Петиція в Бундестазі щодо Голодомору: МЗС Німеччини проти
Данило Білик
21 жовтня 2019 р.
Петиційний комітет Бундестагу на відкритому засідання розглянув звернення щодо визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом українського народу. DW поговорила з членом комітету, депутатом від ХДС Арнольдом Фаатцем.
Реклама
Петицію на сайті німецького Бундестагу про визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років геноцидом, яка з'явилася у травні цього року, зібрала понад 56 тисяч підписів онлайн і ще понад 16 тисяч - поза межами інтернету*. Таким чином вона набрала більше мінімальної необхідної для розгляду кількості підписів - 50 тисяч. У понеділок, 21 жовтня, документ обговорювали на відкритому засіданні петиційного комітету Бундестагу, членами якого є 28 депутатів із різних фракцій німецького парламенту. DW поговорила з членом комітету, депутатом від правлячого Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Арнольдом Фаатцом (Arnold Vaatz) про перебіг засідання і те, яка доля чекає на петицію тепер.
Арнольд Фаатц: МЗС хоче, аби петицію було відхилено з обґрунтуванням, що поняття геноцид не було визначене до 1951 року. На мою думку, цей аргумент є дуже технократичним. Те ж саме стосується й іншого аргументу - що, окрім українців, це штучно влаштований голод мав і інших жертв, зокрема, в Росії, на Кавказі. Цей аргумент, на мою думку, так само більше схожий на відмовку. Дві каденції Бундестагу тому вже була схожа петиція, тоді МЗС уже реагувало на неї подібними аргументами й робить це тепер знову. Я вважаю таку агрументацію досить небезпечною. Вона суперечить тій оцінці, яку ми сьогодні по праву даємо протиправним діям режиму націонал-соціалістів у Німеччині. Адже тоді незабаром нацисти почнуть вимагати, аби гітлерівський геноцид, який так само відбувся до визначення цього поняття, так само відповідним чином переоцінять. Адже це так само відбулося до 1951 року. Це рішення МЗС хибне ще й тому, що це означає стати на коліна перед Росією. Очевидно, ніхто не хоче створювати нові теми для конфронтації з Росією. Тим більше, багато держав уже висловилося щодо того, як вони дивляться на Голодомор, а саме: що це був геноцид. І зрозуміло, що голос Німеччині у цьому контексті мав би суттєву вагу. Відмовлятися від цього - це, на мою думку, досить незграбний спосіб відгородитися від цього питання. Таким чином, можна очікувати, що петиційний комітет не передасть петицію до МЗС із проханнями втілити її у життя, а натомість відхилить її. Я вважаю це неправильним. Колеги, які вважають так само, найімовірніше, подадуть заявку на те, щоб голосувати за цю петицію в Бундестазі окремим пунктом. Але, ймовірно, більшості для прийняття цієї петиції у Бундестазі не знайдеться.
Тож яка процедура передбачена далі?
Петиційний комітет Бундестагу провів відкрите засідання й муситиме тепер приймати рішення. Швидше за все, рішення буде: відхилити петицію, обґрунтовуючи це тим, що це, мовляв, усе було жахливо, але поняття геноциду тут використовувати не можна. Інша альтернатива - передати петицію в МЗС із проханням врахувати її. Яке б рішення не було прийнято, парламенту має бути повідомлено про нього. І тоді парламент може або підтвердити, або відхилити рішення. Як правило, пропозиції петиційного комітету подаються пакетом, аби проголосувати за них разом. І якщо загалом існує згода з рішеннями петиційного комітету, за винятком однієї чи двох петицій, то тоді ці петиції виставляються на голосування Бундестагу окремо. Це можливо, і я думаю, що саме так і станеться. Але це окреме голосування, скоріш за все, не матиме підтримки більшості, адже МЗС дотримується іншої думки.
Коли варто очікувати рішення петиційного комітету?
Поки що це невідомо. Нині відомо лише, що відбулося відкрите засідання петиційного комітету. Тепер те, що прозвучало під час засідання, має бути опрацьовано. Я думаю, що ще цього року це питання буде поставлене на порядок денний.
* У початковій версії матеріалу були згадані лише онлайн-підписи під петицією. Ми додали інформацію про оффлайн-підписантів.
Річниця Голодомору: які держави визнали трагедію геноцидом (23.11.2018)
01:03
Пам'ятники жертвам комунізму в світі
Майже третина населення світу до падіння Берлінського муру жила в країнах з комуністичним режимом. Згодом у більшості з них розпочався період переосмислення комуністичного минулого та вшанування пам'яті жертв комунізму.
Фото: picture-alliance/Eibner
Чехія
Сім бронзових скульптур стоять на білих сходах біля підніжжя пагорба Петршин у Празі. Відкритий у 2002 році меморіал жертвам комунізму створив чеський скульптор та колишній політв'язень Олбрам Зоубек. Згідно з написом на постаменті, меморіал присвячений не лише тим, хто "був ув'язнений чи страчений, а й усі тим, чиє життя було зруйноване тоталітарним деспотизмом".
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Німеччина
Понад 11 тисяч людей побували під вартою у цій в'язниці міністерства держбезпеки НДР "штазі" у період з 1951 до 1989 року. До того на території в східноберлінському районі Гоєншенгаузен був розташований спеціальний табір окупаційної радянської влади для противників режиму. Звідси ув'язнених, зокрема, доправляли і в споруджений нацистами концтабір "Заксенгаузен". Нині в будівлі меморіал.
Фото: picture alliance/dpa/P. Zinken
Україна
Пам'ятник жертвам комуністичних злочинів у Львові відкрили в 1997 році. Йому передував кам'яний знак, встановлений 1992 року з ініціативи колишнього політв'язня Василя Кубіва. Символічним став вибір місця - навпроти колишньої "Тюрми на Лонцького", яку використовували польська, радянська та нацистська влада і де з 2009 року працює національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів.
Фото: DW/V. Pryhid
Румунія
На постаменті знесеної статуї Леніна в Бухаресті з 2016 року розміщений 20-метровий пам'ятник скульптора Міхая Букулея. Скульптура, що складається з трьох крил, стоїть перед однією з найважливіших будівель часів Сталіна на площі Вільної преси. Ініціатором встановлення пам'ятника виступило об'єднання колишніх політичних ув'язнених.
Фото: Florian Kindermann
Албанія
Перший меморіал з моменту падіння сталінського режиму в Тірані відкрили лише у 2017 році. В часи нацистської окупації німці використовували будівлю як в'язницю. Після того, як до влади в 1945 році прийшли комуністи, тут катували та вбивали людей. Згодом "Будинок листя", як називають цю будівлю через обвитий плющем фасад, використовувала Сігурімі - таємна поліція Албанії.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Грузія
У Горі, де народився Йосип Сталін, радянського диктатора все ще вшановують в музеї його імені - через 65 років після його смерті та 27 років з моменту здобуття Грузією незалежності. Щоправда, нині вже є плани реорганізації виставки. Скоєні в часи Сталіна злочини та репресії натомість з 2006 року тематизують в Музеї радянської окупації, який є частиною Грузинського національного музею в Тбілісі.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Україна
У багатьох містах та селах України встановлено пам'ятники жертвам Голодомору 1932/33 років. За різними оцінками, штучний голод, організований радянською владою, забрав життя від 3 до 7 мільйонів осіб. Геноцидом українського народу Голодомор визнали вже 16 країн світу. На фото - меморіальний комплекс, зведений у 2008-2010 роках у Києві.
Фото: picture-alliance/ZUMAPRESS/N. Furyk
Казахстан
Майже 1,5 мільйона осіб загинули від голоду у 1932/33 роках внаслідок примусової колективізації і в Казахстані. Загиблим присвячена скульптурна композиція в Астані, яку урочисто відкрили 31 травня 2012 року, в національний День пам'яті жертв політичних репресій.
Фото: Dr. Jens Schöne
Латвія
19-метровий обеліск у центрі Риги увінчаний мідною фігурою молодої дівчини з трьома позолоченими зірками, яку в народі називають Мілдою. Спорудили Монумент Свободи ще у 1935 році, тобто до радянської окупації в 1940-му. Для латишів статуя є головним символом їхнього прагнення свободи і самовизначення. Саме звідси упродовж багатьох років починалися протести і акції руху опору.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Монголія
Розташована між Росією та Китаєм Монголія майже все XX століття потерпала від окупації та експлуатації. Найдовший період часу вона перебувала в політичній та економічній залежності від СРСР. Музей в пам'ять про жертв політичних репресій відкрився в Улан-Баторі в 1996 році, ще через рік було споруджено меморіал.
Фото: Torsten Baar
Південна Корея
Споруджений ще на початку XX-го століття міст через річку Імджинган - єдиний зв'язок між двома частинами розколотої країни. Під час Корейської війни 1950-1953 років так званий "міст свободи" мав величезне стратегічне значення для військових. На південному боці нині можна пройти аж до перегородки. Багато відвідувачів залишають на цьому місці прапори та особисті послання.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Камбоджа
За приблизними оцінками, 2,2 мільйона камбоджійців загинули під час панування терористичного режиму "Червоних кхмерів". Це майже половина тогочасного населення країни. Після вторгнення в Камбоджу так само комуністичних військ з В'єтнаму останки загиблих були виставлені на огляд публіки, аби задокументувати скоєні "кхмерами" злочини. Однак багато масових поховань досі лишаються незнайденими.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
США для жертв КНР
Відкрита у 2007 році статуя у Вашингтоні - копія "Богині демократії", яку китайські студенти 1989 року встановили на площі Тяньаньмень в Пекіні наприкінці своїх протестів, які були жорстоко придушені комуністичним режимом. Про спорудження у столиці США пам'ятника сотням жертв подбали не лише американські політики, а й борці за свободу зі Східної Європи, зокрема Вацлав Гавел та Лех Валенса.