Квартал Ізміра Басман відомий як оплот контрабандистів людей. Тим не менш, багато сирійських біженців захотіли лишитися тут та відкрили сирійські лавки та ресторани. Директор ізмірської Спілки допомоги сирійським біженцям Мохамед Салех пояснює, що більшість відкриває бізнес на своїх турецьких друзів.

Оплата рахунків - не єдина проблема біженців. Більшість з них не має роботи та розганяє нудьгу у кафе. У сирійців немає доступу до медичного обслуговування. Саме тому німецька студентка-медик Леа Вільмзен безкоштовно відвідує хворих на дому. "На відміну від таборів, у місті біженці розпорошуються і їх складніше знайти", - каже вона.

Вільмзен відвідує біженців у Басмані разом із перекладачем. Вона вислуховує розповідь матері про хронічне захворювання дихальних шляхів своєї дитини. На думку студентки, хвороба особливо загострюється через вогкість квартири, де мешкає сім'я біженців. У двокімнатному приміщенні 14 осіб ночують на матрацах.

На розі вулиці граються діти, поруч продають рятувальні жилети. В основному діти-біженці не ходять до школи. Часто вони змушені братися за нескладну роботу, щоб домогти родині. Одного разу Вільмзен довелось оглядати шестирічного хлопчика, якого побили та пограбували, коли він продавав паперові серветки.

Колишній працівник профспілки Яльчин Янік ремонтує покинуту будівлю, щоб зробити там комплекс для біженців. "Я допомагаю біженцям, як протягом багатьох років допомагав робітникам, - каже він. - Ми створюємо спільний простір, щоб біженці могли відчувати себе у гостинній атмосфері. Прагнемо закрити "дірки", які залишив наш уряд".

Кріс Даулінг працює разом з Яніком на громадських засадах. Він часто прогулюється вулицями Басмана. Важливо допомагати біженцям, каже він, проте не варто перехоплювати через край. "Ми б не хотіли, щоб люди ставали залежними від допомоги. Хочеться, щоб вони знали свої права, знайшли своє місце у суспільстві, роботу та відбудували б своє життя", - пояснює він.

Корпус милосердя, створена ЄС гуманітарна організація, нещодавно відкрила офіс у Ізмірі. Організація допомагає нужденним біженцям, консультує їх та видає талони на товари та послуги. Корпус також оплачує санацію забруднених квартир, які часто доводиться знімати біженцям.

Попри зусилля волонтерів, більшість прибулих до Ізміру біженців шукає зв'язок із нелегальними перевізниками. Приміром тут, на площі Басман. "Ми знаємо, що люди не втримуються від угод з контрабандистами, - каже Аліфе Їлдіз з ізмірівського відділення Корпусу милосердя. - Це можна вирішити лише політичним шляхом. Ми тут для допомоги нужденним".

До грецького острова Хіос звідси лише кілька кілометрів. Багато місцевих намагаються втримати біженців від спроб перетнути море за допомогою надувного човна. Одна з них - Нур Сахіноглу, працівниця гуманітарної організації Imece Inisiyatifi Cesme. "Коли хочете вирушати, переправляйтеся безпечно, - каже вона. - Попросіть про притулок з Туреччини та візьміть підходящого човна".

Халілю 13 років, він родом з Дамаска. П'ять днів на тиждень підліток працює в кравецькій майстерні, розташованій у підвалі житлового будинку в робітничому районі Стамбула. Такі майстерні тут знайдеш практично на кожній вулиці. І чи не в кожній з них працюють однолітки Халіля.

Кравецькі машини строчать без угаву. Четверо з 15 працівників цієї текстильної міні-фабрики - діти, і всі вони родом із Сирії. Турецька легка промисловість - галузь, де широко використовується праця нелегальних робітників. До неї нерідко залучають дітей - дешеву, невибагливу та мовчазну робочу силу.

"Про майбутнє я не думаю", - каже 13-річний Халіль, розкладаючи відрізи бавовняної тканини. Його товариш, віком дещо старший за Халіля, шиє з цієї тканини жіноче спіднє. Розкласти тканину, розрізати, зшити - всі дії доведено до автоматизму. У Сирії Халіль навчався в третьому класі, але потім спалахнула війна і його родині довелося тікати - відтоді він не ходить до школи.

Дитяча праця заборонена турецьким законодавством. Той, хто наймає дітей віком молодше 15 років, ризикує відповісти перед законом. Про це відомо й власнику кравецької майстерні, тож він воліє не називати свого імені. "Я даю дітям роботу, щоб вони не жебракували. Знаю, що це заборонено, але, з іншого боку, я допомагаю родинам, котрі мають якось виживати", - запевняє він.

Мусі теж минає 13-й рік. Так само, як і багато робітників цієї кравецької майстерні, він родом з населеної переважно курдами північної сирійської провінції Афрін. Як Муса проводить своє дозвілля? "Граю у футбол, - відповідає хлопчина. - Сподіваюся, в Сирії скоро настане мир і ми зможемо повернутися додому. Там я хочу вивчитися та стати лікарем".

Щодня тут шиють тисячі жіночих трусиків - різного розміру, кольору та фасону. Потім їх продаватимуть на базарах за ціною кілька турецьких лір за штуку. Мета - випускати дешевше, ніж конкуренти з Китаю. Діти у майстерні заробляють в перерахунку менше 50 євроцентів за годину, а дорослі - десь вдвічі більше.

11-річна Арас працює в цій майстерні вже четвертий місяць. Її мама вагітна, батько сам працює на текстильній фабриці. Робочий день Арас розпочинається о 8-ій годині ранку, і працює вона часом по 12 годин. За день лише двічі вона має право на перерву. За все це дівчинка заробляє 700 турецьких лір на місяць, що в перерахунку - десь 153 євро.

Через те, що вона працює з понеділка до п'ятниці, Арас не може відвідувати державну школу. Щоб отримати хоч якусь освіту, по вихідних вона відвідує заняття, котрі проводить сирійська доброчинна організація. У навчальному плані математика, арабська та турецька мови. Вчителюють тут сирійки, котрі самі втекли до Туреччини, рятуючись від війни на батьківщині.

Щодня невеличку сирійську школу відвідують близько 70 дітей у віці від чотирьох до 18 років. Іноді самі вчительки приходять додому до родин та переконують батьків, щоб ті хоч по деяких днях відправляли дітей до школи. Адже це дасть їм можливість мати бодай якусь надію на майбутнє та бути тими, ким вони є - дітьми.