Берлінський кінофестиваль вшановує режисера почесною премією "Золотий ведмідь" за його внесок у мистецтво. Якраз перед цим він отримав номінацію на "Оскар" за його останній документальний фільм "Сіль землі". У березні Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку вшанує режисера показом ретроспективи його фільмів. А в квітні музей Kunst Palast у Дюссельдорфі покаже фотографії Вендерса. Тоді як уже в серпні митець має відсвяткувати своє 70-річчя.

В своєму інтерв’ю одній німецькій газеті Вендерс нещодавно сказав лише, що він "як слон" радий нагороді "Берлінале". "Бути поцінованим удома, у власному місті, це чудово", - зазначив він і наголосив, що дуже вдячний фестивалю і його арт-директору Дітеру Коссліку. Адже кінофестиваль вшановує уродженця Дюссельдора не лише "Ведмедем" - на "Берлінале" демонструють також десять його робіт в оновленому варіанті.

Ці ж десять фільмів і навіть дещо більше вже в березні зможуть побачити і американці. Початком масштабної ретроспективи робіт режисера у знаменитому нью-йоркському музеї стане шедевр Віма Вендерса 1984 року - фільм "Париж, Техас". На те, що Вендерс є багатогранним та талановитим митцем, вказує також і майбутня виставка його фотографій у Дюссельдорфі. Крім того, хто знає, можливо, режисер зможе до того ж ще й заїхати 22 лютого до Лос-Анжелеса за "Оскаром".

У зеніті слави

Отже, Вендерс, схоже, перебуває на піку своєї кар’єри. Ще пару років тому не можна було достовірно передбачити, що кіномитець буде зараз настільки знаменитим. Його останні художні фільми більше не були комерційно успішними, а кінокритики часто оцінювали їх негативно. Але Вендерс у своєму житті та впродовж своєї кар’єри часто починав заново - у першу чергу, за допомогою своїх документальних фільмів.

"Сіль Землі" називається його остання стрічка: данина фотографу Себастьяно Сальгадо. Дехто вважає, що Вендерсу слід робити лише документальні фільми. Адже саме за допомогою цього жанру він протягом минулих 15 років зміг досягти свого найбільшого успіху, а його останні художні фільми навпаки навряд чи пам’ятають. Чи хтось усе ж може пригадати "Зйомки в Палермо" чи "Землю достатку"?

Перш за все, замкнутий митець

Колись усе було по-іншому. Режисер таких дивовижних художніх фільмів, як "Париж, Техас" чи "Небо над Берліном", уже від часу перших своїх робіт наприкінці 60-х років минулого століття постійно вдосконалювався у мистецькому плані. Спочатку надзвичайно сором'язливий і замкнутий молодий чоловік з лаконічними чорно-білими роботами, такими як "Аліса в містах" або "З плином часу", був одним з піонерів "Нового німецького кіно", сьогодні - зовсім інша людина.

Між тим Вендерса визнають у колі кіноекспертів по всьому світу. Він займає багато почесних посад та впевнено і вміло виступає на різних світових кіномайданчиках. Ім’я Віма Вендерса стало брендом: поцінований колегами, а також поза цим середовищем, затребуваний серед студентів, які вивчають кіно в університетах, шанований у міжнародному світі кіномистецтва.

Документальний фільм про фотографа

Тож не випадково, що в новій роботі Вендерса, документальному фільмі "Сіль землі" про відомого бразильського фотографа Себастьяно Сальгадо, використовуються фотографії як носій, як медіа. Вендерс - сам завзятий фотограф - завжди був відкритим до інших видів мистецтв.

У таких документальних стрічках, як "Клуб Буена Віста" або "Багато сталося - фільм про BAP", Вендерс використав музичні сюжети. Стрічка "Піна" була даниною хореографині Піні Бауш. Тепер також фотографії. Якщо хочете, то розвиток Вендерса як режисера можна назвати послідовним: він має впевнене відчуття картинки, візуальних композицій усіх видів, а також відточеної і складної естетики. Це було добре видно навіть у його перших художніх фільмах. І за використання музики у своїх фільмах він завжди отримував велику похвалу, навіть тоді, коли загальна реакція на його фільми була критичною.

Перерва у кар’єрі

Тим не менше, кар’єра Вендерса не завжди складалася прямолінійно. У своїх стрічках із фантастичними сюжетами режисер у якийсь час втратив відчуття легкості. Це відбулося наприкінці 1980-х років, після його успішної стрічки "Небо над Берліном" та монументального за масштабністю фільму "На краю світу", який у підсумку став фінансовим та мистецькм провалом. З тих пір його художні фільми стали надмірно інтелектуальними, завжди досить цікавими, але також напруженими й такими, що вимагали зосередження.

Але Вендерс заново відкрив себе. У 1989 році, коли вся Німеччина завмерла, спостерігаючи за падінням Берлінської стіни, чутливий режисер працював з японським модельєром Ямамото Ісороку далеко від батьківщини. "Ямамото - записи про одяг і міста", - ця стрічка за допомогою камери наблизила до публіки роботи модельєра та стала стартовим вистрілом другого етапу кар’єри Вендерса.

Світовий мандрівник у науково-популярних фільмах

У подальшому допитливий і зацікавлений режисер подорожував по всьому світу, поглинаючи кожну деталь про те, що його цікавило, і почав активно займатися документальними формами. Десятьма роками пізніше він тріумфував з фільмом про групу сивих, старих, але сповнених життя чоловіків, які грають музику на Кубі. Фільм "Клуб Буена Віста" здобув світову славу.

Стрічка "Піна" була номінована на Оскар. "Собор культури" став невдовзі ще одним прикладом цікавості режисера, який спробував впоратися з новими техніками кіно. Зараз "Сіль землі" ще раз демонструє, що саме передусім є родзинкою Віма Вендерса: допитливий погляд на світ, на близьких за духом митців, на мистецтво загалом і естетичні зміни.

Новий художній фільм на "Берлінале"

На 65-му "Берлінале" був показаний його останній художній фільм. "Все буде добре" розповідає історію письменника, чиє життя після автомобільної аварії тріщить по швах. Як і в більшості фільмів режисера з нещодавнього минулого, у цій стрічці знову задіяні світові зірки. Вім Вендерс став всесвітньо шанованим режисером. Працювати з ним - честь для багатьох виконавців.