У 2007 році до московського бюро правозахисної організації "Меморіал" надійшли документи, які належали одному літньому подружжю. Серед численних нотаток, щоденників та фотографій - близько 1200 листів. Ретельно пронумеровані рукописні послання, написані у період від літа 1946 року до зими 1954-го, - повна кореспонденція між в'язнем ГУЛагу, який перебував у таборі на півночі СРСР, та його подругою, яка мешкала в Москві. Для організації, діяльність котрої присвячена, серед іншого, опрацюванню сталінського минулого, та британського історика Орландо Файджеса, який саме працював у Москві, - справжня сенсація. Подальші дослідження, викликані цією знахідкою, переросли у книжку, присвячену історії Світлани і Льва.

Студентське кохання за сталінських часів

Вони познайомилися у вересні 1935 року, коли їм було по 18. Обоє навчалися на елітному фізичному факультеті інситуту, в якому проводилися дослідження на замовлення радянських збройних сил. Будні у тогочасній Москві були сповнені маленьких радощів, хоч і затьмарювалися ідеологічними конфліктами в інституті. Країною в цей час керує Сталін, а вже через два роки розпочнеться "великий терор", жертвами якого стануть щонайменше 1,3 мільйона так званих "ворогів народу". Серед них будуть і численні науковці.

Виховання політичної свідомості, ідеологічна та військова підготовка - це частина навчальної програми студентів елітного факультету, таких, як Світлана й Лев. Вони закохуються, стають нерозлучними. Лев бере участь у науковому проекті ще до закінчення навчання, кар'єра складається успішно. У червні 1941 року, вже маючи диплом, вирушає з колегами в експедицію на Кавказ.

Драматичний поворот

У тому ж місяці війська вермахту входять до Радянського Союзу. Лев іде добровольцем на фронт. Лише декілька разів йому вдається побувати в Москві, аби побачитися зі Світланою. Незадовго після цього він потрапляє у полон, а відтак - на примусові роботи у гітлерівській Німеччині. Молодого фізика, який в університеті добре вивчив німецьку, примушують працювати перекладачем у великій промисловій зоні з табором військовополонених. Спроба втечі тягне за собою повторне ув'язнення. Так Лев потрапляє до концентраційного табору Бухенвальд. У квітні 1945-го його змушують до участі у так званому "Марші смерті", проте йому вдається вижити. Після закінчення війни чоловік опиняється в радянській зоні окупації. Американці пропонують йому працювати фізиком у США, та Лев відмовляється. Він хоче побачити Світлану і свою родину.

Проте радянська влада звинувачує його у співпраці з нацистами, а пізніше - у зраді батьківщини. На засіданні, яке триває 20 хвилин, Льва засуджують до десяти років таборів. Його депортують у трудовий табір у місті Печора. Температура повітря узимку там сягає 45 градусів нижче нуля, річка замерзає на дев'ять місяців щороку. Засуджені живуть в бараках і працюють на деревообробному комбінаті по 12 годин на добу. Годують погано - чай, рідка каша і 600 грамів хліба, якщо виконуєш денну норму. Освіта Льва допомагає йому отримати дещо кращу роботу - його відправляють на електростанцію комбінату, де він працює монтером.

Тяжкі московські будні

Світлана ж про все це не здогадується. Вона пережила бомбардування Москви, евакуацію їхнього інституту до Центральної Азії. Здобувши вищу освіту, вона працює фізиком у дослідницькій лабораторії, важливій для радянської оборонної промисловості. Війна закінчується, проте життя у Москві важке. Світлана вже втрачає надію ще коли-небудь побачити Льва, проте неочікувано дізнається, що він ще живий.

12 липня 1946 року вона пише першого листа у печорський табір. Лев відповідає 9 серпня. Так починається листування, яке триватиме майже десять років. Світлана надсилає не лише листи, але й пакети з медикаментами, продуктами та книжками. У ГУЛагу панує цензура, проте знаходяться люди, які допомагають молодій парі передавати одне одному листи.

Контрабандна кореспонденція

Ці листи, які Орландо Файджес публікує у своїй книзі, хвилюють, часом приголомшують. Не тому, що сповнені драматизму, а навпаки: закохані зважують кожне слово, їхні формулювання обережні, часто мають прихований сенс - адже таємне листування небезпечне для них обох. "Ці листи сповнені любові, хоча слово "любов" у них трапляється рідко, - сказав Орландо Файджес під час читання в Берліні. - У них багато самоцензури - від страху, обережності. Вони не хочуть обтяжувати одне одного, оберігають одне одного навзаєм, адже не знають, чи побачаться ще колись".

Чотири рази за ці десять років Світлані вдається відвідати Льва в Печорі. Це виснажливі, тривалі і надзвичайно небезпечні поїздки в переповнених потягах - нелегально, без необхідних документів, проте з важким багажем. Уможливлюють їх не лише надзвичайна сміливість молодої жінки, а й самовіддана допомога "вільних працівників" ГУЛагу.

Любов, що триває життя

Після смерті Сталіна у 1953 році у в'язнів таборів з'являється надія на амністію. Та Льва відпускають лише 17 червня 1954-го, за хорошу поведінку йому дарують кілька місяців волі. Москва для колишніх в'язнів закрита. Після багатьох років розлуки пара й надалі не може жити разом. Лев оселяється в селі, а через кілька місяців за допомогою знайомих знаходить перекладацьку роботу в Москві. Тексти й готові переклади спершу перевозить Світлана. А в кінці 1954-го Лев нелегально переїздить до подруги та її родини в Москву. Знову сповнене небезпек життя - якщо його викриють, повернення до табору неминуче.

У 1955 році, у зв'язку з візитом до СРСР канцлера Німеччини Конрада Аденауера, оголошують амністію для солдатів, звинувачених у співпраці з нацистами. Важлива подія для Льва. У вересні того ж року вони зі Світланою одружуються. Тепер їм по 38 років. Десь через рік народжується їхня дочка Анастасія. У 1957 році з'являється на світ син Микита. Подружжя пари, яка пройшла випробування стражданнями, триває аж до смерті. Лев помирає у 2008-му, Світлана - у 2010-му.

Книжка Орландо Файджеса пропонує автентичний, безпосередній і дуже особистий погляд зсередини на ГУЛаг і життя за сталінських часів. Це літературний твір, який базується на історичних фактах - листуванні та розгорнутих інтерв'ю, які науковець взяв у літньої пари після 2007 року. "Людська велич Світлани й Льва - ось що найважливіше у цьому листування, а також у моїй книзі", - переконаний автор документального роману "Передай привіт, часом навіть через зірки".