Серед шахтарів у західній Україні зберігаються протестні настрої. Причина: заборгованість по зарплаті. Минулого тижня гірники копальні "Степова", що належить держпідприємству "Львіввугілля", навіть перекрили міжнародну трасу Львів-Рава-Руська. Згодом учасники акції погодились розблокувати дорогу, але проблема лишається.

"Зараз гірникам виплатили заборгованість за 79 відсотків зарплати за листопад. Заборгованість залишилась за частину листопада та за грудень минулого року, - повідомив у розмові з DW голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець. - Хоча і є рішення кабміну виділити 150 мільйонів гривень на повне погашення заборгованості по зарплаті, але не відомо коли ці гроші прийдуть . Шахтарі вже нікому не вірять".

Занадто дороге вугілля

Проблеми, які склались в українському вуглевидобуванні, на думку експертів, є наслідком відсутності структурних змін у галузі. Річ у тім, що у Львівсько-Волинському вугільному басейні видобувають вугілля з високим вмістом негорючих домішок. Тож вугілля доводиться очищати й додатково збагачувати, а це додаткові витрати й збільшення собівартості кінцевого продукту. У Національному інституті стратегічних досліджень зауважують, що, враховуючи середню ціну в світі на якісне енергетичне вугілля, вугілля Львівсько-Волинського басейну є неконкурентним, а робота тамтешніх шахт - збитковою. Негативно впливає на собівартість вугілля й використання застарілого технологічного обладнання.

Львівсько-Волинський вугільний басейн, де за оцінками Національного інституту стратегічних досліджень зосереджено 2,5 відсотка загальних запасів вугілля країни, розробляє п’ять державних вугільновидобувних підприємств. На сьогодні ці підприємства об’єднують 13 шахт - дев'ять на Львівщині та чотири на Волині. Найбільше підприємство західного регіону з видобутку вугілля - "Львіввугілля". На ньому працює близько десяти тисяч людей.

Невиконані обіцянки

Враховуючи високу дотаційність галузі, український уряд планує з часом закрити малорентабельні копальні, а решту - перевести на самоокупність або приватизувати. Коаліційною угодою від 2014 року передбачається п’ятирічний перехідний період, впродовж якого державна підтримка копалень має поступово зменшуватись. "Відповідно до цього ми розробили дорожню карту, як працювати підприємству за таких умов: до 2016 року - отримувати частково держдопомогу, а вже з 2017-18 років почати працювати самостійно, беззбитково, - каже в.о. генерального директора "Львіввугілля" Андрій Дяченко. - Але цього не сталося. Ми потрапили в критичну ситуацію". За його словами, з грудня 2014 року уряд не поступово, а відразу повністю припинив виділення дотацій для державних шахт.

Попри скорочення державних дотацій, контроль з боку держави залишився. "Оскільки це держпідприємство, то його діяльність чітко контрольована. Шахти не можуть продавати вугілля за тією ціною, за якою захочуть. Затрати на видобуток тонни вугілля дві тисяч гривень, а їм дозволяють реалізувати вугілля за одну тисячу 200 гривень. До шахти доходить ще менше, оскільки вугілля реалізується тільки через посередника ДП "Вугілля України", яке теж заробляє на шахтарях", - пояснює Михайло Волинець. Усі такі обставини й призвели до накопичення заборгованості по зарплаті шахтарям.

Наслідки монополізації

Ситуація ускладнюється й через суперечки з головними споживачами західноукраїнського вугілля. При проектуванні басейну передбачалося, що основними споживачами вугілля будуть Бурштинська та Добротвірська ТЕС, розташовані поруч - у Львівській та Івано-Франківській областях. Ці електростанції на той час входили до складу ВАТ "Західенерго". У 2011 році "Західенерго" в результаті приватизації перейшло у склад компанії ДТЕК, що належить Рінату Ахметову. За словами директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Омельченка, тепер міністерство енергетики України та ДТЕК не можуть погодити тарифи на вугілля: "Міністерство каже, що закупівельні ціни на вугілля нормальні, а ДТЕК наполягає, що завищені".

Такі суперечки, на думку Омельченка, пов'язані з тим, що в Україні фактично нема вільного ринку вугілля. За його словами, ця галузь надзвичайно монополізована, корумпована й жорстко регульована державою. Саме тому працювати вільно та беззбитково вугільновидобувні компанії в Україні не можуть, адже потребують значних державних чи приватних інвестицій. Але інтерес з боку приватних інвесторів, судячи з усього, є вкрай обмеженим. "Міністр енергетики не раз наголошував, що державні шахти будуть приватизовані, й це допоможе їм вижити. Але жоден інвестор поки не виявив бажання приватизувати ці шахти, оскільки немає чітких правил гри на ринку ", - констатував у розмові з DW заступник директора науково-технічного центру "Психея " Геннадій Рябцев.

Без жодного плану

Як Рябцев, так і Омельченко звертають увагу на те, що уряду бракує стратегії, як демонополізувати галузь та провести реформи. "Поки уряд не прийме нової моделі вугільного ринку та не ухвалить нової політики щодо вугільної галузі, хвиля шахтарських страйків тільки наростатиме", - переконаний Омельченко.

Також Рябцев вказує на те, що в кабміні ігнорують проблеми гірників. Він каже, що рано чи пізно збиткові державні шахти все ж таки доведеться закривати. Тому потрібен чіткий план, як бути з гірниками, котрі опиняться на вулиці. Він висловив жаль, що в уряді, за його словами, проігнорували відповідні пропозиції, що їх експерти передали через громадську раду при міністерстві енергетики. "А дарма. На Донбасі теж все починалось з того, що шахтарів звільняли в нікуди", - каже Рябцев.