DW: Що означає спільна прес-конференція керівників НАБУ та ГПУ? Чи можна говорити, що це - таке собі перемир'я, або може політична гра, чи політичний діалог у європейському стилі?

Міріам Космель: Політичним діалогом в європейському стилі це, певна річ, не є. Насамперед йдеться про незвичну ситуацію, коли два правоохоронних органи у вкрай різкий спосіб вступили в конфлікт один з одним. Лунають звинувачення в побитті та тортурах. А всю прес-конференцію в цілому, та заяви, які там пролунали, досить складно однозначно витлумачити.

Протистояння відбувається між двома цілком різними органами. З одного боку - стара система - Генпрокуратура, - що й досі перебуває ще в пострадянській традиції. А з іншого боку - новий правоохоронний орган. Крім того, тут має місце ще й конфлікт цілком різних особистостей. З одного боку така людина як Юрій Луценко, що виріс в старій системі, а з іншого така особа як Артем Ситник, який, хоч і прокурор, однак свою посаду здобув, перемігши на конкурсі.

Тож існує велика різниця у двох відношеннях. Можна говорити про два різних світи. І певна річ, вони ворогують між собою не сам-на-сам. На мій погляд, досить цікавим є той факт, що президент дуже стримано поводиться і досі не давав жодного коментаря з цього приводу. Ситуація таки справді досить непроста. З іншого боку, я гадаю, що факт наявності такого конфлікту є сам по собі позитивним, адже він свідчить про те, що НАБУ серйозно працює.

Чи означає це, що НАБУ - справді незалежний орган?

На мій погляд, це щонайменше свідчення того, що НАБУ намагається вибороти свою справжню незалежність. І це добре.

Під час акції протесту під стінами Генпрокуратури вимагали звільнення причетних до інциденту працівників прокуратури, але цього не відбулося. Що Ви про це думаєте?

Таке - справді досить незвична ситуація. Принаймні після всіх звинувачень тимчасове усунення від виконання обов'язків було б нормальною реакцією. Але здається, що тут є ознаки двосторонніх "підкилимних" домовленостей та компромісів. Та що це зрештою означатиме, треба почекати та подивитися.

Які шанси має подальша реальна боротьба з корупцією з огляду на такий конфлікт?

Повторюю: факт існування цього конфлікту я вважаю доброю ознакою, адже він показує, що ведеться справжня серйозна робота. Зокрема й серйозно переслідуються ті особи, кого слід переслідувати. Певна річ, треба розглядати це крізь призму зв'язків та механізмів у старій системі. Саме Генпрокуратура досі мала повсюдний нагляд у системі. До того ж з 1990-их років в Україні не проводилося жодних серйозних реформ у системі юстиції. Навпаки. Тож тут йдеться про саму систему. А коли переслідуються певні особи, то свою роль відіграє саме компромат. Адже той, кого переслідують, теж міг би розповісти щось про тих осіб при владі, які стоять на іншому боці барикад. І на це слід зважати. Зараз - лише перший такий випадок. Гадаю, що в майбутньому таких випадків побільшає, за умови, якщо НАБУ сумлінно працюватиме.

Хто має проводити розслідування такого конфлікту як між НАБУ та ГПУ?

Звісно, що не СБУ.

А хто тоді?

Суди.

Але таких судів, які могли б розслідувати схожі випадки немає?

Так, це правда. Таких судів справді немає. Але зараз слід задуматися над тим, як знайти вихід з такої ситуації. Те, що зараз залучили ще одного сильного гравця - СБУ як такий собі "виконавчий орган" у ситуацію - й віддавати в його руку впливову особу - це, на мій погляд, далеко не той крок, який вселяє довіру.

А кому ж тоді ви довіряєте в Україні?

Я довіряю контролю з боку критично налаштованих парламентарів в Україні та вірю в контроль з боку критичного громадянського суспільства, адже в нинішній ситуації це - єдиний спосіб перевірити, як знайти вихід.

Такий випадок мало розслідувати Державне бюро розслідувань, але воно й досі не створене. Чи є ще потреба в цьому органі?

Для мене головне, щоб ці структури працювали, в тому числі й НАБУ. Адже відомо, який довгий складний шлях довелося пройти, щоб воно запрацювало. Тут варто нагадати, що вже 2016 рік. Тож я побоююсь, що коли вести мову про ще одну структуру, то треба буде рахуватися з певним часом, що піде на її створення. Вирішення ситуації чекатиме того моменту, поки цей орган буде здатний щось вирішувати й працювати. Тож такий варіант я не розглядаю як пріоритетний та не стала б його переоцінювати.

Як ви оцінюєте Юрія Луценка на посаді генпрокурора, після всього, що сталося?

Очевидно, що Луценко не є справжнім керівником ГПУ. Можна лише спекулювати, хто там все вирішує, чи пан (Ігор - Прим. Ред.) Кононенко, чи, може, (Петро - Прим. Ред.) Порошенко, невідомо. Тут можна так само лише спекулювати, чи Луценко діяв під тиском, або ж добровільно, адже потрібно більше інсайдерської інформації.

А що Ви очікуєте від розслідування цього випадку?

Від розслідування, яке проводить СБУ, я багато не очікую. Натомість я дуже сподіваюсь, що незалежні критичні спостерігачі та представники громадянського суспільства та парламентарії триматимуть руку на пульсі й пильно стежитимуть за розвитком подій в цьому випадку та й в інших випадках. Адже йдеться про особливий департамент Генпрокуратури - департамент з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки. Тож тут все треба розглядати в системі. А це - перший важливий конфлікт між могутніми структурами, який показує, що НАБУ може зачепити саме ті найбільш болючі місця й тут можна досягти змін.