Напередодні, 4 жовтня, президент України Петро Порошенко подав до Верховної Ради два законопроекти, позначені як невідкладні. Вони мають сприяти врегулюванню ситуації на Донбасі та визначають політику Києва щодо непідконтрольних йому районів Донецької та Луганської областей. Ці території називаються окупованими, а Росія - країною-агресором. Мінські домовленості закріплюються як пріоритетні для відновлення територіальної цілісності України. І ще на рік продовжується дія закону про особливий статус місцевого самоврядування на окупованих територіях Донбасу.

АТО по-новому

У поданих президентом законопроектах вже немає поняття "проведення Антитерористичної операції". Натомість АТО замінено формулюванням "здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях".

Ґустав Ґрессель (Gustav Gressel) з Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) в інтерв’ю DW погоджується, що це вже давно варто було зробити. "АТО більше підпадає під сценарій громадянської війни. Але це не громадянська війна. Тож краще використовувати інші, більш відповідні формулювання щодо того, з ким відбувається конфлікт. У 2014-му за тих обставин, коли фактично не було армії, назвали те, що відбувається на Сході України, Антитерористичною операцією. Але пізніше, коли почалися вже справжні військові операції, звичайна війна - термін АТО вже не відповідав дійсності", - вважає експерт.

Аналітик Центру Карнегі, який спеціалізується на дослідженні України та Східної Європи, Балаж Ярабік також підтримує зміни щодо АТО, але наголошує, що це не змінює ситуацію з конфліктом, статус територій чи зміну української політики. "Сюрпризу немає у законопроектах. Це те, як бачить Україна конфлікт і його вирішення. Росію назвали агресором, а сепаратистські сили - російськими окупаційними силами. Але решта переважно косметичні риторичні зміни", - переконаний він.   

Миротворці на Донбасі

Запропоновані у президентських законопроектах положення, зокрема про визнання Росії агресором, посилять переговорні позиції України й унеможливлять участь РФ та її представників у можливій миротворчій місії ООН на Донбасі, вважають у Києві.

Втім, Ґустав Ґрессель нагадує, що у цій місії можуть брати участь лише країни, які не мають територіальних суперечностей з Україною. "Це автоматично не дозволяє долучитися Росії через анексію Криму. Не може бути мандата для РФ, щоб відправити чи легалізувати свої війська в Україні. У Грузії був мандат у росіян від СНД на миротворчу місію і 2008-го року всі побачили, який там мир. В ООН і так усі, окрім РФ, розуміють, що російські представники не можуть бути в складі миротворчої місії", - наголошує експерт.  

Балаж Ярабік також підкреслює, що український закон не має прямого впливу на те, як має виглядати миротворча місія, і без цих ініціатив Києва не допустили б російських миротворців на українську територію. "Не думаю, що в ООН повірили б російським солдатам. Росія заявляє, що вона не є стороною конфлікту і безпосередньо не бере участь у ньому, але всі знають, що вона так чи інакше все одно задіяна. Я думаю, що це більш важливо для внутрішніх українських дебатів, ніж дасть якусь суттєву перевагу на міжнародному рівні", - переконаний він.  

Відвернення уваги від критики?

Попередній закон про особливий статус місцевого самоврядування на окупованих територіях Донбасу набув чинності 18 жовтня 2014 року. Термін його дії - три роки. Відповідно цього року потрібно було подовжити його дію, щоб процес мирного врегулювання й надалі міг тривати, а також щоб була можливість розгорнути на Донбасі миротворчу місію ООН. Ще один президентський законопроект визначає політику Києва щодо окупованих територій.

Опитані DW експерти, окрім цих процедурних причин, також вбачають і внутрішні мотиви у тому, чому саме зараз було ініційовано ці законопроекти. "З одного боку, це реакція на намагання Росії заморозити конфлікт. Але з іншого - це пов’язано і з внутрішньою політикою, щоб відвернути увагу від критики щодо недостатнього проведення реформ та боротьби з корупцією", - вважає Ґустав Ґрессель.

Аналітик Центру Карнегі Балаж Ярабік сподівається, що головна мета законопроектів - не зміщення уваги, адже новий закон все одно був потрібний на зміну старому, і нагадує про ризики. Передусім економічні. "Україна намагається підкреслити роль Росії й це очевидно, що у Києві вже передвиборчий стан і патріотичні меседжі вкрай важливі. Тож, є намагання використати цей закон для внутрішніх потреб. Але чим більше ви підкреслюєте, що воюєте з Росією - тим менше іноземних інвесторів хотітимуть вкладати в Україну. Політично від цього можна щось виграти, але не економічно", - застерігає Балаж Ярабік.

Реалії Донбасу в юридичну форму

Головне завдання законопроектів, яке вже давно назріло - це законодавчо врегулювати ситуацію навколо конфлікту на Сході України, щоб реалії Донбасу були оформлені юридично. На цьому наголошує в інтерв’ю DW експерт Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) Вільфрід Їльґе. На його думку, законопроекти дозволяють продовжити мінський процес і це важливо для західних партнерів України.

"Особливе значення, приміром, для Німеччини має стаття 6 про захист прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях та сприяння їх соціально-економічним та гуманітарним потребам. Це важливий сигнал, що Україна не відмовляється від Донбасу, а сприятиме возз’єднанню, а не відторгненню і буде проводити реінтеграцію, повертати свої території", - вважає Вільфрід Їльґе. При цьому він наголошує, що є багато деталей і нюансів у законопроекті, які ще треба перевірити, бо "диявол криється в деталях".

Опитані DW експерти також звертають увагу на те, що президентський законопроект фактично легітимізує мінські домовленості, які не є джерелом міжнародного права, і ще треба прораховувати ризики для України від такого кроку.