Енергетика й політика настільки тісно переплетені одне з одним, що нерідко важко зрозуміти, які саме мотиви зіграли вирішальну роль при ухваленні того чи іншого інвестиційного рішення: комерційні чи, скажімо, геостратегічні. Приклад газопроводу "Північний потік" (Nord Stream) в цьому контексті є дуже показовим. З тим, що він має яскраву політичну складову, не сперечається ніхто. Питання лише в тому, наскільки вона велика в порівнянні з економічною.

"Це не політичний, а комерційний проект, але він сильно політизований", - переконаний Александер Рар, один з провідних німецьких фахівців з Росії, директор Центру імені Бертольда Бейца у Німецькому товаристві зовнішньої політики в Берліні. "Я б сказав, що це і те, й інше: і політичний, і економічний проект. І він виправданий як з економічної, так і з політичної точок зору", - стверджує експерт з енергетики аналітичного центру Deutsche Bank у Франкфурті-на-Майні Йозеф Ауер.

Сумніви в Німеччині, Польщі, Скандинавії і країнах Балтії

У свою чергу, засновник і генеральний директор Фонду національної енергетичної безпеки Костянтин Симонов вважає, що "в сучасній енергетиці відокремити політику від економіки практично неможливо. Але бувають проекти, де взагалі немає економіки. У "Північному потоці" економіка, звичайно ж, є".

Отже, й політики не менше. Критики проекту запідозрили це з самого початку, оскільки прокладання газопроводу морем завжди обходиться набагато дорожче, ніж суходолом, і заощадження на транзитних митах компенсує ці додаткові витрати лише через багато років.

У Варшаві запідозрили, що Росія і Німеччина учергове домовилися між собою на шкоду полякам, і знову за їхньою спиною. У Стокгольмі почали побоюватися, що за планами спорудити посеред моря у районі шведських кордонів платформу для забезпечення роботи трубопроводу криється прагнення Москви отримати плацдарм для можливих шпигунських і навіть військових операцій. А чимало німецьких політиків і представників громадськості занепокоїлися, що через новий трубопровід залежність їхньої країни від російських енергоносіїв зросте настільки, що Москва зможе диктувати ціни і шантажувати Берлін.

Nord Stream - європейський проект

Втім, всі ці політичні шторми тепер у минулому: платформу поблизу Швеції будувати не стали, а більшість польських, німецьких, скандинавських і балтійських скептиків вдалося переконати або хоча б трохи заспокоїти.

"Nord Stream давно вже став частиною європейської інфраструктури, цей проект користується нині загальним визнанням", - підкреслює комісар ЄС з енергетики Ґюнтер Еттінґер. Зламати настрої допомогло ухвалене ще 2006 року рішення керівних органів Європейського Союзу, які оголосили "Північний потік" проектом, що "відповідає інтересам всієї Європи". Такий статус вказує на стратегічне значення газопроводу і фактично підтверджує його політичний характер.

Програш України

Костянтин Симонов вважає успішну реалізацію цієї стратегії головним політичним досягненням ініціаторів проекту. "Північний потік" - це не російський проект і не російсько-німецький, як це виглядало на початку. Після приєднання компаній з Голландії і Франції він став повноцінним європейським проектом, і це знижує інтригу навколо російського газу, який нібито є політичним інструментом або політичною зброєю ", - підкреслює московський експерт.

Канцлер Німеччини Анґела Меркель розставляє акценти дещо інакше. За її словами, "Північний потік" - це взаємовигідний "європейсько-російський проект": "Для Європи він є важливим внеском у надійне постачання газу, а виграш Росії полягає в тому, що покупці, на яких можна покластися, забезпечують їй високу стабільність попиту на газ ".

Головним джерелом потенційних ризиків вважають сьогодні Україну, територією якої досі йшли близько 80 відсотків російського експорту газу в західному і південно-західному напрямках. Тому запевнення європейських політиків, що цей проект ні проти кого не спрямований, не зовсім відповідає дійсності: Україна від "Північного потоку" явно програє.

Як бути Києву

Про це знову нагадав Володимир Путін 6 вересня 2011 року у Виборзі. "Україна - наш давній партнер, традиційний. У будь-якої транзитної країни завжди є спокуса скористатися своїм транзитним становищем, - зазначив російський прем'єр і додав. - Тепер цей ексклюзив зникає". На думку експерта Deutsche Bank Йозефа Ауера, поява нового обхідного шляху навколо Україна "вигідна з політичної точки зору - в усякому разі, з позиції західних європейців. Для України ж це - серйозний виклик: у майбутньому їй доведеться забезпечувати більш надійні умови транспортування газу і його оплати ".

Залежність від транзиту через Україну була неприйнятно високою, вважає колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер. "Це і є справжня причина прокладення газопроводу", - підкреслив нинішній голова комітету акціонерів Nord Stream, виступаючи влітку 2011 року перед співробітниками компанії Wintershall у Касселі. Швидкий перехід екс-канцлера з ролі державного покровителя проекту до ролі його активного представника свого часу різко загострив дискусії навколо "Північного потоку" і в значній мірі сприяв його політизації.

Роль Шредера

"Зрозуміло, навіщо Шредера взяли в цей проект. Ідея була проста: добре б, щоб самі європейці доводили європейцям, що тут немає нічого страшного", - каже Костянтин Симонов. Однак він сумнівається, що колишній канцлер ФРН відіграв помітну політичну роль на етапі просування проекту.

Олександр Рар, навпаки, впевнений: те, що проект Nord Stream підійшов до реалізації й отримав всі необхідні дозволи від країн, що прилягають до Балтійського моря, не останньою чергою пояснюється зусиллями Ґергарда Шредера. "Я думаю, що найбільший його успіх - це те, що він зміг домовитися зі Швецією і Данією", - вважає експерт.

Автор: Андрій Гурков, Дмитро Каневський
Редактор: Захар Бутирський