Перша світова війна завершилася 100 років тому, але Франція, Великобританія та Німеччина зовсім по-різному згадують ті події. Про що це свідчить?
Цвинтар загиблих у Першій світовій війні у ФранціїФото: Patrick Hertzog/AFP/Getty Images
Реклама
11 листопада 1918 року американський солдат Генрі Ніколас Гюнтер натрапив під час атаки на кулеметне гніздо німецьких військ та був вбитий. Це сталося в Лотарингії о 10:59, тобто рівно за 1 хвилину до набуття чинності перемир'ям. Гюнтер вважається останнім загиблим військовим під час Першої світової війни. Одним з близько 10 мільйонів військовослужбовців, що полягли на тій війні. Але та війна забрала також і мільйони життів цивільних.
Сто років потому країни-учасниці тої м'ясорубки вшановують пам'ять загиблих "Великої війни", як її називають у Франції та Великобританії. І саме те, яким чином ці країни згадують події тих далеких років, може багато що розповісти про оцінки та ставлення до самої Першої світової. Для Франції та Великобританії Перша світова війна має відтоді більше значення, ніж для Німеччини, де, без сумніву, на першому плані щодо історичної пам'яті стоїть моральна катастрофа Другої світової війни та Голокост. З нагоди 100-річчя завершення цієї війни президент Франції Еммануель Макрон зробив свою країну центром міжнародних меморіальних заходів, виступивши із відповідною ініціативою.
Перша світова війна була переважно позиційною, тож більшість загиблих - військовіФото: picture-alliance/akg-images
Знову Комп'єнський ліс
Макрон запланував 10 листопада спільну церемонію з канцлеркою ФРН Анґелою Меркель (Angela Merkel) у Комп'єні, на північ від Парижа. Саме це місце має подвійне історичне значення. 11 листопада 1918 року тут у залізничному вагоні було підписано договір про припинення вогню між західними союзниками та Німеччиною. Через 22 роки, після вторгнення нацистів у Францію, Адольф Гітлер (Adolf Hitler) змусив французьке військове командування капітулювати. За наказаом Гітлера, документ про капітуляцію вони підписали в тому самому вагоні.
У Комп'єнському лісі було підписано договір про перемир'я, що стало кінцем Першої світової війниФото: picture-alliance/dpa
Утім, французький уряд хоче нагадати й про ще дещо. "Ми наслідуватимемо приклад Гельмута Коля (Helmut Kohl) та Франсуа Міттерана 1984 року при Вердені", - наголошується в повідомленні прес-служби Єлисейського палацу. Того року тодішній канцлер ФРН Гельмут Коль та президент Франції Франсуа Міттеран потиснули один одному руку руки на цвинтарі, де поховані загиблі солдати Першої світової війни. Тоді цей жест примирення викликав значний резонанс у цілому світі.
Франсуа Міттеран (л.) та Гельмут Коль (п.) під час церемонії 1984 року в Вердені стали символом французько-німецького примиренняФото: ullstein bild/Sven Simon
Але кульмінацією заходів цього року має стати масштабний захід вшанування в Парижі, запланований на 11 листопада. На церемонію Макрон запросив понад 80 глав держав та урядів тих країн, що прямо чи опосередковано брали участь у Першій світовій війні. Захід має відбутися поблизу Тріумфальної арки в Парижі.
Серед запрошених високих гостей будуть, швидше за все, і президенти США Дональд Трамп та РФ Володимир Путін. Нещодавно обидва не порозумілися щодо Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Трамп навіть пригрозив вийти з цього підписаного ще 1987 року договору. Тож Макрон сподівається, що обидва президенти змогли б скористатися нагодою та провести у Парижі двосторонню зустріч, щоб все-таки зберегти сам договір, що передбачає ліквідацію ракет певних типів - засобів доставки ядерної зброї.
Є шанс, що Дональд Трамп (л.) та Володимир Путін (п.) зможуть владнати суперечку щодо ракет середньої та малої дальностіФото: ZDF
Урочистість, яка потрібна Макрону
Помпезний захід - питання престижу для президента Франції. Принаймні, в цьому переконаний французький історик Етьєн Франсуа. Річ у тім, що рейтинги Макрона стрімко впали, а його плани щодо реформи ЄС наражаються на спротив. Тож, завдяки цьому заходу, Макрон зможе "на кілька годин знову видаватися центром Землі", вважає Франсуа. Але, крім того, французький президент намагатиметься скористатися цим заходом для того, щоб зробити внесок у спільну справу, "щоб ми вийшли з глухого кута, де всі ми в Європі та світі перебуваємо", припускає історик.
Захід вшанування в запланованому триденному "Форумі для миру" відкриють промовами Анґела Меркель та генеральний секретар ООН Антоніу Гуттеріш. Крім політиків, у форумі візьмуть участь також міжнародні організації та інтелектуали. Сам захід претендує також і на те, що він сприятиме багатосторонності, тобто протилежності тому, що сповідують та втілюють Трамп і Путін.
Німці згадують на чужій території
Німецька сторона особливо добре представлена в цих заходах із шанування пам'яті загиблих. Ще 4 листопада президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) взяв участь у "Концерті німецько-французької дружби", що відбувся в розташованому в регіоні Ельзас місті Страсбург. Саме місто з 1871 по 1918 року належало до Німеччини, а потім знову відійшло до Франції.
А ось щодо британців, то ті не збираються їхати до Парижа, де на заході однозначно домінуватимуть французи. Натомість Великобританія наполягає на проведенні заходів вшанування пам'яті загиблих у Першій світовій війні саме на своїй території. На думку історика Етьєна Франсуа, все це "цілком нормально". Він каже, що британці завжди "вважали себе особливими", навіть не беручи до уваги майбутній Brexit (вихід Великобританії зі складу ЄС - Ред.).
Макове поле нагадує у Лондоні про загиблих у Першій світовій війні. Жовтень 2014 рокуФото: Getty Images/Chris Jackson/WPA Pool
Але в Лондоні теж сподіваються на участь німців у британських заходах. Штайнмаєр стане першим німецьким президентом, котрий візьме участь у церемонії покладання квітів до символічної могили Кенотаф у Лондоні. Прем'єр-міністерка Великобританії Тереза Мей вже назвала це "історичним актом примирення", під час якого вшанують пам'ять "всіх полеглих". Крім того, цей захід має стати "вираженням подяки за мир", наголосила Мей. Утім, далеко не кожний британець погоджується з цією думкою. Приміром, бульварне видання The Sun повідомляло, що присутність Штайнмаєра може призвести до "лементу" серед ветеранів. Утім, досі нічого такого не сталося.
Тож Штайнмаєр у Лондоні й Страсбурзі, а Меркель у Парижі та Комп'єні. Німецький історик Єрн Леонгард (Jörn Leonhard) вбачає у цьому прагнення німців показати, що вони хочуть "європейського" вшанування пам'яті жертв тих подій. На думку Леонгарда, таким чином керівництво Німеччини намагається уникнути враження про існування якоїсь особливої німецької культури спогадів. Причиною цього дослідник називає "побоювання серед німецького керівництва, що це могло б відкрити скриньку Пандори".
Це стосується й питання про те, чи не занадто переобтяжував Версальський мирний договір молоду Веймарську республіку, що стало одним з призвідників її падіння. Хоч такий підхід можна зрозуміти з політичної точки зору, але Німеччина вдається до тактики "глухої оборони" в питанні німецького досвіду щодо завершення війни, каже Леонгард.
У Польщі за справу взялися праві націоналісти
У бельгійському містечку Іпр вже відбулася панахида за жертвами Першої світової війни, яку відправили європейські єпископи. Тим часом єпископ Ессенський Франц-Йозеф Овербек (Franz-Josef Overbeck) застерігає від того, щоб применшувати значення збройного протистояння та заспокоювати себе "оманливою безпекою". "Націоналізм та популізм роздмухуються з новою силою, а захват від європейського проекту вгасає", - каже Овербек. На його думку, мир "знову" в небезпеці.
І це не порожні слова, про що свідчить приклад Польщі. Для поляків завершення Першої світової війни було насамперед відродженням польської держави. Але урочистості з нагоди 100-річного ювілею проголошення незалежності привернули й увагу правих екстремістів. Польська влада припускає, що в "Марші за незалежність" у Варшаві можуть взяти участь і прихильники міжнародної неонацистської організації "Blood and Honour". Приміром, торік близько 60 тисяч представників правого політичного спектра взяли участь у традиційному марші.
Торік у марші в Варшаві взяло участь чимало правих радикалівФото: picture-alliance/NurPhoto/J. Arriens
Історик Етьєн Франсуа визнає, що урочистості у Франції та деінде вирізняються насамперед через німецький фактор: "Більшість заходів щодо вшанування пам'яті у Франції проводяться під гаслом німецько-французької дружби". Натомість у Польщі та інших країнах спостерігається прагнення "відзначати ці події самим".
Паралелі між минулим та теперішнім?
Дехто з політиків убачає в сьогоднішньому правому популізмі та націоналізмі паралелі з початком ХХ століття. Франсуа порівнює нинішню ситуацію з ситуацією в Європі 1920-х років. На його думку, вже тоді спостерігалися "зусилля створити нову мирну Європу, чому тоді також сильно протидіяли".
Але цей спротив проявився лише з початком Світової економічної кризи 1929 року, каже історик. Дослідник також побоюється, що "в наступні 10 років" може спалахнути нова економічна криза. На тлі цього постають питання: "Як реагуватимуть європейські країни? Чи матимуть вони тоді досить єдності, щоб впоратися з цією кризою"?
Тож Етеньєн Француа сподівається, що заходи 11 листопада насамперед посилять "уявлення, що ми, європейці, попри всі відмінності, маємо щось спільне, і варто будувати наше майбутнє саме на цьому".
"На Західному фронті без змін": прочитати і побачити
Своєрідний графічний переказ відомого роману Еріха Марії Ремарка "На Західному фронті без змін" представлений наразі у німецькому місті Любеку.
Фото: Peter Eickmeyer
Книга, що не старішає
Виставка в музеї "Будинок Будденброків" у Любеку знайомить з графічним романом "На Західному фронті без змін" Петера Айкмаєра (Peter Eickmeyer) і Габі фон Борстель (Gabi von Borstel) 2014 року, створеним на основі однойменної книги Ремарка. На фото - ілюстрація Петера Айкмаєра "Туман".
Фото: Peter Eickmeyer
Графічний переказ
В антивоєнному романі Еріха Марії Ремарка "На Західному фронті без змін" його герой Пауль Боймер розповідає про жахи Першої світової війни. Виставка у музеї
"Дім Будденброків" у Любеку присвячена графічному "переказу" роману. На фото - ілюстрація Петера Айкмаєра "Протигаз".
Фото: Peter Eickmeyer
Отруйний туман
На цій документальній фотографії видно, як поле битви вкрито хмарами отруйного газу. Оригінальні знімки, зроблені під час Першої світової війни, ми публікуємо поруч з ілюстраціями Петера Айкмаєра: ще один ракурс, ще одна мить війни, яка закінчилась сто років тому, у 1918 році.
На цій фотографії солдати, які вишукувались в ряд, демонструють армійські протигази різних країн. Крайній зліва солдат одягнув протигаз американського зразка, за ним - британський, французький, німецький.
Фото: picture-alliance/Everett Collection
Дзеркало війни
Що бачить солдат? Цей малюнок з графічного роману "На Західному фронті без змін" відображає страхи його героя, написані у його очах. Війна - не місце для романтики, про яку натхненно говорили наставники своїм німецьким гімназистам, що готувалися йти на фронт. Війна - це жах, бруд, горе і смерть.
Фото: Peter Eickmeyer
Кінець війни
Що відчуває солдат, який здається в полон, що в нього на думці? На цій фотографії, яка була зроблена у Західній Фландрії у 1917 році, німецькі солдати здаються в полон британцям.
Фото: picture-alliance/akg-images
На полях Фландрії
Ілюстрація "Макове поле" випромінює умиротворення та спокій. Але самотній солдат у полі знає: тут полягли його товариші, тут вирувала страшна війна.
Фото: Peter Eickmeyer
Маки на крові
Кажуть, що маки ростуть особливо гарними там, де пролилась кров. Так виглядають бруствери Першої світової війни, які збереглись до нашого часу. Фотографія зроблена у Діксмейде в Бельгії.
Фото: picture-alliance/Arco Images/J. De Meester
Повернення додому
Повернутись до рідного міста не означає повернутись у колишнє життя. Насправді, звикнути до мирного життя після довгих місяців на війні непросто. А забути пережите неможливо. Про це йдеться в іншому романі Ремарка - "Три товариші".
Фото: Peter Eickmeyer
Спалений роман
Роман "На Західному фронті без змін" (точніше, уривки з нього) вперше був опублікований у 1928 році в газеті Vossische Zeitung. У 1929 році роман був виданий окремою книгою і став сенсацією. Коли до влади прийшли націонал-соціалісти, Ремарку довелось покинути країну, а роман нацисти спалили разом з іншими забороненими в "третьому рейху" книгами. На фото Еріх Марія Ремарк в Нью-Йорку у 1939 році.
Фото: picture-alliance/Everett Collection
10 фото1 | 10
Україна у 1918-му очима німецьких фотографів (частина перша)
Фотокореспонденти супроводжували німецькі війська після їх прибуття в Україну за умовами Берестейського миру. В об’єктив потрапляли не лише військові, але й мальовничі краєвиди та тварини. Деякі фото публікуються уперше.
Фото: picture-alliance/akg-images
"...А ми тую червону калину піднімемо"
Демонстрація у Києві в березні 1918 року на підтримку української державності та Берестейського миру. Фото, зроблене німецьким кореспондентом, із колекції Імперського воєнного музею Лондона (Великобританія).
Фото: IWM
Берестейський мир
У ніч з 9 на 10 лютого 1918 року у Брест-Литовську відбулось підписання мирного договору між УНР та Центральними державами. Після звернення УНР війська союзників розпочали просування в Україну. На фото: (зліва направо) генерал Брінкманн з генштабу армії Німеччини, українські делегати - Микола Любинський, Микола Левицький, Олександр Севрюк, німецький генерал Макс Гоффманн і Сергій Остапенко.
Фото: public domain
Операцiя "Фаустшлаг"
У лютому 1918 року Австро-угорські війська досягли Кам'янця-Подільського. Позаду видніється знаменита фортеця, відома з XIV століття як частина оборонної системи міста. З 22 березня 1919 по листопад 1920 Кам'янець-Подільський був столицею УНР.
Фото: Wikipedia/KuK Kriegspressequartier
Вступ до Києва
1 березня німецькі війська увійшли в Київ. На цьому фото, зробленому у березні 1918 року, військовий оркестр марширує попереду. Німецькі війська повсякчас влаштовували виступи духових оркестрів та із задоволенням марширували під музичний супровід, часто перед тодішньою міською думою (зараз це Майдан Незалежності).
Фото: picture-alliance/RIA Nowosti
Місце зустрічі - Софійська площа
Софійська площа у Києві виконувала роль центрального місця зборів для усіх можливих політичних акцій, віче, молебнів та ефектних військових парадів. На цьому фото - німецькі військові перед Софійським собором весною 1918 року.
Фото: DeGolyer Library, Southern Methodist University
Концерт у Проскурові
На цьому фото 1918 року Австро-угорський військовий оркестр грає у Проскурові (нині - Хмельницький). Місто відіграло важливу роль під час революційних подій. Тут тричі перебував уряд УНР та Директорія. 1919 року містом прокотилася хвиля насильства і кривавих погромів.
Фото: Public Domain
Пам'ятник Іскрі та Кочубею
Пам'ятник боярам Іскрі та Кочубею не упізнають знавці сучасного Києва: царська влада встановила його на Арсенальній площі у 1914 році до 200-ї річниці Полтавської битви. Простояв він недовго: навесні 1918 його демонтували і поставили пам'ятник Мазепі, який невдовзі теж скинули. Постамент згодом викрористали для пам'ятника арсенальцям. Фото зробив у березні 1918 берлінський фотограф Вальтер Ґірке.
Фото: Public Domain
Панорама Севастополя
На цьому фото видно південну бухту Севастополя з кораблями, а також Лазарєвські казарми. Німецькі частини увійшли в місто 1 травня 1918 року. Керував операцією генерал піхоти Роберт фон Кош.
Фото: DeGolyer Library, Southern Methodist University
Польова їдальня
На цьому фото німецькі солдати відпочивають та частуються їжею з польової кухні у німецькому поселенні Александерфельд, яке заснували німці-лютерани з Пришибських колоній. Сьогодні це село Верховина (Мелітопольський район Запорізької області).
Фото: gemeinfrei
Весна у Катеринославі
На цьому фото, зробленому навесні 1918 року, видно спокійне урбаністичне життя Катеринослава (Дніпропетровськ, нині - Дніпро). Але вже за рік Катеринослав опинився під контролем багатьох учасників конфлікту: "білих", "червоних", армії Директорії УНР та місцевих загонів самооборони. І це не єдиний випадок: Шепетівка на Хмельниччині за період революційної доби переходила з рук в руки до 20 разів.
Фото: public domain
Набережна Ялти
На цьому фото, зробленому навесні 1918 року, Ялта живе звичним курортним життям. Однак ще на початку року тут розгорталися кровопролитні бої із застосуванням корабельної артилерії та гідроавіації.
Фото: gemeinfrei
Широко розкинувся Дніпро
На цій світлині 1918 року з фондів Національного архіву Нідерландів німецькі війська переправляють сіно з лівого берега Дніпра на правий у Києві. Позаду видніється Ланцюговий міст, споруджений за проектом британського інженера Чарльза Віньйоля. Міст уперше підірвали у 1920 році польські війська, що відступали з Києва.
Фото: gemeinfrei
Боббі у Києві
Німецькі офіцери нерідко брали із собою в Україну домашніх улюбленців. На цьому фото - французький бульдог Боббі, який належав одному з німецьких пілотів 27-ї повітряної ескадрильї.
Фото: Public Domain
1000 Карбованців
Українські гроші не рідко брали із собою як сувенір. Їх продовжували друкувати і після зречення Скоропадського і приходу до влади у грудні 1918 року Директорії УНР. Зміни в малюнок і написи на банкноті не вносили, хоча на ній фігурувала ще стара назва - Українська Держава. Після евакуації Директорії з Києва друк цієї купюри відновився у Кам'янці-Подільському, а в 1920 році - у Варшаві.
Фото: Wikipedia/Ron Wise's World Paper Money
14 фото1 | 14
Україна у 1918-му очима німецьких фотографів (рідкісні фото, частина друга)
1 березня 1918 року німецькі війська увійшли в Київ за умовами Берестейського миру. Якою побачили вони столицю і решту України? У другій частині добірці DW унікальні архівні фото, деякі з яких публікуються уперше.
Фото: Southern Methodist University
"Оце так знахідка!"
На цьому фото відбитий у більшовиків панцирник "Остін-Путіловець" Російської імперії гасає вулицями Києва після вступу німецьких військових 1 березня 1918 року. Перед тим Київ на кілька тижнів захопили більшовики і на вигнання їх самотужки влада УНР не сподівалась.
Фото: IWM
Панорама Києва
Фотокартка із панорамою Києва зроблена з Андріївської церкви навесні 1918 року невідомим німецьким солдатом-саксонцем.
Фото: Public Domain
У Києво-Печерській лаврі
На цьому фото із колекції Імперського воєнного музею Лондона (Великобританія) німецькі офіцери оглядають принади Києво-Печерської лаври у супроводі православних ченців.
Українська кавалерія на вулицях Києва
Українська кіннота УНР рухається вулицями Києва після вступу до української столиці німецьких військ 1 березня 1918 року. Німці активно займалися вишколом українських частин.
Фото: IWM
Перевірка документів
Німецький солдат перевіряє документи в Києві улітку 1918 року. В українській столиці невдовзі відкрилось Імперське торговельне представництво Німеччини.
Фото: picture-alliance/Ria Novosti/Sputnik
Народна автентика
На цій фотографії, зробленій у 1918-му невідомим військовим фотографом, зображена група українських селян у національних костюмах. Згідно з даними Державного архіву Австрії, фото походить з Волині.
Хати в українському селі палають вогнем після відступу більшовицьких загонів. Фото 1918 року, зроблене ще напередодні вступу австро-угорських частин, які упродовж березня-квітня зайняли практично всю територію України. Зіткнення з більшовиками тривали ще довгий час, але й австрійці, як наголошують історики, демонстрували на українських землях виняткову брутальність.
Цей карний загін жандармерії Австро-Угорської імперії брав участь у придушенні страйку залізничників на станції Гайворон Одеської залізниці. (Подільська губернія, з 1939 р. - Кіровоградська область). Фото було передано Федеральним архівом ФРН Центральному державному кінофотофоноархіву України ім. Пшеничного і раніше не публікувалося.
Фото: TsDKFFA
Вулиця у Смілі
На цьому фото, зробленому на весні 1918 року, вирує буденне життя у невеличкому місті Сміла, районному центрі сучасної Черкаської області. Поява німецького контингенту у провінції зовсім невипадкова - тут розташований найбільший залізничний вузол області. Саме залізницею доправляли на Захід продовольство, яке Україна гарантувала за умовами Берестейського миру.
Фото: Southern Methodist University
Українське продовольство на шляху до Австро-Угорщини
На цій фотографії з Державного архіву Австрії видно, як вивантажують та сортирують на складі у Румунії продовольство з України для подальшого відправлення на захід. Уряд УНР гарантував союзникам близько 1 мільйона тонн продовольства, хоча вивезти залізницею вдалося лише 130 тисяч тонн - половина пішла до Австрії. До Німеччини дійшло лише 50 тисяч тонн.
