Пункт призначення - Донецьк: постріли на "нічиїй" землі
Крістіан Ф. Тріппе
13 грудня 2016 р.
"Ось ваші паспорти. Повертайте назад і їдьте звідси!" Команда бійця так званої "ДНР" не передбачає заперечень. Кінець відрядження?.. Репортаж Крістіана Тріппе.
Реклама
Вечір, пронизливий вітер, пропускний пункт "Мар'їнка". Поруч - колона білих позашляховиків ОБСЄ. До Донецька - близько 25 кілометрів.
В одному з автомобілів сидить швейцарський дипломат Александер Гуґ, перший заступник голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Його мета - на власні очі побачити, чи прогресує нарешті розведення військ. Ми супроводжуємо його в цій поїздці.
У нас є письмовий дозвіл від прес-центру "ДНР" і домовленість про інтерв'ю з речником сепаратистів у понеділок, 12 грудня. Окрім того, ми їдемо на контрольовані бойовиками території на запрошення ОБСЄ.
"Радійте, що можете звідси поїхати"
Усе це не справляє жодного враження на сердиту людину в формі. Його російський камуфляж - зовсім новий, без іменної таблички, тільки з чорно-синьо-червоною нашивкою сепаратистів. Чоловік у формі каже, що "спецслужба "ДНР" забороняє нам в'їзд. "Можете радіти, що взагалі звідси їдете", - погрожує він. Так звучить голос свавілля.
Контрольно-пропускні пункти в'їзду-виїзду між районами, контрольованими сепаратистами, та українською територією зачиняються о 17 годині. Уже за 18, тож наша поїздка на "нічиїй" землі перетворюється на поїздку в невідоме. Праворуч і ліворуч від траси видніються таблички: "Обережно! Міни!" Час від часу десь далеко, на півдні, можна розрізнити вогненні "хвости" артилерійських снарядів. За сотню метрів до першого українського блокпосту стоять кілька автомобілів.
Водії, загорнуті в ковдри, скоцюрбилися в автомобілях. Вони не встигли до закриття пункту пропуску, вирішили ризикнути й лишилися у пронизливо холодну ніч на цій території, аби вранці не чекати годинами і проїхати першими з України в Україну. Межу, яка офіційно зовсім не межа, останніми місяцями дедалі більше розбудовують. З контрольованого урядом боку контроль останнім часом теж дуже жорсткий.
Попереджувальні постріли
Ми не хочемо ночувати в машині посеред "нічиєї" землі. Надворі - мінус п'ять. Водій вимикає мотор, інакше ми не чутимемо, що відбувається довкола. Микола Бердник, продюсер DW і організатор поїздки, телефонує до штабу українських військ, ОБСЄ, Держприкордонслужби… За годину українські військові можуть пропустити нас.
Дуже повільно ми під'їжджаємо до посту. Раптово чуємо залп із автомата Калашникова десь зовсім попереду. Попереджувальні постріли. До автомобіля підходять двоє солдатів, один із них каже: "Нам потрібно кілька хвилин, щоб прибрати міни, перш ніж ви поїдете далі". Інший вибачається за постріли.
Невдовзі пригода закінчується. Ми знаходимо місце для ночівлі неподалік лінії розмежування і водночас доволі далеко від фронту, щоб не чути стрілянину. Александер Гуґ скаржиться в заяві, яку надіслав нам електронною поштою, що свободу пересування обмежено вздовж усієї лінії зіткнення. "ОБСЄ наголошує на необхідності простіших правил перетину кордону", - пише Гуґ. Такі правила не завадили б і журналістам.
Донбас: життя під обстрілами (28.11.2016)
02:19
Фоторепортаж: Донбас - життя на лінії фронту
Під нічним артилерійським вогнем у "сірій зоні" між фронтами в Україні живуть тисячі мирних жителів. Переважно це нужденні літні люди.
Фото: DW/D. Cupolo
У полоні воєнного конфлікту
Обстріл починається щовечора - незадовго до того, як сідає сонце. Місцеві жителі, які мешкають на лінії фронту між українськими військовими та бойовиками невизнаних "республік", беззахисні перед ним. Іван Полянський також живе у цій зоні. Його будинок У Жованці знову і знову зазнає нових руйнувань.
Фото: DW/D. Cupolo
Життя у страху
Жителі Жованки, розташованої у так званій "сірій зоні" на Донеччині, вузькій смузі між фронтами, чекають на лікаря, який раз на тиждень відвідує селище. "Кожного дня чекаєш, що ракета потрапить у твій будинок, - говорить Людмила Студерікове. - Але ніколи не знаєш, коли це станеться".
Фото: DW/D. Cupolo
Без світла та опалення
Колись селище Жованка було малою батьківщиною для близько тисячі жителів. Нині ж тут живуть лише біля 200 осіб. Останні три місяці у них немає ані світла, ані газу. "Іноді вночі мені так страшно, що я тремчу в ліжку, - розповідає Людмила. - Але мій чоловік поряд і він тримає мене за руку".
Фото: DW/D. Cupolo
Без можливості втечі
Багато жителів селища навіть узимку живуть у своїх напівзруйнованих будинках, розповідає Олександр Ворошков, програмний координатор штабу допомоги "SOS Краматорськ". У прилеглих містах вартість оренди житла настільки зросла, що вони не можуть дозволити собі винайняти квартиру. "Ціни на оренду в Краматорську такі ж високі, як у Києві. Але зарплати набагато нижчі", - розповідає активіст.
Фото: DW/D. Cupolo
Залежні від гуманітарної допомоги
Жінки Жованки стоять у черзі за ліками й вітамінами. Продукти харчування й гуманітарні вантажі до селища привозять благодійні організації. Якщо його жителі хочуть виїхати, вони часто мусять цілий день чекати на контрольно-пропускному пункті. "У нас тут все було, - говорить жителька Жованки Віра Шароварова. - Зараз у нас залишився лише холод".
Фото: DW/D. Cupolo
Страх перед обстрілами
Віра Аношина (на фото ліворуч) спілкується з сусідками у Спартаку, селі, яке перебуває під контролем так званої "Донецької народної республіки". Звикнути можна багато до чого, каже вона. "Якщо нема води, її можна знайти. Якщо нема електрики, можна знайти якесь рішення. Але ніколи не знаєш, куди влучить наступна бомба", - говорить Аношина.
Фото: DW/D. Cupolo
Шість переламаних ребер
Світлана Заваденко стоїть перед своїм будинком у Спартаку. Під час одного з обстрілів стіни її домівки обрушилися на неї. Її витягли й відвезли до лікарні сусіди. Там їй діагностували шість переломів ребер і розрив печінки. Вона курить сигарети "Мінськ". Коли її питають, що вона думає про війну, вона лише всміхається.
Фото: DW/D. Cupolo
"Ми втратили надію"
Світлана Заваденко одужала. Вона живе сама із кількома домашніми тваринами. Ані електрики, ані газу, ані води у Спартаку немає з 2014 року. Тож Світлана готує їжу на мангалі. Дрова вона бере із закинутої меблевої фабрики. "Минулої зими ми ще думали, що війна закінчиться, - говорить вона. - Але тепер, чесно кажучи, ми втратили надію".
Фото: DW/D. Cupolo
Надії на припинення вогню
Наслідки обстрілів на околицях Донецька. Після марних спроб деескалації конфлікту переговори "нормандської четвірки" в Берліні дають шанс на нове перемир'я. Сторони домовилися продовжити перемовини щодо розведення сил і засобів на лінії розмежування.
Фото: DW/D. Cupolo
"Надто багато втрат, аби зупинитися"
Навіть якщо обидві сторони конфлікту домовляться про перемир'я, вони повинні будуть рахуватися з опором у лавах військових. "Ми втратили надто багато солдатів, аби зараз зупинитися, - говорить Володимир Пархамович, полковник 81 окремої аеромобільної бригади Збройних сил України. - Якщо вони дадуть нам наказ про припинення вогню, ми вважатимемо їх зрадниками".