На екранах телевізорів ми майже щодня бачимо жертви воєнних конфліктів – солдатів чи цивільних. Масштаби людських трагедій ховаються за сухими цифрами: стільки-то вбито, стільки-то поранено. Але коли війна закінчується і журналісти з телекамерами вирушають до іншої зони бойових дій, список жертв воєн продовжує рости. Отруєна вода, забруднена земля, що стає непридатною для сільського господарства, - все це стає видно тільки після війни.

Привернути увагу світу до таких довгострокових наслідків воєнних конфліктів складно, каже Ерік Фальт, речник Екологічної програми ООН. Лише перша війна в Перській затоці змусила заговорити про проблему:

«Міжнародний день – це лише один із способів привернути увагу світової громадськості до цієї теми. І це досить скромний спосіб, адже 6 листопада не можна назвати добре відомим і популярним серед міжнародних днів, що відзначає ООН. Але для нас – це можливість привернути до проблеми увагу громадськості. Хочеться сподіватися, що так вдасться зацікавити уряди країн та решту причетних до цього структур».

Принцип ”спаленої землі” відомий світу з давніх давен. Ще римляни знали про наслідки отруєних джерел і спалених фруктових дерев. Змінилося тільки цільове використання певних засобів для знищення довкілля, а отже і умов життя противника. Під час війни у В”єтнамі між 1965 та 1973 роками американці розпилювали з літаків засіб ”ейджент орендж”, який вбивав листя на деревах. У В”єтнамі було знищено 44 відсотки лісу й 43 відсотки аграрних земель. Вміст небезпечної речовини діоксину у В”єтнамі в десять разів перевищує найбільш забhуденні регіjни в Європі.

Екологічна програма ООН займається спочатку оцінкою ситуації в окремих країнах, а потім дає пропозиції. Ерік Фальт:

«Ми розробляємо цілу низку проектів у цій галузі. У першу чергу ми, звичайно, намагаємося запобігати виникненню проблем, щоб обмежити завдану довкіллю шкоду. Але нам дедалі частіше доводиться займатися й актуальними конфліктами, як наприклад, в Іраку. Там, як відомо, працівникам ООН зараз дуже складно. Ми намагаємося активізувати наші зусилля. Але найкращих результатів ми досягаємо в пост-конфліктних регіонах. У Женеві працює наша спеціальна група, склад якої за останні роки був суттєво збільшений. Вони займаються такими регіонами як Балкани, Афганістан чи Ірак».

У воєнних конфліктах довкілля стає заручником. Відступаючи з окупованого ними Кувейту, іракці підпалили багато нафтових свердловин. У березні 1991 палало 650 кувейтських нафтових джерел, у море потрапило від чотирьох до восьми мільйонів барелів нафти. Ще більше її потрапило в землю, забруднивши ґрунтові води. Упродовж десяти місяців поки дим від нафтових пожеж затуляв сонце, середня температура в регіоні впала на десять градусів Цельсія. У перший рік після звільнення від іракської окупації смертність серед кувейтців зросла на 10 відсотків.

Нерідко природу використовують для фінансування збройних конфліктів. За оцінками ООН за два десятиліття громадянської війни в Камбоджі було знищено 35 відсотків лісів країни. Дерева рубали на продаж, щоб купити зброю, каже Алекс Ярслі, член організації ”Ґлобал вітнес”. Ця неурядова структура з центром у Лондоні відслідковує експлуатацію природних ресурсів у всьому світі. Завдяки знищенню довкілля, тобто вирубуванню тропічних дерев, режим ”червоних кхмерів” зміг проіснувати десятиліття. Руйнування лісів застосовують для придбання зброї і у західноафриканській Ліберії. Досі світова громадськість практично ігнорувала варварське використання природи для фінансування воєн, скаржиться Ярслі:

«Коли ми тільки починали працювати з такими темами, особливо в Камбоджі, над нами сміялися. Казали, що в нас нічого не вийде, що цей бізнес не можна контролювати. Але нам вдалося домогтися закриття кордонів Камбоджі, ми сприяли кінцю режиму червоних кхмерів, обмеживши їхній доступ до тропічної деревини, а отже – грошей. Те ж саме ми зробили з торгівлею діамантами».

Камбоджа, Кувейт, В”єтнам, Афганістан, Косово чи тепер Ірак – наслідки воєн для довкілля стає видно, коли мовчать гармати. Конвенція ООН щодо захисту природного середовища під час воєн та збройних конфліктів існує від 1976 року. Але до втілення її в життя ще далеко, наголошує Ерік Фальт, співробітник Екологічної програми ООН:

«Загалом безпека довкілля – це така сфера, де наша організація дуже активна. На наступні місяці заплановані переговори з урядами кількох країн, і ми намагатимемося переконати їх серйозно поставитися до проблеми. Думаю, можна сказати, що досі проблемою займалися, але не послідовно, уривками. Ми маємо спробувати робити це краще».