"Спочатку труби йтимуть дном уздовж кордону фінських територіальних вод, потім траса повертатиме в напрямку шведського острова Ґотланд, оминатиме його зі східного боку, а данський острів Борнгольм – з південного. Кінцевий пункт - Ґрайфсвальдська затока, німецьке узбережжя,” –

описує маршрут майбутнього газопроводу, Гайдрун Фамлер, співробітниця організації „Балтійський екологічний форум”. 55 мільярдів кубометрів сибірського „блакитного палива” щороку сподівається перекачувати таким чином у Західну Європу російсько-німецький консорціум. В обхід таких „ненадійних„ партнерів, як Польща та Україна. Довжина підводної частини траси - 1200 кілометрів. Безпрецедентний за своїми масштабами та вартістю проект, до якого з самого початку з великим застереженням поставилися природоохорнці. Гайдрун Фамлер:

„Балтійське море є надзвичайно вразливою, тендітною екосистемою. Процес його самоочищення відбувається дуже повільно. Тому що водообмін з Атлантичним океаном здійснюється лише крізь вузькі данські протоки. По суті, Балтика – це внутрішнє море, а вони, як відомо, найбільше потерпають від наслідків діяльності людини.”

„Після розпаду Радянського Союзу якість балтійських вод помітно поліпшилася, - заявив в інтерв’ю радіостанції Deutschlandfunk керівник латвійського Інституту Акваекології Юрис Аігарс. - На багатьох промислових підприємствах та в комунальних господарствах з’явилися сучасні очисні споруди. Але з розширенням ЄС постала нова проблема: значно пожвавилася торгівля, і в Балтиці стало тісно від численних танкерів, що перевозять, зокрема, отруйні хімікати та мазут”:

„Газогін прокладатимуть саме там, де панує інтенсивний рух суден. Можете собі уявити, що буде, коли танкер з небезпечним вантажем раптом опиниться над трубою, з якої почав просочуватися газ?.. Нещодавно в нас у Латвії сталася аварія на нафтогоні, що йде з Білорусі. Кран перекрили майже негайно, але й відносно незначної кількості нафти вистачило для справжньої природної катастрофи.”

Непокоїть Юриса Аігарса й те, що Газпром та його німецькі партнери хочуть дещо змінити попередній маршрут ПЄГ. Раніше планувалося прокладати труби частково під водами Фінляндії. Але експерти не радять цього робити, бо море біля фінських узбереж неглибоке, а дно – нерівне. Одне з можливих розв’язань проблеми - спрямувати трасу південніше, повз береги Естонії:

„Фіни добре вивчили свою ділянку моря. У підводній картографії вони набагато випереджають колишні Прибалтійські республіки. Певні фінські акваторії давно оголошені природними заповідниками. Ми ж досі не здійснили жодного ґрунтовного дослідження. Звичайно, хотілося б захистити й наші узбережжя, однак нам бракує відповідних наукових даних.”

Згідно з директивами Брюсселя, кожна країна Євросоюзу зобов’язана забезпечити охорону особливо цінних у сенсі збереження біорозмаїття куточків природи. Але для цього їх передусім треба виявити. Вивчення підводної флори та фауни – тривалий та дуже дорогий процес. „Щопізніше в серпні Газпром та інші члени консорціуму мають остаточно визначитися, чи влаштовує їх естонський варіант, – веде далі Юрис Аігарс. – Непроста дилема для місцевих екологів”:

„Естонія багато виграла б у політичному та економічному сенсі. На своїх партнерів Кремль зазвичай не чинить тиску, як він це робить тепер. Однак я все-таки сподіваюся, що в естонців вистачить розуму не розплачуватися за економічну стабільність власною природою. Перед тим, як вести переговори, треба завершити екологічний моніторинг проекту. Причому, не кваплячися, ґрунтовно. Це означає, що остаточну відповідь можна буде дати не раніше, ніж улітку 2008-го. Початок будівництва відсуватиметься, й якої реакції з боку Газпрому слід очікувати, зрозуміло. Євросоюз теж не менше зацікавлений у якнайшвидшому введенні в експлуатацію нового трубопроводу. Велика політика, великі гроші проти якихось-там заповідників. Але є Закон. Рано чи пізно злочин проти довкілля буде викритий, і за нього доведеться відповідати перед Європейським судом.”

І раптом ця хвиля...

Відтоді, як на Різдво 2004-го цунамі в Індійському океані забрало життя понад 200 тисяч людей, європейські науковці наполягають на створенні систем раннього попередження в Португалії, Іспанії, Франції, Великобританії, скандинавських країнах і передусім – у Середземному морі. На його густозаселених пологих узбережжях та переповнених улітку пляжах трагедію може спричинити навіть цунамі заввишки всього один метр, застерігають геофізики. На відміну від вітрових, ці хвилі женуть величезні маси води. Натрапляючи на мілководдя, вони здіймаються й з усією своєю нестримною силою падають на берег. Експерт наукового журналу „Леонардо” Дагмар Рерліх:

„Загалом небезпека більша, ніж нам здається. Ми просто давно не переживали цього природного явища. Статистично, вірогідність виникнення цунамі в Середземному морі – раз на сто років. Остання катастрофа трапилася 1908-го в Сицилії. Тоді поблизу міста Мессіна через землетрус та спричинені ним хвилі, за різними оцінками, загинули від 80-ти до 180-ти тисяч людей. Якби це сталося сьогодні, за нинішньої густоти населення, та ще й у курортний сезон, кількість жертв могла б сягнути мільйонів.”

Швидкість цунамі в середньому дорівнює швидкості пасажирського авіалайнера, тобто, приблизно 900 кілометрів на годину. Якщо сейсмографи зареєстрували, що за кілька тисяч кілометрів від узбережжя стався потужний землетрус, залишається достатньо часу для того, аби попередити населення. У Тихому океані така система успішно функціонує вже понад 40 років. Але в Середземному морі рахунок ітиме на хвилини. У найсприятливішому випадкові, тобто, якщо відстань до епіцентру буде найбільша, руйнівні хвилі прямуватимуть до берегів майже годину. „Навіть за допомогою найсучаснішої, найдосконалішої техніки ми навряд чи зможемо врятувати Барселону, Ніццу чи Геную, - кажуть противники багатомільйонних інвестицій. – Океанським системам раннього попередження потрібно щонайменше 15 хвилин лише для аналізу даних, для оцінки ступеня загрози. Потім вони „вирішують”: надсилати сигнал тривоги, чи ні. У Середземномор’ї це нереально. Якщо ж сирени на узбережжях лунатимуть через кожен незначний зсув земної кори, населення швидко звикне й не звертатиме на попередження жодної уваги.” Дагмар Рерліх:

„Події, що трапляються раз на сто років, не можуть очолювати перелік проблем, які потребують негайного розв’язання. Однак хоч би як зрозуміло це було, запобіжні заходи все одно потрібні. Згодна, у випадку Мессіни й багатьох інших великих прибережних міст, і за супутникової техніки найнадійнішим залишатиметься: відчув, що земля прийшла в рух, - тікай! Але відмовлятися від системи раннього попередження було б неправильно. Захист від катастроф – національне завдання. Цунамі – феномен, для якого кордони не існують. Навіть якщо жертви неминучі в найближчому до землетрусу регіоні, то смертельної загрози уникнуть мешканці решти узбереж. П’ять –шість років триватиме налагодження єдиної попереджувальної мережі в Середземномор’ї. Хочеться вірити, що ми встигнемо підготуватися до чергового „цунамі століття”.

За матеріалами німецьких ЗМІ