Від розпаду групи "Європа свободи та демократії" (EFD) у Європарламенті найбільших втрат, поза сумнівів, зазнав лідер Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP) Найджел Фарадж. Політик, чию партію прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон одного разу назвав "трупою кривооких безумців", повинен після розпаду своєї фракції на відкриттях засідань парламенту сидіти на задніх рядах. Передрікають, що тоді знову буде багато крику та шуму.

Фарадж ніколи не міг стримати своє марнославство та схильність завдавати образ. Проте правила є простими: політична група має лише тоді статус фракції, коли вона представляє щонайменше сім країн-членів ЄС. Після виходу 16 жовтня з групи "Європа свободи та демократії" Івети Грігуле, депутатки від латвійської Селянської партії, в ній залишилися представники лише шести країн.

Разом з 24 парламентарями від UKIP, ця група складалась з 17 членів італійського Руху п’яти зірок Беппе Грілло, а також кількох євроскептиків зі Швеції, Франції, Чехії та Литви.

Крім свого місця в першому ряду для голів фракцій, лідер групи Фарадж втратив також час на виступи та передусім багато грошей. З приблизно чотирьох мільйонів євро, які група євроскептиків отримала б у 2015 році від Брюсселя, близько половини мало піти до кишень UKIP. Це стало би дуже бажаним грошовим вливанням для передвиборчої кампанії у Великобританії найближчої весни. А так, напевно, латвійській парламентарці надішлють листівку з подякою британські консерватори, оскільки перебувають під серйозним тиском. Не тільки через те, що UKIP користується значною популярністю, але і тому, що на довиборах у жовтні партія Фараджа змогла провести першого свого депутата в Палату громад Великобританії.

Чи існує змова?

На своєму веб-сайті євроскептики жаліються на змову. За їхніми словами, великі партії у Європарламенті викликали розпад їхньої групи тим, що посадою підкупили латвійську депутатку і цим наштовхнули на вихід з групи. Ще до того в EFD звинувачували консерваторів, соціал-демократів та лібералів у тому, що їх не допустили до головування у важливих парламентських комітетах.

Водночас у цих великих партіях панує неприхована радість з приводу розпаду групи євроскептиків. Німецький соціал-демократ Йо Ляйнен говорить про образу та застарілі лозунги, які об’єднали правих популістів. Його не дивує те, що Фарадж не зміг утримати свою групу. Ані Ляйнен, ані його колеги не будуть жалкувати, коли британець отримуватиме менше часу на виступи, в яких він любить ображати європейських політиків. Так, наприклад, президента Європейської Ради Германа ван Ромпея він назвав "мокрою ганчіркою з харизмою банківського клерка". А християнські демократи відверто написали у мережі Twitter "Перша поразка для євроскептиків! Група EFD зникла… серед радикалів та популістів розбрат, вони не здатні на жодну конструктивну роботу".

Втім, за лаштунками політичні карти будуть заново перемішані. В принципі, EFD було би достатньо знайти серед близько 100 незалежних депутатів хоча б одного ще з однієї країни-члена ЄС. Проте це не так легко, оскільки об’єднання з послідовників Фараджа та Грілло було радше вимушеним союзом, аніж шлюбом по любові. Між ними є ті, хто не задоволений радикальним антиєвропейським курсом британців.

Залишаються ще французький Національний фронт та нідерландська Партія за свободу Герта Вілдерса. Проте націоналістка Марін Ле Пен та Найджел Фарадж в одному човні - це швидше стало би вибуховою сумішшю, але навряд чи переросло б у ефективну співпрацю в межах однієї фракції.

Ще ніколи, як цього скликання, Європейський парламент не був таким гетерогенним. В ньому важко знайти спільну мову маргіналам, націоналістам, євроскептикам, захисникам прав тварин та іншим представникам особливих інтересів.