Запрошуючи присісти на канапу в своїй студії, кельнський художник Ахім Моне подає стос листівок з аерофотографіями різних міст світу. Зелені острівці дерев, рівні лінії доріг, а на дахах різних відтінків сірого – охайно виписані слова. Літери висотою від 2 до 5 метрів складаються в масштабні написи, побачити які можна лише з повітря.

„Click here“ (англійською „Натисніть тут“), „Kunst muss nicht“ (німецькою „Мистецтво не мусить”), „Por que duvido?“ (португальською „Чому я вагаюся?“)… Загалом 20 послань різними мовами, які залишили у Німеччині, Бразилії, ПАР та Естонії в межах медіаарт-проекту Remotewords. Проект, назву якого можна перекласти як „Далекі слова“, народився у Ахіма Моне та його напарниці Ути Копп у 2007 році після знайомства з програмою Google Earth.

З висоти пташиного польоту

Творчий тандем із Кельна продовжує традиції так званого ленд-арту – ландшафтного мистецтва, яке виникло в 60-х роках минулого століття. Тоді художники почали виходити з музеїв та галерей і створювати свої роботи у відкритому просторі. Роздивляючись листівки Ахіма, згадуєш також геогліфи на плато у Перу, кола на англійських полях та гігантські написи епохи комунізму, складені з дерев.

„Так, проте якщо композиції давніх цивілізацій були адресовані, швидше за все, Богові, то сьогодні „Всевидячим оком“ став Google, – розмірковує художник. – Супутникова система навігації, яка зазвичай використовується в комерційних цілях, має величезний творчий потенціал. Це ми і показуємо в нашому проекті“. Аналогова реальність пізнається за допомогою цифрових технологій, „старий“ світ об’єднується із „новим“, а глядачем може стати будь-який користувач комп’ютера.

Однак аерофотографія на листівці, зроблена художниками, – це часто єдиний спосіб познайомитися з роботами Ахіма та Ути. Зображення на супутникових картах може з’явитися як через тиждень, так і через декілька років.

Принцип семантичної єдності

„Використання технічних засобів і масштаб написів – не єдина відмінність нашого проекту від звичайного графіті. Два інших важливих принципи, яких ми дотримуємося, – це творчість у групі та семантична єдність обраного місця і напису“, – пояснює Ахім.

На дахах можуть з’явитися як політичні, соціальні, так і філософські висловлювання, придумані письменниками, художниками або просто місцевими жителями. Головне, щоб за ними стояла хороша ідея. Так, вислів „Was bleibt ist die Zukunft“ (з нім. „Лишається лише майбутнє“) на даху закинутої шахти із видобутку кам’яного вугілля в німецькому місті Дінслакені, яка знаменує трансформацію Рурської промислової зони, була запропонована журналісткою Танею Дюкерс.

„Click here“ на даху Художнього музею Куму в Таллінні нагадує про право на користування інтернетом, закріплене в Конституції Естонії. А слово „Msawawa“ в поселенні Соуето на окраїні Йоханнесбургу в ПАР – це назва самого поселення на одній з місцевих говірок. Сповнений національної гордості напис нагадує про визвольну боротьбу місцевого населення проти апартеїду, яка зародилася тут і яку підтримали в інших частинах республіки.

Для нанесення зображення художники використовують спеціально розроблений „піксельний“ шрифт і особливо стійку фарбу. Колір підбирається найбільш контрастний із фоном: зазвичай червоний, білий або чорний. За сприятливих умов напис може лишатися на даху до 30 років.

Єдина перепона – дороговизна проекту

Нещодавно художники завершили черговий проект в Італії. У найближчих планах – Швейцарія та Португалія. "Зав'язувати" з розписуванням дахів Ахім та Ута не планують. Єдина серйозна перепона для роботи – високі затрати на проект. Одна інсталяція може коштувати від 1000 до 5000 євро. І якщо інколи можна розраховувати на матеріальну підтримку учасників, то деякі малюнки доводиться повністю фінансувати із власної кишені.

„Дахи – це поки не охоплений творчістю простір. До появи супутникових карт про них взагалі мало хто замислювався. А зараз нам, наприклад, пропонують малювати рекламу, – розповідає Ахім. – Нещодавно подзвонили із агенції нерухомості. Хотіли розмістити на даху гасло та логотип компанії. Я відмовився – вони зі злістю кинули слухавку “. Творчий дует із Кельна намагається максимально дистанціюватися він подібного заробітку, вважаючи, що комерціалізація проекту його обов’язково згубить.