Присудження Нобелівської премії миру новоспеченому американському президентові Бараку Обамі минулого року стало несподіванкою навіть для нього самого. «Рішення Нобелівського комітету для мене стало сюрпризом. Хочу зазначити, що сприймаю це не як нагороду за визнання моїх власних досягнень, а як оцінку провідної ролі США у цій праві». Нагородження Обами, на думку політичних оглядачів, було своєрідним карт-бланшем, авансом на майбутнє з огляду на політику роззброєння або врегулювання конфлікту на Близькому Сході. Сам президент США і досі схильний розцінювати престижну винагороду як аванс.

Миротворці з Близького Сходу

Коли палестинський лідер Ясир Арафат 1994 року разом з Іцхаком Рабіном здобули Нобелівську премію миру, обурювалися не тільки євреї. Його відзначили тоді за зусилля, докладені заради досягнення миру на Близькому Сході. А пізніше, коли переговори про створення незалежної палестинської держави провалилися, тодішній президент Білл Клінтон поклав провину за це саме на Арафата.

Критика на його адресу лунала і від Міжнародного валютного фонду, котрий підозрював, що мільйони фінансової допомоги йшли на рахунки корупціонерів або навіть на підтримку терористичної діяльності. Утім, сам палестинський лідер ці звинувачення заперечував: «Ми – проти тероризму, ми підтримуємо міжнародну спільноту у її зусиллях допомогти процесу близькосхідного мирного врегулювання».

Супротив Ахтісаарі

Дехто з лауреатів Нобелівської премії миру розцінює її навіть як тягар. Наприклад дипломат Марті Ахтісаарі, проти нагородження якого виступали Росія та Сербія, через те, що він був розробником мирного плану, що передбачав незалежність колишньої сербської провінції Косова. Сам Ахтісаарі якось відзначив в інтерв'ю Deutsche Welle, що йому як лауреату цієї премії доводиться часто мати справу з чиїмось бажанням використати його ім'я для якоїсь ініціативи.

Автор: Даніель Шешкевич, Наталя Неділько

Редактор: Леся Юрченко