DW: Як ви відчули, коли дізналися, що отримали головний приз World Press Photo 2017? Що означає здобуття такої нагороди для фоторепортера як ви, який вже не один десяток років працює в цій галузі?

Бурхан Озбіліджі: Для мене важливою є не сама нагорода, а моя робота. Нині я перебуваю в Амстердамі, де десятки журналістів з різних видань та каналів беруть у мене інтерв'ю, запитуючи про нагороду. Всі запитують приблизно таке: "Вас, певне, покажуть на всіх перших сторінках видань у вашій країні, як ви почуваєтесь через це?" Я чітко дав зрозуміти їм, що аж так не хвилююся через цю нагороду.

Для мене значно важливішою є незалежна, чесна та відповідальна журналістика. Я - журналіст, який має певні принципи та цінності. Впродовж років я займався своєю роботою й не збирався поступатися своїми принципами та ніколи цього не робитиму. Якщо чесно, мене не розпирає від щастя через те, що я отримав цю винагороду. Утім, це - неабияка справа пережити те, що незалежна журналістика справді в пошані. Від цього відчуваєш дуже велике задоволення…

Російського посла застрелили буквально на ваших очах, і ви відзняли перебіг теракту по секундах. Як ви сприймаєте ту ситуацію зараз, коли вже минуло стільки часу?

То був страшний, вкрай неприємний та жахливий випадок. Я волів би, щоб цього ніколи не сталось, але воно трапилось. Якби там не було мене, то був би хтось інший. Я міг би втекти, але не втік. Робив свою роботу, виконав свій обов'язок як журналіст. У ту мить, коли на моїх очах застрелили дипломата, мене одночасно кинуло в гарячий і холодний піт. Певним чином та мить мене приголомшила. Адже вбитий був послом Російської Федерації в Анкарі. Саме тоді ще не вляглася напруга через глобальну кризу, викликану конфліктом у Сирії, а російсько-турецькі відносини були вкрай хисткими. То була справді цілком історична та значна мить. Про що тут важливо згадати, так це те, що то була мить, яка зачепила Туреччину. Саме та мить ще раз унаочнила нам, якою життєво важливою є незалежна журналістика. Лише незалежні журналісти можуть продемонструвати й демонструють мужність, аби побачити правду, мати з нею справу, висвітлювати правду та показувати її.

З якими саме труднощами стикаються журналісти та фотокореспонденти в Туреччині?

Ситуація не дуже тішить. Це - не наша справа робити політичні коментарі, так само як і не справа політиків займатися журналістикою. Було б більш ніж достатньо, якби вони просто залишили нас у спокої. Незалежна журналістика є єдиною передумовою для виживання суспільства. Це - те, що я бачу щоразу, коли даю інтерв'ю провідним світовим виданням. Вони звернули увагу на те, що я здобув цю винагороду, а ця обставина варта того, щоб про неї повідомити, й повідомляють про це.

Хотілося б, щоб і надалі важливою лишалася якість, щоб незалежну журналістику більше цінували. Хотілося б, щоб журналісти, які виборюють право на незалежну журналістику, або ж працюють на неї, отримували більше підтримки. Ми зобов'язалися виконувати свою роботу попри будь-які перешкоди. Власне, ми демонструємо, що ми здатні долати труднощі за будь-яких обставин. На мою думку, ми зможемо подолати будь-які перепони в Туреччині, якщо ніхто не втручатиметься в роботу інших.