “піднятися” над будь-якими формальностями, а більше зважити на той факт, що керівники обох держав зробили жести примирення. І цей важливий процес триватиме, зауважує Олійник. За його словами, цьогоріч заплановано відкрити ще чотири поховання. Два з українського і два з польського боку.

Євген Тейзе

За матеріалами кореспондентів Галини Стадник і Володимира Прядка