Перші купальники для жінок і закриті купальні костюми для чоловіків з'явилися у 18 столітті. Тоді купалися у костюмі з товстої шерстяної або бавовняної тканини, що у воді ставав важким і дуже довго сохнув. Все було чітко розділено для чоловіків і жінок. Лише на пляжі можна було знову спільно розважатися. У лазнях згодом розподіл за статевою ознакою скасували.

З розквітом туризму на початку 20-го століття став модним відпочинок на пляжі з купанням. Купальні костюми стали трохи тіснішими, з'явилися перші моделі з еластичної трикотажної тканини. Купальні шапочки ще були дещо схожими на ковпак і мали захищати від сонця. Костюми, що закривали все тіло, як на цьому фото 1910 року, були і для жінок, і для чоловіків.

Дикі двадцяті роки нарешті принесли купальній моді більше модного шику: невеличкі лаковані пояси, золоті гудзики або блискучі елементи робили купальні костюми надзвичайно гламурними. Матеріали у цей час кроїлися, щоб тісно підігнати модель до стрункого тіла, великих розмірів такого купальника не було.

Чотири невеликих клаптики тканини, що тримаються на тоненьких бретельках - ще менше бути не може. 5 липня 1946 року танцівниця-стриптизерка Мішелін Бернардіні презентує перед камерами у паризькому басейні перше бікіні, розроблене інженером-машинобудівником. Француз Луі Реар на той час ще не знає, що він створив одяг для вічності.

У 1950-х роках у США були шалено популярними голлівудські фільми з плавчинями. "Aqua Maids" показує водний балет й артистизм на водних лижах. Тут прохолоджуються дві водні німфи - у той час коли верхні частни їхніх купальників, як видається, можуть легко сповзти, нижні, кажуть, здатні витримати і швидкість 50 кілометрів за годину. Це спортивний варіант бікіні 50-х років.

Найвідоміша красуня в купальнику - олімпійська плавчиня Естер Вілльямс. Через Другу світову війну спортсменка не могла брати участь в Олімпійських іграх 1940 року, то заробляла гроші як акторка. Її кар'єра ("Венера, що купається", "Донька Нептуна") стрімко йшла вгору, згодом Вілльямс стала однією з найбагатших жінок Голлівуду.

Відомі у всьому світі принади американської кінозірки Мерилін Монро у купальнику вилядають особливо виграшно. Крім цього, для фотографування вона "одягала" на себе кілька крапель парфумів Chanel Nr. 5. Перші успіхи Мерилін Монро перед камерою прийшли до неї у 40-х роках, після позування для календаря Піреллі (на фото). Після того Мерилін зробила кар'єру акторки у Голлівуді.

На конкурсі краси у 50-х роках члени журі милувалися не лише тілами кандидаток. Розлучені жінки наприклад, не могли брати участі у конкурсі. Жіноча привабливість конкурсанток, як тут у 1956 році, підкреслювалася взуттям на високих підборах і купальниками, що обтягували тіло. Жіночні зачіски з кучерями - гарно, але для плавання не годяться.

Після того, як поп-арт здійснив фурор не лише в США, а й в Європі, дизайнери почали використовувати також абстрактні візерунки та геометричні фігури. "Оп-арт"- так називали цей стильовий напрямок у 60-х роках. Один з найвідоміших модельєрів того часу був дизайнер Андре Курреж, котрий використовував конструктивістські мотиви також і у пляжній моді. На фото моделі з його берлінської колекції.

У 60-х роках вишукані купальні шапочки, оздоблені квітами, вважалися ультрасучасними. Для жінок, таких як Джина Лоллобріджида (на фото з партнером по фільму Шоном Коненері), обов'язковий аксесуар. Разом з купальником, гумова купальна шапочка мала бути у кожній пляжній сумці. Чоловіки могли носити "легші" спортивні варіанти шапочок, щоб захищати басейн від волосся.

Американський телесеріал "Рятувальники Малібу", так би мовити, написав історію пляжної моди. Купальники дівчат із фільму, з високим вирізом над стегнами, на початку 90-х років стали модними у всьому світі. Головна героїня Памела Андерсон з її пишними формами носила купальник, на пошиття якого пішло дуже мало тканини. Культовий серіал показали у 144 країнах.

Коли Урсула Андресс у 1962 році виходить з моря у купальнику, у кіноглядачів і наглядачів за моральністю відвисає щелепа. Так само і Джеймсові Бонду (Шон Коннері) у стрічці "Доктор Ноу" мало перехопити подих. Те саме станеться через 40 років і з Пірсом Броснаном у ролі Джеймса Бонда ("Помри, але не зараз"), коли Геллі Беррі вирине з моря у схожому купальнику.

Велике питання для всіх дизайнерів купальників - скільки має бути тканини? Межі між бікіні та купальником, який більше прикраває тіло, доволі розмиті. Дедалі улюбленішим стає танкіні - вгорі наче топ, а знизу трусики. Такі моделі лестять фігурі і є чудовою альтернативою для жінок, які не хочуть показувати свій живіт, але віддають перевагу купальнику з двох частин.

Це фото з одного з австралійських пляжів. Там, як і в Новій Зеландії, просто так під палкі сонячні промені не підставляються. На пляжі навіть жінки, які не є мусульманками, закривають тіло від агресивного сонця. Натомість на французькій Рів'єрі буркіні не терплять, так само, як і в багатьох німецьких закладах для купання. Заборона буркіні - дуже суперечлива тема.

Ніжна та така, що швидко сохне: вимоги дизайнерів моди до тканин для купальників стають все більш високими. У купальному сезоні 2015 року попитом користуються суцільні різнокольорові купальники для плавання та засмаги. Цей класичний тип купального костюма вже давно відібрав у бікіні перше місце за популярністю.

Перші купальні костюми для дам та чоловіків, які закривали майже все тіло, виникли у XVIII столітті. Купалися в одязі з товстої вовни або бавовни, яка у воді стає дуже важкою й довго сохне. Чоловіки та жінки мали купатися окремо. І лише на пляжі можна було знову разом проводити час. Згодом у громадських купальнях поділ скасували.

Із поширення туризму на початку ХХ століття відпочинок на морі почав входити в моду. Купальники стали вужчими, з’явилися перші моделі з еластичного трикотажу. Купальні головні убори ще зберігали характер капелюшків та мали захищати від сонця. Купальники, які закривають значну частину тіла, як на цьому фото 1910 року, були як для жінок, так і для чоловіків.

"Ревучі двадцяті" нарешті привнесли в купальники більше модного шику: лаковані паски, золотисті ґудзики та блискітки робили купальники підкреслено гламурними. В цей час тканина щільно облягала худі фігури, у великих розмірах такі моделі не постачалися.

Як зірка водного шоу олімпійська плавчиня Естер Вільямс одразу потрапила до уваги голлівудських агентів. Через Другу світову війну професійна спортсменка не змогла взяти участь в Олімпійських іграх 1940 року через їхнє скасування і тому була вимушена заробляти гроші іншим чином. Її кар’єра як акторки та привабливої русалки була стрімкою, згодом вона належала до найбагатших жінок Голлівуду.

Знамениті форми американської кінозірки Мерилін Монро найкраще проявили себе саме в купальнику - крім нього, вона мала на собі для фотографій лише пару крапель Chanel Nr. 5. Перший успіх прийшов до Мерилін у 1940-вих роках, коли вона рекламувала купальник Pirelli (на фото) - до того, як зробила кар’єру акторки у Голлівуді.

Вибори "міс світу" та "міс Німеччина" у 1950-тих роках були дуже сміливими, як на той час. Журі оцінювало не лише тіло. Розлучені жінки, до прикладу, не допускалися до участі у відборі. Зовнішній вигляд кандидаток на фото 1956 року стримано підкреслюють туфлі на високих підборах та купальники. Зачіски були укладені хвилями, які для плавання зовсім не підходить.

Після того як поп-арт зробив фурор не лише в Америці, але й у Європі, модельєри також почали застосовувати абстрактні візерунки та геометричні фасони: "оп-арт" - так називався напрямок стилю у 1960-тих роках. Один із найвідоміших модельєрів француз Андре Курреж використав конструктивістський фасон і для купальної моди. На фото можна побачити моделі з його берлінської колекції.

У 1960-тих роках квітчасто-креативні шапочки для купання вважалися дуже сучасними: для таких жінок, як Джина Лоллобриджида, - на фото з Шоном Коннері - обов’язковий аксесуар. Поряд із жіночими купальниками, оснащеними чашечками бюстгальтера, в кожній сумці з речами для купання мала бути й гумова шапочка. Чоловіки носили спортивні варіанти, які мали захистити басейни від волосся, що випадає.

Американський телесеріал "Рятівники Малібу" долучився до написання історії пляжної моди. Купальні костюми дівчат-рятівниць, які демонстрували більшу частину стегон, на початку 1990-тих набули популярності в цілому світі. Щоби продемонструвати пишні форми виконавиці головної ролі Памели Андерсон, яскравий червоний купальник зробили ще більш відкритим. Культовий серіал показали у 144 країнах світу.

Важливе питання для всіх дизайнерів купальників: скільки тканини можна використовувати? Межа між бікіні та трохи більш закритим купальником - досить нечітка. Тут, на подіумі в рамках тижня моди у Маямі-Біч, США, представлено модель у стилі ретро сезону 2011 року.

Леді з великими формами - це справжній виклик для дизайнерів купальних костюмів. Але сучасні матеріали для купальників - надзвичайно еластичні. Хороші купальники мають бути однаково добре носитися як у мокрому вигляді, так і під сонцем на пляжі. На фото видно якість моделі, пошитої із двох шарів тканини, аби краще тримати форму. Утім, моделі великих розмірів рідко можна побачити на подіумі.

Сучасна концепція пляжного відпочинку безпосередньо в місті народилася в Парижі, звідки й поширилась Європою. "Paris Plages", відкритий у 2002 році, кожного літа дає парижанам можливість відчути себе на курорті, перебуваючи при цьому поруч з домом чи роботою. На час "пляжного сезону" навіть рух машин вздовж набережної Сени перекривають.

А от у Барселоні не один, а цілих сім пляжів, де можна як засмагати, так і підкорювати хвилі. За останні тридцять років це місто в Іспанії продемонструвало найбільший у світі приріст туристів, з 1,7 мільйона ночівель у 1990 році до 17 мільйонів у 2016-му.

Навряд чи відпочинок на пляжі у сонячний день асоціюється у когось з контейнерами і портовими кранами. Хіба що у мешканців Гамбурга: пляж "Штрандпаулі" розташований на території міського порту. Лежачи на шезлонзі з коктейлем, гамбуржці засмагають та спостерігають за транспортними баржами, що пропливають Ельбою.

В італійській Лігурії чимало маленьких містечок з пляжами, як-от Камольї, чудовий приклад італійського приморського стилю життя, із неодмінною прогулянкою до моря із рушником в руках під час обідньої перерви. Ввечері в останніх променях сонця романтики заповнюють пірси та видираються на скелі. Вогні міста весело мерехтять, виходить місяць, лунає музика. Bellissima!

Мешканців та гостей південного Марселя у спеку рятує пляж Каталан, що у кількох хвилинах пішки від Старого порту. Щоправда вхід на цей пляж є платним. Проте є пляжі і в маленьких та великих скелястих бухточках: вони більш популярні та безкоштовні.

Дорога з центру Гааги до пляжу Схевенінген на узбережжі Північного моря займає 15 хвилин. Цей район виріс за сторіччя з малого рибальського селища у найбільший морський курорт Нідерландів. І не дивно: вздовж широченного пляжу на три кілометри простягнувся променад з великою кількістю ресторанів, тут розташувалась й історична будівля готелю "Курхаус".

Віденський пляжний бар "Герман" носить ім'я Емануеля Германа, який вважається винахідником поштових листівок. На честь 102-річчя від дня його народження відвідувачі пляжу можуть безкоштовно надсилати листівки своїй родині і друзям. А для бажаючих трохи розім'ятися на свіжому повітрі щонеділі тут проводяться безплатні заняття йогою.

Позасмагати, повеслувати чи видертися на скелю? А може, пограти у футбол чи відвідати урок танців? На брюссельському пляжі "Bruxelles Les Bains" щодня пропонують насичену спортивну і розважальну програму. Тож тут можна відпочити на повну, насолоджуючись сонцем, свіжим повітрям і рухом.

Без сумніву, назву пляжу "km 689 - Cologne Beach Club" в Кельні вигадала людина, яка полюбляє точність. Від цього пляжу до витоку Рейну рівно 689 кілометрів. Звідси можна помилуватися видом на Кельнський собор, що височить на протилежному березі. Місця для цього на 3500 квадратних метрах зі 100 тисячами тонн піску вистачить всім бажаючим.

Фанати "Гри престолів" впізнають у хорватському Дубровніку "Королівську Гавань", тоді як сотні інших туристів можуть просто насолоджуватися видами старовинного міста. Пляж Баньє лежить одразу біля стіни середньовічного поселення, до нього ведуть кам'яні сходи. З самого узбережжя відкриваються розкішний вид на місто.

Цей відкритий басейн в Копенгагені часто називають "Copencabana" - синтез назв данської столиці та відомого пляжу Копакабана в Ріо-де-Жанейро, який розтягнувся на чотири кілометри. Звісно, з відпочинком на березі океану в Бразилії не зрівняти, але все ж таки і тут можна чудово поплавати: глибина, до речі, сягає шести метрів.

У цього культового витвору модельєрів є свій день - День бікіні, який відзначають 5 липня. В Німеччині навть є Музей бікіні (BikiniARTmuseum) у Бад-Раппенау. Експозиція містить 1200 об'єктів пляжної моди. На двічатах на фото - бікіні 1940-50-х років. Бікіні в горошок - дітище француза Луї Реара.

Саме Луї Реар - французький інженер-механік - розробив перший купальник бікіні. Чотири маленькі трикутники, скріплені тоненькими мотузочками, - менше вже нема куди. 5 липня 1946 року йогоперед камерами біля паризького басейну представила танцівниця стриптизу Мішелін Бернардіні. Реар і не підозрював, як довго його винахід буде популярним.

Тоді у південній частині Тихого океану, на атолі Бікіні, американці почали проведення випробувань ядерної бомби. Це й надихнуло Реара назвати купальник "бікіні". Реклама для нового пляжного одягу використовувала гру слів: "Бікіні - перша анатомічна (an-atomic) бомба".

Насправді французький інженер не є винахідником бікіні. Ідея носити невеликі шматки тканини виникла ще сотні років до цього - у Стародавньому Римі. Мозаїка IV століття нашої ери, яку знайшли на острові Сицилія, зображує римських жінок в античних бікіні під час заняття спортом.

Перші ж купальники для жінок і закриті купальні костюми для чоловіків з'явилися у 18-му столітті. Тоді купалися у костюмі з товстої шерстяної або бавовняної тканини, що у воді ставав важким і дуже довго сохнув.

З розквітом туризму на початку 20-го століття став модним відпочинок на пляжі з купанням. Купальні костюми стали трохи тіснішими, з'явилися перші моделі з еластичної трикотажної тканини. Купальні шапочки ще були дещо схожими на ковпак і мали захищати від сонця. Костюми, що закривали все тіло, як на цьому фото 1910 року, були і для жінок, і для чоловіків.

Тож винахід Луї Реара влучив в десятку. Для Мерилін Монро та інших дівчат , які тоді працювали пін-ап-моделями, відверті бікіні стали знахідкою. Фотографію 1949 року "Мерилін на пляжі" можна побачити на виставці у Бруклінському музеї.

У США в 1950-х роках одним із прикладів успіху в Голлівуді були плавчині в бікіні, які демонстрували водний балет і акробатику на водних лижах. На цьому фото видно, що дві "русалки" можуть легко втратити верхню частину свого вбрання, а от нижня частина, здається, здатна витримати максимальну швидкість катеру.

Коли Урсула Андресс, одягнена в маленьке бікіні, граційно вийшла з океану в 1962 році, кіноглядачі не могли повірити своїм очам. Навіть Джеймсові Бонду (Шону Коннері) довелося перервати своє полювання на доктора Ноу, щоб перевести подих. Те ж саме 40 років потому спіткало і Пірса Броснана в фільмі "Помри, але не зараз", коли нова дівчина Бонда - Хеллі Беррі - знову з'явилася у пляжній сцені.

Після того, як купальник бікіні засвітився у фільмах про Бонда, він отримав ще більшої популярності. 1963 року в Гамбурзі були представлені нові моделі бікіні: Capri (ліворуч), схожа на бікіні Урсули Андресс, та Sissi, більш спортивна на вигляд та стримана.

У соціалістичній НДР жінки також були в захваті від сучасного купальника. У 1971 році жіночий журнал вихваляв в'язані бікіні - недорогий варіант, для якого не треба багато матеріалу й часу. Єдиним недоліком було те, що бавовна вбирала багато води і ставала важкою, розтягуючи бікіні. Нині бікіні в'яжуть із синтетичних матеріалів, які швидко висихають.

У 1950-ті роки в місті, де можна було побачити багато неприкритого тіла, - Ріо-де-Жанейро - була заснована організація, яка виступала проти бікіні. Бразильські трусики танга мали досить погану репутацію аж до 1970-тих. Та сьогодні жінки на пляжах Бразилії, як правило, вибирають найменші бікіні з наявних.

Пляжний волейбол став олімпійським видом спорту 1996 року. Його популярність зростала зокрема й тому, що в цьому виді спорту є на що подивитись. Аж до 2012 року волейболістки були зобов'язані носити бікіні, поки Міжнародна федерація волейболу не послабила сексистські правила. Тепер вони дозволяють носити все, що завгодно, - від трусиків танга до велосипедних шортів.

Скільки має бути тканини? Межі між бікіні та купальником, який більше прикраває тіло, доволі розмиті. Монокіні (на фото) - полегшений варіант суцільного купальника - називають універсальним. Утім, дедалі улюбленішим стає танкіні - вгорі наче топ, а знизу трусики. Такі моделі лестять фігурі і є чудовою альтернативою для жінок, які не хочуть показувати свій живіт.

Слово "бікіні" в перекладі означає "земля кокосових горіхів". Радіоактивний атол вже давно безлюдний, але купальник з його ім'ям і надалі залишається "безальтернативним" для більшості купальниць.