Президент України Петро Порошенко візьме участь у саміті "Вишеградської четвірки" (V4), до якої входять Польща, Словаччина, Угорщина та Чехія. До Братислави глава української держави прибув у суботу, 15 листопада, на запрошення словацького президента Андрея Кіски.

До столиці Словаччини у цей же день також прилетів президент ФРН Йоахим Ґаук, який разом з колегами тут і наступного дня у Празі візьме участь в урочистостях з нагоди 25-ліття "Оксамитової революції".

Як повідомляється, під час візиту до Словаччини Порошенко матиме зустріч віч-на-віч з Андреєм Кіскою, а по ній - з німецьким, польським, чеським та угорським колегами.

Українська карта в руках словацького президента

Увагу міжнародних оглядачів привертає те, що запрошення Порошенка є особистою ініціативою Кіски, на чому й сам він наголосив у недавньому інтерв'ю американському радіо RFL/RF. "Нічого дивного, - пояснив Deutsche Welle словацький публіцист Богдан Копчак. - Господар братиславського Граду прагне бодай в такий спосіб поліпшити в очах європейської спільноти репутацію своєї країни, яка помітно підупала після відверто промосковських висловлювань прем'єр-міністра Роберта Фіцо".

Копчак нагадує, як гостро критикував Фіцо Україну за запровадження Києвом протиросійських санкцій і як категорчно відмовився підтримати Брюссель в його намаганні посилити санкції ЄС. "Безперечно, - додає словацький публіцист, - у демонстративних симпатіях Андрея Кіски до Києва відчувається бажання допекти главі уряду, який був його конкурентом на президентських виборах. Однак переважає, гадаю, все ж таки чинник зовнішньополітичний".

За словами Копчака, Кіска, про якого два роки тому ніхто не знав, мусить будь-що зміцнити свій авторитет на європейській політичній сцені, і українська карта в його руках може виявитись козирною.

Товар вартий роботи

Утім, чи варто було Порошенку приймати запрошення на саміт "Вишеградської четвірки", якщо беззастережно "за" Україну виступають лише два її президенти - польський і словацький? На думку співрозмовника DW, варто. По-перше, пояснює він, присутність Порошенка у Словаччині може змінити панівні настрої в суспільстві, які поки що ґрунтуються на понятті "наша хата скраю", і на яких спекулює Фіцо. "По-друге, йдеться про піднесення в очах того самого суспільства престижу власного президента до планки провідних європейських політиків", - наголосив Копчак.

І те, і те, констатує Копчак, піде на користь Україні. Водночас більш скептично він ставиться він до спільних можливостей Словаччини, Польщі, Угорщини та Чехії надати конкретну, дієву допомогу українцям. На перешкоді, зазначає словацький публіцист, стають статутні обмеження "Вишеградської четвірки".

Народи "братні" - погляди різні

"У групі неоднозначне бачення подій на Сході України. Якщо Польща повністю прихильна до української позиції, то Угорщина грає свою скрипку", - каже польський політик, віце-президент Європарламенту Ришард Чарнецький. Країни-учасниці "Вишеградської четвірки" розділились за інтересами і, на його думку, Польща останні роки більше співпрацює у "Веймарському трикутнику" Варшава-Берлін-Париж.

За словами Чарнецького, досягнути конструктивних домовленостей з певних питань у групі V4 не просто. "Я давно робив зауваження представникам Угорщини, які мають дбати про свої національні інтереси. Утім, це має бути не за рахунок українців заради подарунку Росії", - переконаний Чарнецький.

Тож якими є цілі Порошенка у Братиславі? На думку чеської експертки з українсько-словацької проблематики Ленки Віхової, братиславський візит Порошенка важливий і у тому ключі, що Словаччина контролює надходження реверсного газу в Україну.

"Перед зимою, - каже вона в розмові з DW, - Київ хоче мати певні гарантії, що газові поставки не перервуться і не зменшаться, а як раз на це уже натякав і прем'єр Роберт Фіцо, і деякі його міністри".

Загалом, зауважує Віхова, ставлення словацької політичної еліти до російсько-українського конфлікту виглядає інакше, ніж в еліти чеської, яка одностайно - за винятком президента Мілоша Земана - засуджує агресію Москви.

У словаків, констатує чеська експертка, такої одностайності не спостерігається. Віхова вважає, що корені неоднакового сприйняття однакових подій "братніми" колись народами, сягають не лише 1968-го року, коли населення Словаччини сприйняло радянську займанщину набагато спокійніше, ніж населення Чехії, а й року 1945-го, коли словацькі комуністи сподівались, що їхня країна стане частиною московської імперії.