Головним завданням агентства ООН, офіс якого у Києві очолює Пабло Матеу, є допомога біженцям. Однак в умовах війни на Донбасі УВКБ ООН взяло на себе значну частину роботи з допомоги внутрішньо переміщеним внаслідок конфлікту особам, а також  соціально незахищеним людям, які проживають у зоні бойових дій.

Deutsche Welle: Пане Матеу, наскільки загострилися соціальні проблеми населення у зоні конфлікту на Сході України в умовах пандемії COVID-19?

Пабло Матеу: Внаслідок конфлікту звідси виїхали передовсім люди працездатного віку, сім'ї з дітьми - багато хто перебрався до столиці, до Дніпра, Одеси та інших великих міст країни. Якщо загалом по Україні частка людей похилого віку становить 23 відсотки, то поблизу лінії зіткнення на Донбасі частка старих сягає 41 відсотка. А старі люді - це група ризику в умовах пандемії COVID-19. При цьому саме у зоні конфлікту ускладнений доступ до медичних послуг. Серед тих, хто виїхав з цього регіону внаслідок конфлікту, багато лікарів.

Чим саме може допомогти Ваша організація?

Річний бюджет представництва УВКБ ООН в Україні - 28 мільйонів доларів. 10 відсотків від цієї суми ми негайно скерували на заходи, необхідні з огляду на пандемію. Ми насамперед розпочали моніторинг ситуації вздовж контактної лінії - у 119 населених пунктах на підконтрольному уряду боці. Це стало можливим завдяки співпраці з нашим партнером - неурядовій організації "Проліска". До карантину 36 населених пунктів не мали транспортного сполучення із зовнішнім світом. Тепер, як ми з'ясували, таких вже 71. Близько півсотні селищ не мають доступу до первинної медичної допомоги і навіть не мають продуктових крамниць. Коли людям сказали через карантин нікуди не їздити, для цих людей це проблема. Ми організували допомогу гуманітарних організацій, яка розвозиться до цих селищ. Низка благодійних організацій і Міжнародних комітет Червоного хреста роздають продуктові набори. Так само підтримку отримують управління соціального захисту Луганської і Донецької областей, аби соціальні робітники могли відвідувати тих, хто цього потребує. Ще одна велика проблема - отримання пенсій. Ми ведемо діалог з Ощадбанком щодо доставки пенсій туди, де немає банкоматів.

Читайте також: Коронавірус і Донбас: що буде, якщо Covid-19 прийде в "ДНР" і "ЛНР"

Ви не боїтеся, що в умовах кризи, спричиненої пандемією, уряду буде не до особливих потреб людей у зоні конфлікту?

Міжнародні гуманітарні організації з огляду на пандемію COVID-19 домовилися виділити додаткові 63 мільйони доларів на програми допомоги, левова частка яких буде призначена найбільш незахищеним жителям на Сході України. Уряд також збільшує свою підтримку. Донедавна відновленням зруйнованих під час бойових дій будинків займалися виключно ООН і Червоний хрест, а також неурядові організації. Утім, починаючи з кінця минулого року до цього процесу підключилася і Державна служба з надзвичайних ситуацій, а також обласні адміністрації. Це дуже позитивна тенденція, яка свідчить про готовність українського уряду активніше допомагати громадянам, які постраждали внаслідок конфлікту.

Німецький міністр закордонних справ Гайко Маас (Heiko Maas) закликав днями відкрити для перетину лінію розмежування на Донбасі, яка закрита через карантин вже декілька тижнів. Чому це так важливо?

Відколи запроваджено карантин, ані представники ОБСЄ, ані ООН не можуть потрапити на цю непідконтрольну територію. Ми так само не можемо відправити туди гуманітарну допомогу, окрім допомоги, пов'язаної з пандемією COVID-19. Ми разом з іншими міжнародними організаціями наразі відправляємо туди засоби дезінфекції та індивідуального захисту, ВООЗ і Червоний хрест надають медичне обладнання. Другий аспект - це необхідність відкрити перетин лінії розмежування для цивільного населення. Є чимало людей, які "застрягли" по інший бік. Наприклад, люди, які напередодні закриття пунктів перетину поїхали провідати родичів і тепер вже більше місяця не можуть повернутися додому. Крім того, є чимало пенсіонерів, які проживають на непідконтрольній уряду території і до закриття лінії розмежування регулярно їздили на підконтрольну територію отримувати пенсію. Зараз вони не можуть її отримати.

Всі, хто приїздить до України в умовах карантину, відправляються на двотижневу самоізоляцію. Для перетину лінії розмежування на Донбасі треба буде створити якісь особливі умови?

На деяких пунктах перетину лінії розмежування відділення "Ощадбанку", в яких можна отримати пенсію, знаходяться одразу за шлагбаумом прикордонників. Наприклад, таке відділення є у Станиці Луганській. Варто відкрити мобільні відділення "Ощадбанку" в інших пунктах пропуску, щоби люди могли забрати пенсію і не їхати для цього в місто. Якщо ж люди хотітимуть відвідати родичів у Києві чи в інших регіонах, для цього, вочевидь, мають діяти такі самі приписи щодо самоізоляції, які діють при перетині кордонів, таких як самоізоляція на два тижні.

Однак це не вирішить всіх проблем з отриманням пенсії. Адже людям доводиться регулярно засвідчувати фактичне проживання на підконтрольній уряду території. Як розв'язати цю проблему?

Отримання пенсії - право людини, яке вона заробила багатьма роками праці. Це не провина людей, що вони опинилися на території, яка непідконтрольна уряду. Ми намагаємося переконати уряд України відмовитися від обов'язкової реєстрації як внутрішньо переміщеної особи для отримання пенсії. Людей лише змушують отримувати фіктивний статус переселенця, аби реалізувати своє право на зароблену пенсію. Я сподіваюся, що пандемія може змусити уряд переглянути підходи до реєстрації внутрішніх переселенців, а також для реалізації прав громадян України, які проживають на непідконтрольній території.

Згідно з українським законодавством, непідконтрольні уряду території Донецької і Луганської областей  є "тимчасово окупованими", а контроль над ними здійснюють "збройні формування Російської Федерації" та "окупаційна адміністрація Російської Федерації". Чи не підпадає це під принципи міжнародного гуманітарного права, які покладають відповідальність за дотримання прав цивільного населення на окупанта?

Ця територія - частина України. Люди, які там проживають - українці. Вони не втратили своє українське громадянство. Коли спілкуєшся з ними, розумієш, що багато з них і надалі почуваються українцями. Вони здебільшого залишаються на непідконтрольній території не з ідеологічних переконань, вони не хочуть приєднуватися до Росії або мати якусь незалежність. Багато з них - люди похилого віку, і вони просто не хочуть проходити через випробування, через які проходять переміщені особи. Чим більше переривати зв'язки з людьми, які проживають по той бік лінії розмежування, тим важче буде знайти шляхи для мирного врегулювання конфлікту. Дуже важливо підтримувати ці зв'язки, даючи людям можливість відвідувати інші регіони України, даючи молоді можливість отримувати освіту, надаючи доступ до медичних послуг. Так само важливо, щоб люди, що проживають на територіях, які в Україні часто називають окупованими, отримували гуманітарну допомогу не з Росії або від фактичної влади цих територій, а від міжнародних організацій і країн, які є друзями України. Крім того, досвід інших пов'язаних з Росією невизнаних територій, таких як Південна Осетія або Абхазія показує, що російської допомоги з часом стає дедалі менше й менше. І я припускаю, що люди, які проживають на непідконтрольній уряду території Донбасу розуміють, що ситуація ставатиме дедалі складнішою.