Минулого тижня офіс представниці ОБСЄ з питань свободи ЗМІ опублікував неофіційний документ під назвою "Пропаганда та свобода медіа". У вступному слові до нього зазначається, що небезпека пропаганди є особливо високою зараз - у контексті конфлікту в Україні та довкола нього. Основний закид документа - "звинувачення та контрзвинувачення у розповсюдженні пропаганди".

Утім, згадки про те, хто саме з учасників конфлікту на Сході України та якою мірою несе відповідальність за розпалення ворожнечі, автори документа уникають. На запитання DW щодо того, наскільки об'єктивні українські медіа у висвітленні конфлікту між Україною та Росією, в офісі представниці ОБСЄ з питань свободи ЗМІ відповіли, що "не оцінюють контент медіа у часовий, порівняльний чи географічний спосіб", а тому не можуть прокоментувати це питання.

"Страх і ненависть" в українських ЗМІ

В той час як ОБСЄ уникає конкретики у звинуваченнях у пропаганді, опоненти чинної української влади покладають відповідальність за розпалення війни в Україні на офіційний Київ та українських журналістів. Так, екс-народна депутатка від Партії регіонів Олена Бондаренко ще у вересні минулого року закликала українських журналістів "припинити брехати". А відомий своєю односторонньою критикою Києва та українських ЗМІ блогер Анатолій Шарій взагалі звинуватив журналістів у "зомбуванні українців". Цілком очікувано такі заяви активно поширювались російськими медіа.

Утім, критика на адресу українських ЗМІ лунає не лише з боку Росії та політичних опонентів чинної київської влади. У рейтингу свободи преси міжнародної правозахисної організації "Репортери без кордонів" Україна у 2014 році опустилася на два пункти - до 129 місця, - опинившись таким чином у категорії невільних країн, між Колумбією та Марокко. У звіті організації йдеться про те, що Україна зараз переживає найгірший період власної історії від часу незалежності, адже минулий рік відзначився сплеском насильства проти журналістів.

Вбивство Олеся Бузини навесні цього року змусило говорити про атмосферу ненависті та ворожнечі в Україні навіть у західних медіа. Деякі німецькі ЗМІ, як от телерадіокомпанія NDR, в той час повідомляли не лише про насильство проти проросійських політиків та журналістів. Серед загроз для свободи ЗМІ згадувалися і створення міністерства інформаційної політики на чолі із Юрієм Стецем, а також самоцензура українських журналістів, які почасти замовчували новини про військові злочини українських військових і добровольців, а також ситуацію у військових підрозділах в зоні АТО.

Роль соціального запиту

Утім, звинувачення української сторони у цілеспрямованому розповсюдженні пропаганди ненависті є перебільшенням, запевняє виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. Проведений її інститутом аналіз свідчив - мова ворожнечі була нетиповою для українських медіа. "Приклади ми знаходили хіба що у якихось регіональних ЗМІ. І то, це були приклади слів типу "східняки", - пояснює експертка.

Відсутність перевіреної інформації з театру бойових дій дійсно призводила до неповного розуміння подій. Але це здебільшого було пов'язане не із свідомою позицією журналістів, а з браком навичок роботи у ситуації воєнного конфлікту та неможливістю уточнити дані безпосередньо на полі бою. Українські ЗМІ були змушені повідомляти офіційні дані без перевірки. "Це є, в принципі, порушенням, але об'єктивно перевіряти дані тоді було неможливо. Треба мати журналістів на місці подій, а складнощі з доступом до лінії фронту - це основна проблема", - каже Романюк.

Ще одним порушенням журналістських стандартів опитані DW експерти назвали накладання громадянської позиції журналіста на його професійну діяльність. На думку експерта громадської організації "Інтерньюз-Україна" Володимира Гушулея, таке ангажування не є інспірованим власниками каналів чи позицією держави, а є позицією самих журналістів. "Це відповідає певному соціальному запиту, тому, як українській соціум у своїй більшості оцінює ці події", - пояснює Гушулей.

Брак досвіду для тих, хто несподівано став військовим кореспондентом, та надмір емоцій призводили до появи журналістів-активістів, розповідає Іван Яковіна, російський журналіст, який почав працювати для українських ЗМІ після початку анексії Криму. "З одного боку, людина пише про події, які відбуваються на фронті, а з іншого, - вона одночасно возить бійцям якісь припаси та позує на фото із автоматом та у бронежилеті і шоломі військового зразка", - каже Яковіна. На його думку, після того, як солдати і офіцери перетворюються на друзів журналіста, йому майже неможливо об'єктивно оцінювати ситуацію. Втім навіть, критикуючи українських колег, він запевняє - порівнювати їх із представниками російських державних ЗМІ - основними пропагандистами Кремля - було б некоректно.

Західний приклад

Із плином часу ситуація із об'єктивністю висвітлення подій у зоні конфлікту змінювалася у позитивний бік. Передусім це було пов'язано із бажанням самих журналістів навчитися працювати в умовах війни. "Журналісти приїжджали з АТО перенасичені емоціями і казали, що не знають, як про це написати так, аби це було дійсно збалансовано і нейтрально", - розповідає виконавча директорка Інститут масової інформації.

До роботи над собою журналістів мотивує приклад роботи західних колег, спостерігаючи за якими багато українських репортерів почали змінювати свої підходи у роботі, розповідає Яковіна. Але найголовнішим чинником, на його думку, є потреба суспільства у точній та об'єктивній інформації, а не такої, що подається через рожеві окуляри. Особливо яскраво це проявилося після Іловайська та Дебальцевого, коли українці до останнього не могли зрозуміти, що ж насправді відбувалося. "Деякі журналісти на це реагують і все більше намагаються розповідати про події так, як воно є", - каже російський журналіст.

Втім, на думку Душана Реліча, наукового співробітника німецького фонду "Наука і політика", якщо Європа хоче закріпити ці успіхи та допомогти українцям отримувати максимально зважену інформацію щодо подій на сході країни та Криму, для цього варто докласти зусиль. "Чим більше уваги Захід та світова спільнота звертає не те, що відбувається у сфері свободи слова у нерозвинутих демократіях, тим більше шансів є на існування автономної системи медіа", - впевнений експерт.