Deutsche Welle: Пані Чіска, як відомо, Венеціанська комісія не вперше розглядає законопроект "Про мови в Україні". Наприкінці минулого року Венеціанська комісія вже висловлювала свої рекомендації з приводу попереднього законопроекту. Чи врахували їх автори Сергій Ківалов та Вадим Колесніченко?

Артеміза-Татяна Чіска: Однозначної відповіді бути не може. Звичайно, комісія переконалася, що деяких зусиль, аби втілити рекомендації, вони доклали. Утім, зрозуміло, що нинішній законопроект переважно опирається на попередній. Він є кроком вперед, але цього не досить. Цілу низку вдосконалень варто внести, коли йдеться про ясність, концепти і визначення, а найважливіше – забезпечити справедливу рівновагу мовної політики між захистом української як єдиної державної мови та захистом регіональних мов і мов меншин, включно з російською. Якщо порівнювати обидва законопроекти, то попередній значною мірою був зосереджений на російській мові, у новому – більшість згадок про російську мову зникли, а про російську йдеться у контексті регіональних мов та мов меншин узагалі, щоправда, не без деяких винятків.

Наскільки виправдане таке визначення російської мови у законопроекті, адже насправді російською розмовляють чимало українців, а не нечисленна етнічна група чи мешканці конкретних регіонів?

Справа в тому, що згідно з ратифікованою Україною Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, російська мова є у переліку мов, що перебувають під захистом. Таке рішення свого часу ухвалила українська влада. З іншого боку, згідно з Конституцією, українська мова – єдина державна мова. Тож Венеціанська комісія керується цими законами, оцінюючи законопроект. Водночас комісія усвідомлює, що російська мова має особливе місце у житті українських громадян різного етнічного походження і досить визначне. У новому законопроекті відмінності між статусом української мови та регіональних мов сформульовані більш чітко. Російську включено до другої групи, і це не суперечить Конституції України. Результатом того, що автори законопроекту включили російську до списку регіональних мов та мов меншин, які підлягають захисту, мало би бути підвищення рівня захисту усіх регіональних мов та мов меншин, а відповідно до міжнародних стандартів це позитивний момент. Утім, постає питання, наскільки реалістичне його втілення на практиці. Чи є взагалі в України ресурси, аби зміцнити цей захист регіональних мов і мов меншин, не вдаючись до дискримінації? Адже сьогодні нам сказали, що таких мов в Україні більше ста.

Складається враження, що автори законопроекту більше переймалися захистом російської мови, ніж гарантіями розвитку української мови як державної?

У тому й річ, саме тому я й зазначила, що комісія вважає, що над проектом ще треба працювати. Тому що достатніх гарантій того, що баланс буде забезпечено, немає. Звичайно, це хороший намір – підвищити рівень захисту регіональних мов та мов меншин, але це не повинно применшувати роль української мови як мови країни та її інтеграційної ролі. Тож, на думку, Венеціанської комісії, нинішній законопроект не забезпечує відповідних гарантій.

Розмову провела Тетяна Бондаренко
Редактор: Наталя Неділько