Міфи vs історичні факти: як Україна переосмислює 9 травня
Олександр Голубов
9 травня 2017 р.
Для декого в Україні 9 травня - елемент ідентичності, для інших День перемоги не має великого значення. DW розбиралася, чи є протиставлення між перемогою та примиренням.
Реклама
У 2014 році заходи з нагоди завершення Другої світової війни в Європі вперше в історії України розпочалися на день раніше - 8 травня. У цей день, разом з рештою світу, вшановували загиблих, а вже 9 травня відзначали традиційний День перемоги над нацизмом. Вже у 2015 році 8 травня набуло офіційного статусу - указом президента України Петра Порошенка ця дата стала Днем пам'яті та примирення, метою якого є, зокрема, "висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам'яті про загиблих воїнів, жертв війни".
Цього року Український інститут національної пам'яті запропонував зробити вихідним саме День пам'яті та примирення, натомість 9 травня залишити святковим, але вже робочим днем. Проект закону, що містить цю пропозицію, було опубліковано на сайті інституту в середині квітня. Але як ставиться українське суспільство до таких змін?
Все ще улюблене
Зміщення акценту українською владою на День пам'яті та примирення збігається з поступовим зменшенням популярності Дня перемоги серед українців. Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Володимир Паніотто ілюструє цю динаміку на прикладі опитувань КМІС щодо ставлення населення до державних свят. Так, ще 2010 року 58 відсотків опитаних називали День перемоги серед найулюбленіших святкових днів, 2011 року цей показник уже сягав 50 відсотків, а 2017 року - лише 37 відсотків. "Це досить суттєва динаміка", - каже Паніотто.
Утім, експерт застерігає від поспішних висновків. "Частково ця динаміка пов'язана з тим, що ми не проводимо дослідження в Криму і на значній частині Донбасу, де це свято досить високо оцінюється", - каже Паніотто. Причому саме у цих регіонах 9 травня традиційно відзначали як одне з найулюбленіших свят.
Регіональна диспропорція зберігається і без урахування Криму та непідконтрольних територій Сходу України. "У західній частині країни День перемоги виділяють лише близько 11 відсотків українців, у центрі - близько 40 відсотків, на півдні та сході країни йдеться про понад половину опитаних", - уточнює Паніотто. Та й без урахування цих особливостей показник у 37 відсотків є порівняно високим, адже, наприклад, День незалежності серед найулюбленіших свят згадують лише 17 відсотків респондентів.
Без протиставлень
У громадській організації "Український кризовий медіа-центр" (УКМЦ), яка вже три роки проводить заходи на підтримку державної політики щодо популяризації Дня пам'яті та примирення, зауважують, що ідея 8 травня полягає не у протиставленні Дню перемоги, а у їхньому взаємному доповненні. Саме цим Геннадій Курочка, співзасновник УКМЦ, пояснює слоган інформаційної кампанії на підтримку цьогорічних урочистостей - "пам'ятаємо та перемагаємо". За словами Курочки, моніторинг показує надзвичайну зацікавленість українських ЗМІ цією темою.
Втім, голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович визнає, що об'єктивних соціологічних досліджень, які б давали чітке розуміння того, наскільки українці підтримують ідею відзначання 8 травня як Дня пам'яті та примирення, зараз немає. Його ж суб'єктивні враження свідчать про те, що ця ідея набирає популярності.
"Зниження уваги до Дня перемоги відбувається не в останню чергу завдяки російській пропаганді, адже в Україні дуже добре помітно використання міфу про Велику вітчизняну війну як елементу гібридної війни", - переконаний В'ятрович. Саме тому, каже він, найбільший спротив у цьому питанні походить від проросійських політичних сил. "Вони розуміють, що ці традиції - це один з останніх елементів, які тримають Україну в орбіті Росії", - додає В'ятрович.
Факти проти міфів
Історик Олександр Зінченко відзначає, що ставлення до Дня примирення та пам'яті та Дня перемоги в Україні залежить від соціального середовища. "Для школярів, які вчилися за сучасними підручниками історії, радянські міфи вже не існують. Але для багатьох - це не прощання з історією, а прощання з ідентичністю", - пояснює він.
Саме тому Зінченко, визнаючи використання Росією історії як зброї у гібридній війні, наполягає на тому, що пропаганді слід протиставляти не інші міфи, а факти, які базуються на історичних свідченнях. "Попри те, що Росія використовує історію як зброю у гібридній війні, нам не треба створювати контрміфи. Треба протиставляти міфам факти", - наголошує історик. "День пам'яті та примирення може дати людям можливість побачити цю різницю між міфом та реальністю", - підсумовує Зінченко.
Історія як зброя: інструменталізація минулого в конфлікті України та Росії
04:23
Руїни Другої світової війни як меморіали миру
У Німеччині їх усе ще можна знайти - руїни Другої світової війни, які пережили мир. Деякі з них навмисне збережено так, щоб і десятиліття потому вони нагадували про нищівний вогонь війни.
Фото: imago/epd
Руїни як свідки війни
Важко повірити, що 1945 року німецькі міста були розбомблені так само вщент, як сьогодні деякі міста в Іраку чи Сирії. Зруйновані під час війни і більше ніколи не відбудовані - руїни в самісінькому серці того чи іншого німецького міста досі нагадують про жахи війни. Цих мовчазних свідків небагато. Йдеться передусім про сакральні будівлі на кшталт Меморіальної церкви кайзера Вільгельма у Берліні.
Фото: picture-alliance/dpa/M. Hiekel
"Порожній зуб" Берліна
Збудована у неоромантичному стилі та освячена у 1895 році церква кайзера Вільгельма в Берліні загорілася після однієї з повітряних атак Антигітлерівської коаліції 23 листопада 1943 року. Руїну головної вежі церкви заввишки 71 метр після закінчення війни зберегли як меморіал, доповнивши її 1961 року ще чотирма будівлями, зокрема, новою церквою. Берлінці прозвали руїну "порожнім зубом".
Фото: picture alliance/akg-images
Корисна руїна
Історія церкви францисканського монастиря у районі Берлін-Мітте сягає 1250 року. Монастир було розпущено 1539 року в період Реформації. 3 квітня 1945 року церкву охопило "полум’я з небес". Руїну церкви було укріплено та взято під охорону, тож з усього комплексу лише вона збереглася до наших днів. Після реставрації з 2004-го року у ній проводять виставки, театральні постановки та концерти.
Фото: gemeinfrei/imago/F. Berger
Жалоба просто неба
Ця зруйнована і більше ніколи не відбудована церква у Старому місті в Кельні носить ім'я святого Альбана. На фото - рештки хорів. У наші дні руїна церкви отримала функцію меморіала загиблих у війні. Всередині колишнього храму "Батьки в жалобі" закликають до миру – це скульптура Ернста Барлаха за ескізом німецької художниці Кете Колльвіц.
Фото: CC BY-SA 3.0/Raimond Spekking
Уціліла цінність
Неподалік від церкви святого Альбана розташовувалась церква святої Колумби, одна з найстаріших приходських церков Кельна. Перший її камінь було закладено ще 980 року. Усе, що залишилося після майже цілковитого знищення церкви в 1943 році, - статуя Діви Марії та рештки середньовічного муру.
Фото: picture-alliance/dpa/F. Gambarini
Музей для руїни
Саме для цієї статуї Марії вже в 1947-1950 роках на тому ж місці в руїнах спорудили восьмикутну каплицю. Кельнці прозвали її "Мадонною в руїнах". 1956-57 року каплицю Діви Марії доповнили квадратною каплицею Святих Дарів. Справжнім архітектурним шедевром зрештою стало те, що 2007 року рештки церкви святої Колумби повністю інтегрували в новобудову Архієпископського музею єпархії.
Фото: CC BY-SA 3.0/Elke Wetzig
Перлина німецького бароко
Цербстський замок в Саксонії-Ангальт був резиденцією князя Ангальт-Цербста. Новобудова була запланована в XVII столітті як комплекс з трьох частин і належала до найвизначніших будівель у стилі бароко в Середній Німеччині. У дитинстві сюди часто навідувалася до родичів принцеса Софі Августа Фрідеріке фон Ангальт-Цербст, яка згодом стала відома світу як російська цариця Катерина ІІ.
Фото: picture-alliance/AKG
Надія на нове життя
У квітні 1945 року внаслідок бомбардування замок Цербст згорів. Цінне внутрішнє убранство було повністю знищене. Замок можна було б відбудувати, але з політичних міркувань цю ідею відхилили. Лише східне крило вдалося врятувати від цілковитого знесення. Спеціальний фонд дбає про його збереження донині. Ентузіасти не втрачають надії колись повністю відбудувати хоча б цю частину Цербстського замку.
Фото: picture-alliance/dpa/J. Wolf
У бетоні навіки
Це хоч і не руїна, але однозначно меморіальний пам’ятник – дюссельдорфський бункер часів Другої світової війни спорудили у 1940-их роках, замаскувавши під церкву. З 1949 року бункер насправді став церквою. Будівля, що охороняється законом як архітектурна пам'ятка, - унікальна і вважається найстабільнішим храмом у світі. У наші дні бункер є не лише церквою, а й меморіалом та місцем для виставок.
Фото: CC BY-SA 3.0/Ilion
Церква як орієнтир для бомбардувальників
Історія головної церкви святого Миколая в Гамбургу сягає ще 1195 року. Після пожежі в 1842 році було споруджено новий храм у стилі неоготики. Остаточно будівництво завершили 1874 року. Вежа заввишки 147 метрів певний час навіть була найвищою будівлею в світі. 28 липня 1943 року церква згоріла вщент після того, як авіація Антигітлерівської коаліції розбомбила Гамбург.
Фото: gemeinfrei
Гамбург і "Гоморра"
Уціліли лише вежа та підвальна частина церкви. До сьогодні вони - як відкрита рана. Після війни сенат Гамбурга ухвалив рішення не відбудовувати церкву. Руїни церкви святого Миколая присвятили "жертвам війни та панування насильства у період з 1933 по 1945 роки". У підвалах створили документаційний центр. Постійна експозиція представляє відвідувачам "Гоморру 1943-го - знищення Гамбурга з повітря".
Фото: picture-alliance/dpa
Іноді кінець - це лише початок
У 1945 році Фрауенкірхе, перлина барокового Дрездена, взірець протестантського храму лежала в руїнах. Нищівні повітряні атаки у лютому 1945 року церква Божої Матері ще витримала, проте наступного дня після вогняного штурму масивний кам’яний купол обрушився. Руїни довгий час слугували меморіальним пам’ятником-застереженням проти війни та знищення. Для відбудови Фрауенкірхе НДР бракувало грошей.
Фото: Hulton Archive/AFP/Getty Images
З надією проти руїни
У 1996 році, вже після возз’єднання Німеччини, почався дев'ятирічний процес відбудови Фрауенкірхе. В нову будівлю інтегрували оригінальні уламки церкви. У фінансуванні проекту обсягом 180 мільйонів євро взяли участь 16 фондів з Німеччини та з-за кордону. Люди з усього світу робили пожертви, таким чином встановивши пам’ятник надії на порозуміння між народами.
Фото: DW/Holm Weber
Уламки як частини нового єдиного цілого
У 1947 році церква Воскресіння Христового у Пфорцгаймі стала першою церквою, збудованою в Німеччині після Другої світової війни. 30 тисяч цеглин для неї відкопали й зібрали на руїнах будинків навколо та ретельно очистили. Споруджена з руїн ця церква стала не лише символом нового початку, а й взірцем для ще 46 таких церков у знищених війною німецьких містах.