"Ситуація чудова, але не безнадійна", - цим жартом російський міністр економічного розвитку Олексій Улюкаєв розпочав своє звернення до журналістів одразу після закінчення тристоронніх переговорів між Брюсселем, Києвом та Москвою щодо зони вільної торгівлі між Україною та ЄС в понеділок, 7 вересня. Він намагався запевнити пресу, що розмова була дружньою та конструктивною, а надія на задовільний для Москви результат ще є.

Утім, реальний підсумок зустрічі не надто оптимістичний: сторони фактично домовились домовлятися далі. Протягом місяця експерти мають опрацювати можливі рішення, які б допомогли зняти побоювання Кремля у сфері технічного регулювання, митного адміністрування та фітосанітарного контролю. Якщо пощастить, буде створено проект угоди, яку вже пізніше спробують обговорити на високому рівні.

Українська делегація не приховувала свого скепсису. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що станом на сьогодні це була найкоротша зустріч сторін на міністерському рівні. Причиною тому була відсутність хоча б якихось серйозних практичних результатів.

В разі ж якщо Росія й далі буде наполягати на своїх погрозах запровадити ембарго на українські продукти харчування після першого січня 2016 року - дати набрання чинності ЗВТ, нової зустрічі може не бути. "Такі рішення - вони позбавляють нашу дискусію будь-якого сенсу, і я дуже чітко артикулював це під час сьогоднішньої зустрічі", - сказав Клімкін у своєму коментарі для DW одразу після закінчення переговорів.

Політика замість торгівлі

Більшість опитаних DW експертів визнають, що перспективи досягти згоди щодо побоювань Кремля виглядають невтішно. Адже йдеться не про спробу захисту внутрішнього ринку, а про інструмент політичного тиску на Україну. "Це була із самого початку стратегічна помилка зі сторони України і Європейського Союзу - взагалі починати ці переговори", - розповідає політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.

Росія, на думку експерта, зробила за останні роки чимало кроків, які завдали їй набагато більшої економічної шкоди. У порівнянні із війною в Україні, політичною та економічною ізоляцією з боку Заходу, наслідки угоди про вільну торгівлю між Києвом і Брюсселем можна взагалі не брати до уваги. Це питання - лише одне із комплексу інших важелів тиску на рівні з військовою агресією та газовими суперечками.

Саме тому "побоювання" Росії та її аргументація не відповідають реальності. Про це DW розповів головний політичний аналітик Європейського центру політики Пол Іван. В той час як деякі партнери Росії по Євразійському економічному союзу мають зону вільної торгівлі спільно з іншими державами, до України застосовується особливе ставлення. "Якщо позиція обумовлена політикою, а не реальністю, це дуже ускладнює ситуацію", - впевнений Іван.

Щоправда, певна логіка у позиції Москви присутня. Керівник економічної програми Московського центру Карнегі Андрій Мовчан вважає, що теоретично зона вільної торгівлі між Україною та ЄС дійсно може призвести до втрати контролю за постачанням європейських товарів у Росію. Наслідком може стати навіть масштабний реекспорт через Україну.

Утім, навіть російський експерт визнає, що суттєвих причин захищати російський ринок від продукції з Європи у Москви немає. Росія імпортує близько 60 відсотків сукупного споживання, а те, що виробляє сама, виробляє і реалізує суттєво дешевше, ніж закордонні конкуренти. "Як бачимо, заборона на імпорт не збільшує внутрішнє виробництво, відповідно і його полегшення навряд чи зможе депресивно відобразитися на й без того депресивній промисловості", - впевнений Мовчан.

Безпорадна раціональність

Незважаючи на зумовленість російської позиції політичними чинниками, дехто з експертів вважає продовження переговорів необхідним. Поки зарано говорити про можливі збитки, адже досі незрозуміло, чи запровадить Кремль продуктове ембарго проти України та у якому обсязі це буде зроблено. Але вже зараз зрозуміло, що Україні було б добре уникнути нових торгівельних обмежень з боку Росії. "Особливо враховуючи той надзвичайний стан, у якому перебуває українська економіка", - аргументує Іван, коли говорить про необхідність використати навіть такий слабкий шанс як переговори.

Утім, реальна шкода українській економіці від харчового ембарго може бути не такою вже й великою. Як пише у своїй колонці для видання "Європейська правда" міністр аграрної політики України Олексій Павленко, за підсумком перших семи місяців 2015 року частка Росії в загальному обсязі експорту української продукції не перебільшує двох відсотків. Деякі товари в Росію взагалі не постачалися.

До такої ситуації призвела не тільки військова агресія, але й попередні торгівельні війни між двома державами. Це змусило українських виробників розглядати Росію як ненадійного торгівельного партнера. "По суті, ми вже давно живемо під різноманітними ембарго. Шкода, звичайно, буде. Але я розглядаю цю шкоду як неминучу. Все одно Росія не дотримується жодних угод", - пояснює Горбач.

З російської точки зору, очікувати від Росії плідного діалогу щодо торгівлі не варто також і у майбутньому. Для Мовчана поведінка Кремля є відображенням підходу, мовляв, "якщо Україна нас не любить, то ми будемо їй у всьому заважати". Відтак, Москва буде наполягати на своїх запереченнях, доки не отримає щось вагоме натомість. І йдеться, цілком можливо, не про торгівлю. "Боюся, що в цій ситуації раціональні пропозиції щодо зниження ризиків реекспорту не будуть працювати", - констатує Мовчан.