Неділя, 15 лютого, стала незвичайним лютневим днем для Донецька. Світить яскраве сонце, температура повітря весняна, але найголовніше - це тиша. Ані артобстрілів, ані вибухів, ані звуків канонади. Батьки з дітьми заполонили дитячі майданчики і парки відпочинку.

"Мене сьогодні розбудив спів птахів під моїм вікном. Це було так незвично", - розповідає сусідам одна з жительок міста. Здається, що мешканці, які ще залишаються в Донецьку, зранку мало не всі покинули свої квартири, будинки, бомбосховища і підвали й вироїлися на вулицю. "Виявляється, є люди! А ще вчора у нас у районі не було ні душі", - говорить донеччанка Світлана, не приховуючи приємного здивування. Утім, на обличчях багатьох людей - тривога та жаль. Деякі перехожі кидаються в обійми одне одному і починають плакати.

Провокації підривають надії на мир

Після зустрічі лідерів "нормандської четвірки" у Мінську Донецьк жив очікуванням 15 лютого. Але кожен новий день, який мав би наближати донеччан до миру, невблаганно підривав надії. Ширилися новини про нові жертви, про обстріли житлових будинків, про снаряди, які влучали в дітей. Напередодні 14 лютого відбувся потужний обстріл центру Донецька. Випадково чи ні, але снаряди упали у ста метрах від місця, де глава "ДНР" проводив прес-конференцію. Це дало привід для спекуляцій на тему замаху на його життя.

Станові Олександра Захарченка, однак, нічого не загрожувало, але в результаті обстрілу загинуло три людини і багато отримали поранення. До припинення вогню залишалися години. Але здавалося, що "смертельна" стрічка новин ніколи не закінчиться. Як зазвичай після кожної трагедії, сторони конфлікту робили симетричні звинувачення. А люди у місті чули канонаду, яка близько півночі перетворилася на шквальний вогонь.

"У нас так сильно стріляли, і раптом за п’ять хвилин до першої (за місцевим часом. - Ред.) умить усе припинилося", - розповідає DW одна з мешканок Київського району Донецька. Проте, вона також не поспішає радіти першому дню тиші. "У самому центрі міста нишком стріляють у мирних людей якісь примарні диверсійні групи. Як цю підлість можна передбачати? Чи дізнаємося ми коли-небудь правду, хто це робить і для чого?" - запитує донеччанка.

Життя одним днем

Її також непокоїть, що режим припинення вогню у будь-яку мить може бути порушений, як минулого разу. "Підприємства не працюють, усі офіси зачинені, роботи немає, грошей - так само. Місто все в руйнуваннях. Тому робити якісь плани зараз ще зарано. Поки живемо одним днем. Немає жодних гарантій, що війна знову не повернеться", - зазначає жінка.

Контролювати перемир'я взялася Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Але разом з тим, до цього процесу активно "долучилися" й соціальні мережі. Повідомлення із різних містечок Донбасу надходять мало не щохвилини. За перебігом дотримання режиму припинення вогню пильно слідкують і по всій Україні. "Мій десятирічний син підійшов до мене і сказав: мамо, сьогодні 15 лютого. Коли ми поїдемо до Донецька? Я вже зібрав свою сумку", - розповіла DW одна із вимушених переселенок, яка зараз мешкає в Запоріжжі.

Чи здійсниться повернення додому?

"Як тільки з'явилася інформація про мінські домовленості, перша реакція, вона підсвідома - починаєш збиратися додому", - зізнається блогерка із Донецька Наталія Казьоннова. Вона покинула місто 13 липня минулого року і зараз перебуває у Львові, де створила громадську організацію "Схід і Захід разом".

На думку громадської активістки, люди, які пережили обстріли, бомбування, смерть рідних і друзів, навряд чи знайдуть у собі сили швидко повернутися додому. "Я хочу повернутися до того Донецька, який я покинула в липні минулого року. Я знаю, що зараз відбувається в Донецьку, я спілкуюся з донеччанами, я бачу фотографії зруйнованого міста. Але я не можу це відчути, і тому у мене ілюзія, що я приїду, а там усе буде так само, як і в день, коли я покинула Донецьк, - сучасне місто із красивими квітучими клумбами, трояндами і ідеальною розміткою на асфальті", - говорить Наталія.