Павло Ар'є: На Заході хочуть бачити український театр
Аніта Грабська
5 травня 2017 р.
Як революція та війна допомагають українському театру пробиватися на Захід? Якою Україну побачать на театральному фестивалі в Гейдельберзі? Розмова з куратором української програми, драматургом Павлом Ар'є.
Реклама
Україна вперше стала почесною гостею німецького театрального фестивалю Heidelberger Stückemarkt (з німецької - Гейдельберзький ринок п’єс). 6-7 травня в Гейдельберзі покажуть сім вистав і перформенсів сучасних українських драматургів та митців, а також читатимуть тексти молодих авторів у рамках конкурсу сучасної п'єси. Напередодні відкриття української театральної програми виступить гурт Dakh Daughters.
Про те, якою Україну побачать німецькі глядачі, DW розповів куратор української програми, відомий драматург Павло Ар'є.
DW: Які українські вистави зіграють у Гейдельберзі?
Павло Ар'є: Наталія Ворожбит і Алік Сардарян прочитають монологи вистави "Де Схід?” про війну на Донбасі. Театр "ДАХ" покаже "Собачу будку” режисера Влада Троїцького. Це вистава-плач із уривків різних творів, дотичних до історичних подій, які тривали і тривають в Україні.
Ще покажемо "Кінець імітації 2.0” режисера Павла Юрова і драматурга Юлії Гончар - збірник монологів театральних практиків, які записали після їхніх резиденцій у Європі. Буде вистава "Зерносховище” режисера Андрія Приходька за п'єсою Наталії Ворожбит. У ній ідеться про Голодомор в Україні. Також зіграють виставу "Слава героям” за моєю п'єсою, яку поставив Стас Жирков.
У рамках конкурсу сучасної п'єси прочитають тексти Оксани Савченко, Володимира Снігурченка і Ольги Мазюпи.
Що ви прагнете донести про Україну до німецької публіки?
Ми не будемо показувати Україну красивою, вишиванковою, співучою... Справжньою хочемо показати, такою, як вона є. Сучасний постмодерний глядач хоче правди. І для нас важливо показати себе не з гарного боку, щоб когось у чомусь переконати, а продемонструвати, що є теми, які нам болять, є проблеми, які ми хочемо вирішувати, і що ми на рівні театру спроможні робити революцію і в культурі, а не тільки на Майдані.
За якими критеріямиобиралися вистави?
Це мала бути сучасна драматургія, що перегукується з дійсністю і вже реалізована в виставах. В Україні вистав для великої сцени, що підходять під ці критерії, ставлять або недостатньо, або те, що є, не гідно везти за кордон. Камерних сучасних постановок більше. Тому кожен якісний продукт стає помітним явищем.
Приміром, вистава "Зерносховище” за п'єсою дуже відомої у світі драматургині Наталії Ворожбит за одним критерієм не потрапляла на цей фестиваль, бо в ній ідеться про Голодомор. Мені вартувало багатьох зусиль пояснити німецькій стороні, що важливо зараз показати саме цю виставу.
Історія Голодомору невідома для європейців, вона замовчувалася, відкрилася не так давно і небагато хто нею цікавиться. Тільки знаючи цю історію, можна зрозуміти, якими ми, українці, є зараз. Німецькі куратори дослухалися і зрозуміли, що тема дуже актуальна.
Ви згадали про брак сучасних вистав на великій українській сцені. Чому так відбувається?
Тільки протягом останніх п'яти років стався такий прорив, що почали ставити актуальні п'єси. В Україні відбувається переформатування театру. У нас тільки зараз починають розуміти, що театр має бути неспокійним, відкритим, постійно перебувати в пошуку і служити суспільству.
Щоб його не фінансували за залишковим принципом, театр має доводити, що є важливим місцем для глядача. Він не може ігнорувати сучасність і існувати сам по собі як "храм Мельпомени”.
У цьому ми відстаємо від Німеччини, Великобританії та інших країн Заходу років на 30. Там ще в 80-х з'явилася течія New Age – новий погляд на театр, феномен Сари Кейн та інших драматургів, які пишуть дуже гострі тексти, торкаються гострих тем і говорять на сцені сучасною мовою.
Чи більше цікавості з'явилося наЗаході до сучасної української драматургії після Євромайдану, анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі?
До останнього Майдану західні театри, зокрема німецькі та британські, обходили український увагою. До нас ставилися як до рудименту "великого русского театра”: мовляв, те саме, що російське, тільки гіршої якості. Я пам'ятаю це відчуття з театрального бієнале 2010 року в Вісбадені, куди мене запросили як одного з переможців конкурсу найкращих молодих драматургів Європи.
Гра на стереотипах: німецько-український театр за мотивами Франка (03.04.2017)
02:43
Горе допомогло: революція і війна дуже сильно привернули увагу європейців до феномену України, зокрема театрального. Їм захотілося нас зрозуміти: чому в нас революція, чому ми не хочемо бути разом з Росією, чому в нас війна. Сучасних українських драматургів і режисерів значно частіше почали запрошувати на фестивалі та до співпраці, особливо в Польщі, Чехії, Німеччині, Великобританії.
Наприклад, у Магдебурзі торік був фестиваль сучасної української п'єси ("Дикий Схід. Випадок України". - Ред.). Другий сезон поспіль там ставлять вистави Влад Троїцький і Стас Жирков. Днями відбулася прем'єра за моєю п'єсою "Чому Михайло Гурман не вижив?”. Тепер Україна стала почесною гостею Гейдельберзького фестивалю.
Усе це означає, що український театр починає заходити в Європу як явище. На Заході вже ніхто не асоціює український театр із російським - відокремлення відбулося.
Павло Ар'є - український драматург, художник-концептуаліст. Народився в 1977 році. Художній керівник Львівського драматичного театру імені Лесі Українки. Стипендіат театрального бієнале-2010 у Вісбадені та міжнародної програми лондонського Royal Court Theatre. Переможець, член журі та куратор численних конкурсів сучасної п'єси, театральних фестивалів і літературних конкурсів. Мешкає у Львові та Кельні.
10 найкрасивіших старовинних театрів Німеччини
Європейський маршрут історичних театрів проходить кількома країнами. DW представляє десять старовинних театрів Німеччини - видатних зразків архітектури та сценічного мистецтва.
У мальовничому містечку Бад-Лаухштедт Йоган Вольфґанґ Ґете у 1802 році побудував театр у відповідності до своїх уявлень. Будівля театру була оснащена найсучаснішою на той час сценічною технікою, яка дозволяла змінювати декорації та рівні сцени під час спектаклю. Сьогодні в театрі можна подивитися драматичні вистави, оперу та балет.
Фото: DW
Путбус на Рюґені
"Своє" місто Путбус нащадок давнього князівського роду Вільгельм Мальте І звелів побудувати на північнонімецькому острові Рюген. Як і має бути в кожному порядному місті, 1821 року у острівній резиденції відкрився театр. 1998 року, після багаторічного маштабного ремонту, будівля засяяла по-новому. Відтоді більше 300 вистав щорічно тішать душі театралів.
Фото: picture alliance/Arco Images GmbH
Театр в стилі рококо
Палацовий театр у стилі рококо, побудований у 1752 році в Шветцинґені, - найдавніший з багатоярусних театрів Європи, що збереглися до сьогодні. Театр вирізняється чудовою акустикою та унікальною сценою. Коли її задня стіна розчиняється - перед глядачами "оживає" декорація - панорама розкішного парку. Найважливіша подія року в театрі - осінній фестиваль Моцарта.
Фото: Tobias Schwerdt
Палацовий театр у Людвіґсбурзі
Театр у Людвіґсбурзі побудували у резиденції герцогів (згодом королів) Вюртембергських. За наказом короля Фрідріха І у 1812 році глядацьку залу театру оформили в стилі класицизму. До наших днів майже цілком збереглися оздоблення та сценічна техніка старовинної будівлі, так само як і розкішна люстра, яка піднімається перед спектаклями, щоб не заважати глядачам верхніх ярусів.
Фото: STAATLICHE SCHLÖSSER UND GÄRTEN
На честь видатного актора
Наймасштабніший палацовий комплекс епохи раннього бароко у Німеччині - Фріденштайн у місті Ґота відіграв вирішальну роль в історії театрального мистецтва. Тут розташовано найстаріший бароковий театр світу, названий на честь видатного німецького актора Конрада Екгофа. Його відкрили у 1681 році.
Фото: picture alliance/ZB/M. Reichel
Зала на 190 глядачів
У своїй літній резиденції Нойбранденбург побудував театр і герцог Мекленбурзький Адольф Фрідріх ІV. У 1797 році двері фахверкової будівлі відчинилися. Найстаріший драматичний театр Мекленбурга дивом пережив бомбардування і пожежі Другої світової війни. На початку 1990-х років його відреставрували, і сьогодні сюди знову приходять глядачі. Правда, зала вміщує не більше 190 відвідувачів.
Фото: picture-alliance/dpa/J. Metzner
Театральний музей у Мейнінгені
Саксонського герцога Ґеорґа ІІ назвали "театральним герцогом". Мейнінгенським театром займався він особисто, і саме під його керівництвом спектаклі припинили бути бенефісом зірок та примадон. У театрі створили чудовий ансамбль, відпрацьовували масові сцени, усе у виставах відповідало єдиному задуму. 280 оригінальних декорацій ілюструють розвиток театрального мистецтва.
Фото: picture alliance/B. Schleep
Аматорський театр у Кохберзі
Аматорський театр - частина архітектурного ансамблю палацу Кохберг із пишним парком навколо. Маєток неподалік від Веймара за часів Ґете належав Шарлотті фон Штайн, яка і організувала тут театр. Будівля зведена у 1800 році розрахована лише на 75 глядачів. І зараз, після її реставрації, влітку тут дають вистави для туристів.
Фото: picture-alliance/dpa/M. Schutt
Театр Ваґнера у Байройті
Байройтський фестивальний театр - імовірно, найвідоміший театр Німеччини. Його побудували у 1872-76 роках під керівництвом самого Ріхарда Ваґнера. Під його ім’ям тут щорічно проходить фестиваль, репертуар якого складають опери видатного німецького композитора.
Фото: picture-alliance/akg
Ляльковий театр у Кельні
Актори цього театру в Кельні - ляльки - символ "типових" городян давніх часів. Серед них - власне пустун Хеннесхен, його подружка Бербельхен, простак Тюннес і пройдисвіт Шель. Театр "для глядачів великих та малих, а також для всієї родини" засновано 1802 року, він і по сьогодні робить аншлаги.
Фоторепортаж: Десять музичних театрів світового класу
На їхніх сценах виступають великі зірки. Тут можна послухати найкращі оркестри світу. Досконалий звук і грандіозна архітектура - ознака сучасних концертних залів.
Фото: picture-alliance/dpa/C. Charisius
Ельбська філармонія у Гамбурзі
11 січня відчинила двері для відвідувачів філармонія на Ельбі у Гамбурзі, що вже стала новим символом міста. Концертна зала так ізольована від решти споруди, що туди не може проникнути жоден звук із порту. Архітектори з бюро Herzog & de Meuron збудували над старим портовим складом скляну конструкцію. Будівництво тривало майже 10 років. Є й інші сучасні концетні зали - архітектурні шедеври.
Фото: T. Rätzke
Опера у Гуанчжоу, Китай
Будівля викладена гладенько відшліфованим камінням. Ця споруда британської архітекторки іракського походження Захи Хадід вважається поворотним пунктом у зведенні оперних театрів у ХХІ столітті. Оперу було відкрито 2010 року.
Фото: picture-alliance/ANN
Оперний театр у Сіднеї, Австралія
Цей видовищний оперний театр створив данський архітектор Йорн Утзон. Будівельні роботи були затьмарені скандалами та коригуванням бюджету у бік значного збільшення. Спорудження тривало 14 років. Оперу відкрили 1973 року. Історію драматичного будівництва мають невдовзі екранізувати. 2007 року оперу було занесено до переліку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
Фото: picture-alliance/dpa/D. Naupold
Національний центр театрального мистецтва, Китай
Оточене водами штучного озера лежить "величезне яйце" чи "крапля води" у Пекіні поблизу площі Тяньаньмень. Французький архітектор Поль Андре спорудив 1999 року будівлю Китайського національного театру у вигляді еліпсу з титану і скла. Три зали розраховані на майже 5500 глядачів. Вхід до будівлі - підземним коридором під водами штучного озера.
Фото: picture-alliance/dpa/L. Xiashun
Палац мистецтв імені королеви Софії, Іспанія
У своєму рідному місті Валенсії архітектор Сантьяго Калатрава створив ціле місто мистецтва та науки: у цьому культурно-архітектурно-парковому комплексі розташовані морський акваріум, планетарій, науковий музей і оперний театр. Дві сталевих чаші вагою понад 3000 тонн формують дах будівлі. Це будівля чи скульптура? Гігантський лебідь чи кит?
Фото: picture alliance/dpa/M. Bruque
Концертний зал імені Уолта Діснея в Лос-Анджелесі, США
Тут виступає оркестр філармонії Лос-Анджелеса під керівництвом зіркового диригента Густаво Дудамела. Сама у себе заглиблена сталева конструкція - ідея Френка Гері, котрий на відкритті 2003 року назвав будівлю своєрідною квіткою спонсорці Ліліан Дісней. Концертна зала названа на честь легендарного кіновиробника.
Фото: picture-alliance/Photoshot
Театр "Еспланада" у затоці у Сінгапурі
Понад 7000 трикутних плит із сонцезахисного скла вигинаються, скидаючись на спини двох жуків. Місцеві жителі називають споруду дуріаном, так називається тропічний фрукт, що росте у цих місцях. У концертній залі, розрахованій на 1600 місць, регулярно виступає симфонічний оркестр Сінгапуру. Для акторської гри і танцю є власна сцена, розрахована на 2000 глядачів.
Фото: picture-alliance/robertharding/A. Hall
Концертний зал Харпа у Рейк'явіку
Митець Олафур Еліассон любить світло у всіх видах. Він придумав фасад з частково кольорових скляних елементів у формі бджолиних стільників. Удень вони відбивають світло різними кольорами. Увечері споруда світиться позмінно різними кольорами наче калейдоскоп. Харпа, власне, означає арфу, а також є назвою першого місяця літа в Ісландії.
Сім мостів над річкою Тайн поєднують Гейтсхед і Ньюкасл. Концертний зал, названий на честь спонсора, було відкрито 2004 року. Це зробив особисто архітектор сер Норман Фостер. Музичний центр тримає свої двері відчиненими 16 годин на добу 364 дні на рік.
Фото: picture alliance/Robertharding
Культурний центр імені Гейдара Алієва, Азербайджан
Культурний центр у місті Баку на узбережжі Каспійського моря названо на честь батька чинного президента країни. Збудована 2007 року споруда символізує бажання новацій та модернізації в колишній радянській республіці. Архітекторка Заха Хадід спроектувала будівлю у вигляді плинних форм між монотонними висотними будівлями.