Спостерігачі Національного превентивного механізму (НПМ) відвідали за перші 5 років його функціонування понад тисячу місць несвободи з 4,5 тисяч існуючих в Україні. Головним результатом цієї роботи стало виявлення 19 випадків катувань, системних проблем з катуваннями та жорстоким поводженням з людьми в місцях несвободи, а також усунення деяких причин цих порушень. В наступні 5 років НПМ хоче охопити громадським контролем всі місця несвободи і домогтися позитивних змін, повідомили спостерігачі в Міжнародний день на підтримку жертв катувань в Києві 26 червня, під час оприлюднення доповіді про результати моніторингу місць несвободи.

Суспільство починає дізнаватись про життя ув’язнених

Департамент НПМ був створений 2012 року як підрозділ секретаріату Уповноваженого (омбудсмана) Верховної Ради України з прав людини, згідно з Факультативним протоколом до Конвенції проти катувань.  В складі цього органу наразі працюють 19 осіб, але на місцях - ще 141 громадський активіст. Це дозволило НПМ торік щодня організовувати візити спостерігачів до місць несвободи по всіх областях України. 

Як повідомили представники НПМ, такими місцями в Україні є не лише виправні та виховні колонії, тюрми та слідчі ізолятори. Мало не половина належить до соціальної сфери та системи освіти і охорони здоров'я. Це інтернати для дітей і підлітків, дитячі будинки, протитуберкульозні, психіатричні та наркологічні диспансери і госпіси. "2016 року ми отримали 2 300 звернень від людей з місць несвободи. Але є десятки тисяч таких, що не можуть звернутися по допомогу - недієздатні, люди старшого віку, діти, які ще не вміють писати та інші", - сказала керівниця департаменту НПМ Катерина Чумак.

За її словами, групи спостерігачів НПМ мають право відвідувати місця несвободи без попередження в будь-який час, оглядати всі приміщення і вільно спілкуватися з контингентом без нагляду адміністративного персоналу. За підсумками таких візитів спостерігачі складають звіти та рекомендації, які передають до 10 міністерств і відомств, в структурі яких перебувають місця несвободи. "Не можна сказати, що через нашу активність тортури в Україні зникли, але фактів жорстокого поводження стало значно менше ", - зазначила Чумак. 

Правоохоронці не розуміють стандартів

Своєю чергою керівник відділу моніторингу правоохоронних органів секретаріату Уповноваженого з прав людини Євген Лєванцов поскаржився на те, що українські правоохоронці іноді просто не розуміють міжнародних стандартів поводження із затриманими. За його словами, найбільше скарг надходить на місця несвободи, пов’язані з етапуванням та конвоюванням. "Під час перевезення людей в автозаках правоохоронці надто часто використовують фізичну силу та спецзасоби, однак порушують права людини не лише в автозаках, а й у відділках поліції", - повідомив Лєванцов.

За його спостереженнями, українські правоохоронці часто порушують чотири ключові, міжнародно визнані гарантії дотримання прав затриманої особи: негайне повідомлення про причину затримання і права затриманого, обов'язковий доступ до адвоката, право повідомити третіх осіб про затримання та місце утримування і право бути оглянутим лікарем за власним вибором. "Навіть ці чотири запобіжники майже ніколи не дотримуються національною поліцією чи Нацгвардією", - зазначив правозахисник.

На думку Лєванцова, затримані правоохоронцями в Україні серйозно ризикують своїм здоров'ям, а подекуди й життям. Українські правоохоронці не мають підготовки, жодних навичок та знань з надання невідкладної допомоги затриманим, заявив правозахисник. "В ізоляторах тимчасового тримання під час запровадження нового штатного розкладу в межах поліцейської реформи, взагалі скасували посади фельдшерів та лікарів і тепер на будь-який кашель необхідно викликати "швидку допомогу", - зазначив він. Лєванцов переконаний, що виявлення таких системних проблем дозволяє посилювати попередження катувань і жорстокого поводження в місцях несвободи. І що такі превентивні заході значно ефективніші, ніж боротьба із наслідками.

"Сіра зона" несвободи

Автозаки, вагонзаки, установи в зоні бойових дій, зокрема неофіційні в’язниці, та приватні наркодиспансери належать до місць несвободи, що найбільше загрожують життю та здоров’ю людей, заявила голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик. За її словами, спостерігачі НПМ наразі ще не отримали доступу до приватних та незаконних місць несвободи. "Наприклад, це неофіційні місця тримання СБУ в зоні АТО або приватні наркодиспансери. Необхідність їхнього моніторингу відзначена Комітетом ООН проти катувань і в рекомендаціях Ради Європи”, - нагадала активістка.

Відповідаючи на запитання DW, вона сказала, що серед виявлених НПМ системних проблем є не лише катування в зоні бойових дій. Окремою проблемою є велика кількість місць несвободи в “сірій зоні”, такі, як закриті інтернати та пансіонати, не готові до евакуації в разі ескалації війни і можуть стати смертельною пасткою для своїх мешканців. "Окремою проблемою в зоні конфлікту є те, що багато громадян України і закладів несвободи залишилися на окупованій території і НПМ не має до них доступу", - зазначила Печончик.