У понеділок, 6 березня, у Міжнародному суді Організації Об'єднаних Націй (ООН) у Гаазі починається розгляд позову України проти Росії. Він має пройти у два етапи - 6 та 8 березня на слуханнях виступатиме українська сторона, а 7 та 9 березня - російська.

Позов підготувало українське МЗС, виконуючи доручення президента Петра Порошенка. Київ закидає Москві порушення конвенцій ООН із протидії фінансування тероризму та з ліквідації усіх форм расової дискримінації. В Україні стверджують: Росія надає зброю та інші види допомоги незаконним збройним формуванням, що здійснили низку актів терору на території України. Серед них згадуються, зокрема, збиття літака рейсу MH17, обстріли житлових районів Маріуполя та Краматорська, знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік Волновахи. Також Москві закидають участь у кампанії дискримінації неросійських громад, що проживають на території анексованого Криму, - етнічних українців та кримських татар.

Суд без згоди

Попри магічне слово "Гаага", яке змушує більшість українців мріяти про Володимира Путіна, що сидить на лаві підсудних, йдеться не про Міжнародний кримінальний суд, в компетенцію якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності. Міжнародний суд ООН, який також базується у Гаазі, розглядає суперечки між державами, що пов'язані з порушенням міжнародних договорів і зобов'язань або виникають при їх тлумаченні.

Щоб звернутися до цього суду, країна зазвичай має отримати згоду іншої сторони, адже обидві держави, які беруть участь у суперечці, мають разом передати її до суду. "Але є низка міжнародних договорів, які при їх підписанні означають, що подібна згода дається автоматично", - розповідає юрист-міжнародник, колишній урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Борис Бабін. За його словами, серед документів, які підписали і Росія, і Україна, і які можуть дати привід позиватися у зв’язку із російською агресією, юристи МЗС знайшли три. Два із них - конвенція із протидії фінансування тероризму та конвенція із ліквідації усіх форм расової дискримінації - і лягли в основу українських позовів до Міжнародного суду ООН.

Довгі переговори

Але навіть у цих випадках Україна не мала можливості подати позов одразу - перед тим, як суд почне розгляд, держава-позивач має зробити усі можливі кроки, аби продемонструвати готовність вирішити проблему у двосторонньому режимі. "Сторони мають пройти відповідний переговорний процес, - пояснює Бабін. - І цей процес має бути не імітований, а проведений максимально детально та ретельно". Лише після того, як усі зусилля вирішити процес шляхом переговорів будуть марними, є сенс подавати позов.

Невиконання цієї вимоги загрожувало б Україні долею Грузії, яка після російської агресії 2008 року також зверталася до Міжнародного суду ООН, розповідає колишній суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії, юрист-міжнародник Володимир Василенко. Тоді позов Тбілісі взагалі не розглядався судом через те, що грузини просто не виконали вимоги щодо попереднього переговорного процесу.

У прес-службі Петра Порошенка запевняють, що Київ зробив усе можливе, аби виконати цю вимогу. "Це була довга і копітка робота. Було проведено багато сесій і спрямована велика кількість нот". Якщо щодо позову стосовно конвенції з протидії фінансування тероризму провели п’ять засідань та направлено 45 нот, то у випадку конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації цифра є трохи меншою - три засідання та 20 нот. Останні два роки переговори дійсно велися, підтверджує Бабін. За його словами, у МЗС навіть придбали за бюджетні гроші послуги міжнародних юридичних радників, аби належним чином підготуватися до розгляду цих справ у Міжнародному суді ООН.

Обмежена відповідальність

За умови належної підготовки української сторони, шанси виграти ці справи є великими, вважають опитані DW експерти. Принаймні, відповідні докази як фінансування тероризму, так і дискримінації за етнічною ознакою знайти та оформити цілком можливо, вважає Бабін.

Втім, завадити перемозі у суді може відсутність координації та спільної позиції щодо конфлікту на сході країни між різними українськими відомствами. За словами юриста, коли МЗС намагається представити Україну жертвою зовнішньої агресії, у Міністерстві у справах тимчасово окупованих територій готують документи, що покладають на Україну відповідальність за дотримання прав людини та забезпечення потреб та інтересів громадян на окупованих територіях.

Найбільш кричущим прикладом цього Бабін називає план заходів із реінтеграції Донбасу, затверджений українським урядом в січні 2017 року. "Такі плани, серед іншого, перекреслюють трирічний труд багатьох юристів в Україні та за її межами, які намагаються притягти до відповідальності державу-агресора за міжнародні злочини, порушення міжнародних судів та прав людини на Донбасі", - каже Бабін. Адже подібні документи, на його думку, з легкістю можуть бути використані російськими юристами на підтвердження тези про те, що в Україні відбувається внутрішній конфлікт і Київ сам має нести відповідальність за злочини на неконтрольованих ним територіях.

Багато очікувати не варто

Водночас, навіть за позитивного для України рішення суду, не варто мати завищені очікування щодо його наслідків, попереджає Василенко. Ці вердикти можуть юридично зафіксувати факти фінансування тероризму та расової дискримінації і навіть передбачати низку компенсацій для постраждалих, каже юрист. "Але вони не вирішать проблеми відповідальності Росії за збройну агресію на сході України та в Криму і не покриють усіх пов’язаних із нею збитків", - пояснює юрист. Вирішення цього питання, на його думку, взагалі не є можливими у юридичній площині. Василенко впевнений, - змусити Росію визнати свою провину та компенсувати збитки може лише консолідована позиція світової спільноти та достатньо жорсткі санкції.