В 1924 році на північному березі Женевського озера закінчив Ле Корбюзьє будівництво "маленького будиночка" для своїх батьків. Він вважається основою його модерністських ідей. З 11-метрового панорамного вікна відкривається безперешкодний вид на озеро та Альпи. З 2010 року вілла стала музеєм, який можна відвідати влітку на вихідних.

Містечко Вайсенгоф поблизу Штутгарта було збудовано 1927 року "Німецьким мистецьким об'єднанням" спільними зусиллями архітекторів, майстрів декоративного мистецтва та промисловців. В проектуванні 21 будівлі було одночасно задіяно декілька відомих європейських архітекторів. Сьогодні в цій будівлі, збудованій П'єром Жаннере та Ле Корбюзьє, розташовується музей.

Католицька церква Нотр-Дам-дю-О (Notre Dame du Haut) розташувалась у містечку Роншам на сході Франції. Церква, споруджена 1956-го року, є не лише місцем паломництва християн, але й архітекторів. Завдяки неординарним рішенням і архітектурній метафориці ця бетонна будівля вважається іконою модернізму.

В портовому місті Марсель у 1947-1952 рр. за проектом Ле Корбюзьє було побудовано житловий будинок для 1,5 тисячі мешканців. За допомогою "машини для життя" архітектор хотів вирішити проблему нестачі житла в центрі міст. Концепція: ззовні сирий неприкрашений бетон, всередині мінімалістські житлові приміщення, магазини, ресторани, початкова школа. Будівля частково відкрита для відвідувачів.

Маловідомий "будинок Guiette", збудований у 1926 році у південному портовому місті Антверпені, демонструє в повній мірі всю притаманну Ле Корбюзьє естетику. Це єдина будівля архітектора в Бельгії, яка об’єднує в собі житловий будинок та художню майстерню. Будинок перебуває у приватній власності та є третьою культурною спадщиною міста.

Паралельно з "машиною для життя" Ле Корбюзьє ще раз звернувся до початків своєї діяльності: геометричні, повітряні форми виокремлюють будинок хірурга Педро Куручет, який в 1949 році будує для нього Ле Корбюзьє в Ла-Платі, столиці провінції Буенос-Айрес. Будинок, в якому планують створити музей, можна відвідати.

Вершиною повоєнного модернізму є будівля, яка довгий час не сприймалась належним чином. Йдеться про Національний музей у парку Уено в Токіо. Його збудовали у 1959 році. Це двоповерхова галерея квадратної форми з атріумом. Спроектована вона була Ле Корбюзьє, а збудована його японськими учнями. В музеї представлено найвидатніші витвори мистецтва, починаючи з Рубенса та закінчуючи Ренуаром.

У штаті Пенджаб в Індії Ле Корбузьєр 1952 року взявся за планування цілого міста. У Чандігарху він реалізував свої мрії про сучасне місто - широкі вулиці, зручні транспортні розв'язки. Серцем міста є урядовий квартал. Але водночас зірковий архітектор допустився тут й величезної помилки: він проігнорував потреби бідних прошарків населення, які утворюють більшість в Індії.

Трагедія війни та козацька романтика - головні теми цих народних пісень. ЮНЕСКО наголошує на необхідності терміново подумати про збереження цієї спадщини - лишилося три ансамблі, які виконують такі пісні: "Криниця", "Богуславочка" та "Першоцвіт". Козацькі пісні століттями передавалися від покоління поколінню, проте більшість нинішніх виконавців таких пісень - уже дуже поважного віку.

Варіння та частування пивом - невід'ємна частина життя чималої кількості бельгійських громад, як у будні, так і на свята. У країні виробляється близько 1500 сортів пива за різними технологіями ферментації. Знання про пивоваріння передається далі - спільноти броварників проводять майстер-класи, в університетах є спеціальні курси пивоварінння.

Популярна у Китаї форма театру, Пекінська опера, поєднує спів та декламування з акторською грою та бойовим мистецтвом. При написанні лібретто суворо дотримуються особливих правил римування й форми. В текстах ідеться про політику, суспільство та історичні події. Усі рухи пишно вбраних акторів, у тому числі й рух їхніх очей, відповідають традиційній хореографії; декорації зведені до мінімуму.

Кімчі - страва з квашеної (ферментованої) капусти чи інших овочів, яка в Кореї подається разом з більшістю наїдків. Кожна сім'я має власний рецепт цієї, як правило, вельми гострої страви, який передається з покоління в покоління. Під час врожаю корейці цілими громадами долучаються до заготівлі запасів кімчі на зиму. Цей процес називається "Кімдян" і має сприяти зміцненню соціальних зв'язків.

Багатонаціональна культурна спадщина Лісабона вилилась у пісенно-танцювальному жанрі "фаду", який з'явився в ХІХ сторіччі. Соліст чи солістка, найчастіше в супроводі унікальної португальської 12-струнної гітари, співає про нещасливу любов чи соціальну несправедливість. Якщо раніше пісні фаду виконувалися переважно в Лісабоні та Коїмбрі, то тим часом мігранти рознесли їх по всьому світу.

Афробразильська культурна традиція, яка віддає належне тим, хто зазнав утисків у Бразилії 18-го століття. Капоейра поєднує в собі традиції та бойове мистецтво. Виконавці вишиковуються довкола двох учасників, які танцюють і б'ються водночас. Ті, що спостерігають за поєдинком, співають, плещуть у долоні чи б'ють у барабани під заданий майстром ритм.

Традиційна карнавальна хода "Шеменлауфен", яка відбувається в австрійському місті Імста, в списку ЮНЕСКО ще з 2012 року. Свято проходить кожні чотири роки в неділю перед Великим постом. Групи людей у масках та костюмах виконують особливий танок з низкою стрибків та поклонів. Музика виникає завдяки дзеленчанню дзвіночків на одязі.

Неповторний звук народної музики маріачі - істотна частина мексиканської культури. Маріачі транслює культурні здобутки регіонів країни, як іспанською, так і різними індіанськими мовами, музики грають у стилях болерос, коррідос чи харамбес. Балади розповідають про битви та любовні походеньки, тоді як виконавці вбрані в традиційні костюми та типові капелюхи-сомбреро.

Свята - часті фігуранти списку ЮНЕСКО, як-от китайське Свято човнів-драконів. Спортивне змагання із перегонами змієподібних човнів поєднується із пропам'ятною церемонією, а також частуваннями цунцзи - рисовими "варениками" з м'ясом, фініками чи бобами. Учасники омиваються в ароматизованій квітами воді та носять шовкове вбрання, щоб відігнати зло.

Соколине полювання поширене в усьому світі. В кожній країні така традиція знайшла своє відображення в піснях, музиці, поезії чи танцях. 2012-го року ЮНЕСКО визнало соколине полювання нематеріальною культурною спадщиною в низці країн, а саме - в Австрії, Бельгії, Сирії, Катарі, Ірані та Об'єднаних Арабських Еміратах.