В Україні ще не вщухли палкі дискусії щодо результатів президентських виборів, як у повітрі, схоже, вже "запахло" виборами парламентськими. Хоча чергові вибори до Верховної Ради заплановані на осінь, депутат від "Народного фронту" Микола Княжицький в ефірі українського телебачення нагадав, що обраний президент Володимир Зеленський не має більшості у парламенті. У свою чергу в команді Зеленського вже заявили, що в межах Конституції не виключають розпуску парламенту після інавгурації кандидата. "ЦВК затягує офіційне оголошення результатів, щоб Верховна Рада могла затягувати дату призначення інавгурації. Щоб інавгурація була після 27 травня. Чому? Щоб у президента Зеленського не було навіть можливості думати про розпуск Верховної Ради", - заявив Зеленський у відеозверненні.

Опитані DW експерти упевнені, що для уникнення владного вакууму і відомого українцям з минулого протистояння на лінії президент-парламент дострокових парламентських виборів, швидше за все, не уникнути. Та чи варто очікувати якісного оновлення партійного і парламентського ландшафту?

Гречка замість ідеології

Від часу зламу монополії Комуністичної партії, отримання незалежності та розвитку багатопартійності соціологи фіксують переважно негативне суспільне ставлення в Україні до політичних партій. Індикаторами цього, як свідчить ціла низка досліджень, слугують низький рівень довіри, невисокий показник членства в партіях, неготовність до матеріальної підтримки політичних сил. З іншого боку, і самі партії, яких в Україні, згідно з офіційними даними міністерства юстиції, зареєстровано понад 350 (хоч і не всі з них активні), упродовж багатьох років взаємодіяли з електоратом з позицій патерналізму, приміром, за горезвісною формулою "гречка в обмін на голос". При цьому, ідеологічна складова часто-густо відігравала другорядну роль, а "партії-одноденки", створені під вибори, сходили з політичного ландшафту, виконавши свою скромну роль.

Результати комплексного дослідження київського Центру Разумкова від 2017 року справляють досить гнітюче враження: протягом 2001-2016 років частка громадян, які повністю довіряли політичним партіям, не перевищувала 4 відсотків. Водночас рівень недовіри до партій серед українців (повної і часткової) усі роки перевищував 60 відсотків. Заради справедливості варто зазначити, що довіра до політичних партій є не конче високою і в багатьох інших країнах Європи. Зокрема, й у Польщі та навіть у Німеччині, де згідно з останнім січневим опитуванням інституту соціальних досліджень Forsa, лише 18 відсотків громадян довіряють політичним партіям.

Стагнація партій

І хоча політологи і на Заході вже багато років відстежують тренд "вивільнення громадян від партійної ідентичності", тобто мінливості електоральної поведінки, в Україні стала партійна ідентичність громадян - явище взагалі рідкісне. Натомість можна говорити про затяжну і системну стагнацію всього партійного поля, зазначив у коментарі DW провідний експерт політико-правових програм київського Центру Разумкова Віктор Замятін. "Нестійкий характер політичних партій, залежність не від волі виборців, а від політичної кон'юнктури і фінансово-промислових груп - це основні характеристики партійної системи України", - констатує експерт.

Деякі оглядачі задля спрощення поділяють українські партії на дві групи: об'єднання для обстоювання політичних інтересів бізнес-груп та "фан-клуби" із задоволення політичних амбіцій партійних лідерів. Хоча, як зазначила в коментарі DW експертка німецького Фонду Бертельсманна Міріам Космель (Miriam Kosmehl), "насправді, одне не виключає іншого. На відміну від західних країн, в Україні не стільки політичні ідеї диктують діяльність партій, скільки також і певні фінансові інтереси".

Шанс переламати "систему"

Прорости на такому "полі з бур'янами" якісно новим силам буде вкрай непросто, адже вся так звана "система" в Україні всі роки демонструє високу гнучкість та адаптивність до змін. Тож опитані DW експерти пропонують "рубати з плеча". Першочерговими завданнями аналітики бачать фіксацію у Виборчому кодексі пропорційної системи з відкритими списками, аби люди знали, за кого голосують, а також удосконалення механізму державного фінансування політичних сил з високою прозорістю і підзвітністю. "Однією з передвиборчих обіцянок Петра Порошенка ще 2014 року була зміна виборчого права, відкритість партійних списків, адже в минулому місця в списках просто продавалися", - нагадує Космель.

З цією рекомендацією погоджується і керівник представництва німецького Фонду Фрідріха Еберта в Україні Марсель Ретіґ (Marcel Röthіg), але він пропонує піти ще на крок далі. "Окрім державного фінансування партій, варто подумати і над значним збільшенням зарплати депутатів. Хоча це і дуже непопулярна в Україні тема, але депутат повинен мати високу зарплату. Та крім неї - нічого іншого. Це недешево, але насправді дозволяє зменшити залежність від олігархів", - наголошує Ретіґ.

Водночас Замятін вважає, що задля якісних змін на партійному ландшафті змінитися має не лише Виборчий кодекс, закони і нормативи, а вся філософія взаємодії партій і виборців. "Ідеться про політичну відповідальність партій і тих людей, яких вони делегують до уряду, за ту політику, яку потім уряд проводитиме. А яку сама модель виборчого закону буде запропоновано - це вже не так важливо", - переконаний експерт Центру Разумкова.

Партійна система України, зазначають опитані DW експерти, і досі перебуває у процесі формації, і, вочевидь, змін вона зазнає і після парламентських виборів-2019. Питання лише в тому, якими саме будуть ці зміни.