За час конфлікту на сході України з полону проросійських бойовиків звільнено 3084 особи, стверджується в бюлетені Служби безпеки України (СБУ) від 7 жовтня. Однак за даними правозахисної коаліції "Справедливість заради миру на Донбасі" реальна цифра полонених, які вже повернулися з полону на підконтрольну українському уряду територію, сягає більше десяти тисяч осіб. Серед них як цивільні особи, такі і українські військові.

"Такі розбіжності в цифрах через те, що не всі, хто пройшов полон, звертаються до українських правоохоронців, бо їм не довіряють. Багато людей не були включені в офіційні списки на обмін, а звільнялися з полону завдяки особистим контактам чи волонтерам", - пояснює Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод.

"Все по класиці"

Правозахисники провели з полоненими після їхнього звільнення низку інтерв'ю. Більшість колишніх бранців розповіли, що зазнавали тортур, залякування та приниження. За їхніми словами, майже всіх військових інша сторона намагалася схилити до співпраці.

Дмитро Куліш, старшина резерву Збройних сил України (ЗСУ), снайпер батальйону "Донбас", знає про це на власному досвіді. У серпні 2014-го при виході з іловайського котла він потрапив у полон. Звільнити його вдалося лише у червні 2015 року. Про майже рік полону кремезний чоловік з пронизливими блакитними очима згадує неохоче.

"Все по класиці: били, залякували, шантажували родиною. Військових зі спеціальностями, які їм потрібно, вербують, простих рядових змушують говорити на камеру для телевізора, що вони перейшли на їхній бік. Особисто мене схиляли не один десяток разів, але я навіть окопи не копав, оскільки ж це посібництво", - запевняє у розмові з DW Дмитро Куліш.

Справа Без'язикова

Нещодавно СБУ відкрила кримінальне провадження проти колишнього полоненого, якого звільнили влітку цього року, - полковника ЗСУ Івана Без'язикова. СБУ підозрює його в співпраці з "ДНР". "СБУ має вагомі аргументи, докази того, що він справді співпрацював з незаконними формуваннями на окупованій території Донецької області. Ми знаємо точно, що він виїжджав на територію Російської Федерації", - заявив на брифінгу радник голови СБУ Юрій Тандіт. Сам Без'язиков заперечує звинувачення і каже, що шокований такими підозрами, оскільки мав намір продовжувати службу в ЗСУ.

Сторона захисту Без'язикова стверджує, що підозри спецслужб ґрунтуються лише на свідченнях двох українських військовослужбовців, які були з ним у полоні. Один зі свідків, за словами адвоката підозрюваного Олега Веремієнка, є психічно неврівноваженою особою. Веремієнко також наполягає, що його підзахисного під страхом смерті в полоні змусили одягти російську форму та інсценувати, начебто він перейшов на бік "ДНР", коли бойовики намагалися вербувати інших полонених. Адвокат вважає, що ця справа була ініційована СБУ, аби тримати Без'язикова на гачку. "Він як офіцер вищої ланки був свідком подій, про які вище армійське керівництво не хоче, щоб був розголос. Йдеться про загиблих і зниклих безвісти на Саур-Могилі, в Іловайську", - вважає Веремієнко.

Подвійне випробування

Волонтерська група з обміну та звільнення полонених "Патріот" допомагала українським спецслужбам звільняти з полону терористів на Донбасі як Дмитра Куліша та Івана Без'язикова, так і ще більше двохсот полонених. Керівник групи Олег Котенко зауважує, що під жахливими тортурами в полоні люди не тільки обмовляють себе, погоджуються на інсценування вербування чи навіть на співпрацю з бойовиками, а й іноді втрачають розум. "У нас ніхто не був готовий до такої справжньої війни", - каже Котенко.

За його словами, ті, хто є морально стійкими, пройшовши пекло полону, швидше повертаються до життя, особливо за підтримки сім'ї, інші часто впадають у депресію, зловживають алкоголем, важко реінтегруються в суспільство. "З такими людьми треба працювати і довго працювати. У 2014 році була вироблена система фільтрації. Коли людина звільняється з полону, він обов’язково її має пройти. Там працюють розвідники, з’ясовуючи, чи не була людина завербована, та психологи, які намагаються допомогти адаптуватися перший час", - зазначає Котенко. Але на цьому, за його словами, все.

На волонтерських плечах

Системи всебічної державної допомоги колишнім полоненим в Україні немає. "Після полону ці люди дуже закриті. Часто у них фобії: страх підвалів, ліфтів тощо, відсутність бажання соціалізуватись. Але з ними ніхто не працює, окрім психологів-волонтерів", - констатує військовий психолог проекту "Побратими" Андрій Козінчук. 

У Національній стратегії з прав людини, яку влітку 2015-го року підписав президент, є пункт, де на український уряд покладалося завдання розробити програму реінтеграції людей, які повернулись з полону. Зокрема, йдеться про питання надання житла, працевлаштування чи медичної допомоги, психологічного супроводу.

"Є люди, після звільнення з полону в яких не залишилося нічого, - ні документів, ні житла, ні рахунків, ні навіть одягу. Ця програма мала би допомогти тим, хто пройшов полон, але, на жаль, ми не бачимо прогресу у реалізації цього пункту", - зазначає Олександра Матвійчук і додає, що практично вся допомога, у тому числі медична та соціальна реабілітація звільнених з полону, йде від волонтерських організацій.

Також військовий психолог Андрій Козінчук говорить про переважно співчутливе ставлення суспільства до колишніх полонених: їх жаліють і щиро хочуть допомогти адаптуватися до звичайного життя. Але часто люди роблять це поверхово або ставлять безтактовні запитання: хочуть, наприклад, дізнатись, чи було страшно в полоні. "Безтактність і поверхове ставлення викликає у тих, хто повернувся з полону, агресію, і вони ще більше закриваються", - говорить військовий психолог Козінчук. Хоча деяким полоненим, за його словами, особливо цивільним, вдається подолати цей бар'єр, і вони після полону займаються правозахисною, просвітницькою діяльністю або створюють волонтерські організації допомоги українським військовим у зоні конфлікту. Але є й чимало таких, хто знову повертається на лінію розмежування на Донбасі.