Цю новину проігнорували російські інформаційні агенції. Лише в інтернеті можна було дізнатися про те, що цього понеділка, після двох десятиліть існування, неурядова організація "Перм-36", яка заснувала та утримує музей політичних репресій в СРСР, оголосила про свій саморозпуск. Переговори із районною адміністрацією у Пермі щодо "збереження унікальної пам'ятки" провалилися, повідомляється у прес-релізі. Організація стала фактично безправною.

Єнс Зіґерт цим не здивований. "Про це вже давно повідомляли", - говорить DW керівник московського бюро Фонду Генріха Белля, що є близьким до німецької партії Зелених. "Ще торік районна адміністрація у Пермі серйозно тиснула на музей". У зв'язку із цим керівник президентської ради з прав людини Михайло Федотов, заступився за музей. Була створена комісія. Але навіть втручання з Москви майже ні на що не вплинула, вважає Зіґерт.

Найвідоміший в'язень

"Перм-36", близько 1,1 тисячі кілометрів від Москви, - це єдиний подібний музей у Росії. Він був заснований у 1992 році на місці колишнього виправного табору для політичних в'язнів. Правозахисникам та колишнім в'язням вдалося реставрувати усю територію із бараками, сторожовими вежами та парканами із колючим дротом. У 1996 році меморіал прийняв своїх перших відвідувачів.

У жахливій радянській системі виправних та трудових таборів ГУЛАГ, в якій загинули мільйони, "Перм-36" займав особливе місце. Його історія розпочалася у 1946 році, згідно з наказом Йосипа Сталіна. Неподалік села Кучино, близько 120 кілометрів від Пермі поблизу уральських гір, з'явилася виправна колонія. Спочатку для представників різноманітних державних установ, що потрапили в немилість, а потім і для звичайних злочинців.

З 1972 року там почали розміщувати політичних в'язнів. Більшість з них була дисидентами та походила з балтійських республік Естонії, Латвії та Литви, або з України. Серед них захисники прав людини Сергій Ковальов та Натан Шаранський, що були знані у всьому світі. Однак найвідомішим в'язнем вважається український поет і перекладач Василь Стус. За поданням німецького письменника Генріха Белля кандидатура Стуса була висунута на здобуття Нобелівської премії з літератури. Але до цього так і не дійшло: українець помер 1985 року у "Пермі-36" у віці 47 років. Три роки потому, у 1988 році, Михайло Горбачов наказав закрити табір й амністувати його в'язнів.

Тінь війни на Сході України

Три десятиріччя потому все виглядає так, що події в сучасній Україні стали для російського меморіалу фатальними. З моменту початку української кризи в російських медіа почали звучати закиди на адресу музею - буцімто він возвеличує "українських фашистів". Так в Росії зневажливо називають проукраїнських активістів, що б'ються у Східній Україні проти проросійських сепаратистів. В той час, коли на Донбасі палає "кривава битва" і "марширують фашисти", неприйнятно підтримувати організацію, яка їх прославляє, заявив місцевий представник Комуністичної партії в Пермі. Також колишні охоронці виправного табору жалілися на те, що в музеї віддається честь таким "українським націоналістам", як Стус.

Але проблеми в меморіалу розпочалися ще до початку війни в Україні. "З 2012 року ставлення районної адміністрації до музею радикально змінилося", - повідомляє прес-реліз "Пермі-36". Це був рік, коли Путін втретє став президентом Росії. Фінансування багатьох проектів припинилося. У 2014 році держава утворила нову адміністрацію музею, змінило керівництво і таким чином зробила НУО безправною. Деякі критики назвали це "недружнім поглинанням".

Музей, що не пасує

Арсеній Рогинський, керівник Товариства жертв політичних репресій "Меморіал", що досліджує злочини сталінізму, говорить про конфлікт між ідеєю пам'ятки та новими настроями у Росії. Вже багато років очільник Кремля, колишній офіцер КДБ Володимир Путін намагається представити СРСР як успішну державу, яку Росія має наслідувати. До такого трактування історії цей музей не пасує. "Це музей не про славне минуле, а про ті сторінки історії, про які сьогодні згадують із соромом", - розповідає Рогинський в інтерв'ю DW. "Музей розповідає про людей, які чинили опір радянській владі". У цьому сенсі це "музей опору".

Схожим чином на це дивиться і Єнс Зіґерт з Фонду Белля. Меморіал став жертвою кремлівської війни за право трактувати історію. "Це історія, в якій немає місця для жахів ГУЛАГу та радянських репресій", - вважає Зіґерт. Тепер це має бути вичищеним.

Досі неясно, як далі складеться доля "Пермі-36". Досі ця територія й будівлі належали державі, але музейні експонати - НУО. Зіґерт побоюється, що музей тепер практично зруйновано. Вже минулого року були спроби прибрати музейні об'єкти. Частини колишнього табору, як, наприклад, музейні ворота, вже знищені. "Треба виходити з того, що це буде продовжуватися", - каже Зіґерт. Засновники та співробітники "Пермі-36", тим не менш, зазначили, що хочуть продовжувати свою роботу. Втім, швидше за все, вона буде мати "академічний характер".