На плечах у жінки - велика чорна хустка з яскравими квітами, такі зазвичай носять в Україні. У ній вона спокійним кроком наближається до Українського народного дому в польському Перемишлі. "Я і у вишиванці вільно можу пройтись. Я нікого не боюсь і ніколи не боялась. Я носила вишиту сорочку, навіть коли за це били палицями", - розповідає українка з Перемишля Галина Туркевич.

Українська громада в 60-тисячному Перемишлі налічує нині до двох тисяч українців. Однак гуляти з українськими атрибутами у цьому місті тепер може бути небезпечним. Торік під час релігійної ходи української громади група агресивних польських молодиків напала на учасників колони лише за те, що там був чоловік у чорно-червоній вишиванці. Сорочку на ньому розірвали, бо вважали, що це кольори прапору УПА. Галина Туркевич була в цій колоні: "Я не злякалась тої агресії, бо знаю багатьох з тих хлопців. І не вірю в те, що вони робили це з власних переконань".

Через півроку після того інциденту під час акції польських націоналістичних організацій "Марш перемиських і львівських орлят" у грудні в Перемишлі сталась ще одна провокація проти українців. Проходячи повз Український народний дім, молодики прокричали "Смерть українцям". 

На думку Галини Туркевич, українцям тут не дуже раді. Всіляко намагаються нагадати, що українці - "гості", а не вдома. Наприклад, спорадично на стінах будинків, особливо тих, де мешкають українці, з'являються написи на кшталт: "Українці - геть додому". Їй болить кожного разу, як бачить таке. Спершу злилась, хвилювалась, пробувала фотографувати, а потім зрозуміла, що краще не реагувати.

У Гданську - інакше

Але приклад прикордонного Перемишля не показовий для всієї Польщі. Катерина Комар-Мацинська мешкає в Гданську. До Перемишля жінка приїхала відвідати родичів. Вона розповідає, що ворожнечі як українка не відчуває. За її словами, у Гданську українська меншина - не така велика, щоб її помічали, а звідси й нейтральне ставлення.

"У Гданську вільно можна  ходити у вишиванці, і більшість людей не буде знати, що це є. Для них - це просто гарна сорочка", - каже жінка. Про те, що бути українцем в Польщі може бути небезпечно, вона подумала після подій у Перемишлі. "Але треба собі дати раду зі страхом, бо людьми, які залякані, легше маніпулювати", - каже жінка.

Поки Катерина говорить, до неї підбігає маленький син і питає польською, коли ж вони підуть."Так, він часто говорить польською, бо ходить в польський садочок. У Гданську просто нема україномовних садочків, чи шкіл, - пояснює Катерина Комар-Мацінська. - Тому ми хочемо переїхати в Перемишль, щоб діти ходили в українську школу. Я хочу, щоб людина, яка дорослішає, чітко знала, ким вона є". Загалом  в Польщі є п'ять україномовних шкіл, де всі предмети, окрім польської мови та історії викладаються українською. Усі вони в місцях, де є найбільші українські громади: в Білому Борі, Бартошицях, Легниці та Перемишлі.

Про безпеку українців почали дбати дипломати

Нині в Польщі, за неофіційними даними, до двох мільйонів українців. Більшість з них - заробітчани, приблизно 20 тисяч - студенти. І до 150 тисяч, за даними Об'єднання українців в Польщі, автохтонних українців. 

Цьогоріч сталося вже чотири випадки побиття поляками українців. Три з них відбулись в Малопольщі - регіоні, який межує з Україною і один - у Варшаві. В посольстві України в Польщі кажуть, що тримають ці справи на контролі. "До честі польської поліції, усі напади були розслідувані майже моментально й учасники покарані. Ми перебуваємо в постійному контакті з польськими правоохоронними органами", - розповів в коментарі DW посол України в Польщі Андрій Дещиця.

При цьому дипломат визнає, що тепер всі більш-менш масові акції українців у Польщі не проводяться без запевнення безпеки на рівні міністерств. Наприклад, щоб провести акцію з вшанування жертв "Вісли" її організатори звернулись до посольства України, а ті, в свою чергу, до польського уряду. І коли ті отримали підтвердження від польської поліції, що зможуть гарантувати безпеку - акцію змогли провести.

Хто нагнітає напругу?

Попри інциденти, які трапились в Перемишлі, українці можуть почувати себе там у безпеці. Про це заявив в коментарі DW мер Перемишля Роберт Хома, який засуджує те, що сталось. "Ці випадки, що трапились, це - інциденти. І не варто їх сприймати як правдиву і єдину картину, оскільки за багато років спільно з нашими партнерами з-за східного кордону Польщі, нам вдалось реалізувати багато вдалих проектів. Я не уявляю собі, щоб одинична негативна поведінка окремих осіб, які не представляють думку більшості мешканців нашого міста, могли зруйнувати роботу багатьох років", - говорить Роберт Хома і обіцяє активно реагувати на подібні прояви нетолерантності.

У те, що це останні провокації, не вірять ані українські політологи, ані польські. Загострення українсько-польських стосунків зокрема на південному сході Польщі - не випадкове. Пояснюється це не в останню чергу спільною трагічною історією, вважає доцент політології з "Львівської Політехніки", який досліджував українсько-польські стосунки, Руслан Демчишак. "Тут живуть ще люди, які пам'ятають бої між Армією крайовою і УПА, тут більше тих, хто мав якісь втрати через це", - каже науковець.

І це, на його думку, використовують політичні сили загальнопольського масштабу, аби отримати політичні переваги. "Я, на відміну від тих, хто вважає, що провокації інспірують росіяни, переконаний: вони об'єктивно зумовлені популярністю правих сил у Польщі. А ті - популярні, бо в суспільстві затребувані праві ідеї", - продовжує Руслан Демчишак.

У Польщі причину нападів бачать в іншому. Так, доктор політичних наук Адам Лельонек вважає, що це не політика, а швидше господарські справи. "Я досі не бачив жодного доброго аналізу випадків нападу на українців. Бо швидше за все, це просто хуліганство. Так, полякам, особливо в маленьких містечках, де бракує роботи, може не подобатись, що приїжджають українці і роблять їхню роботу за дешевшу платню. Але ми, поляки, таке саме переживали у Великобританії. Британці теж нападали на поляків через роботу. Але це не привід, щоб сказати, що в Британії - антипольська політика. Так само з українцями", - каже експерт.

Ситуацію в Перемишлі, він пропонує розглядати окремо, оскільки там було зроблено багато помилок з обох сторін. І на його думку, тема буде болючою доти, доки політики і однієї, і другої країни будуть використовувати її для своїх політичних амбіцій.

Українці - бажані як емігранти

Польський політолог також вважає, що хоч посварити поляків і українців на руку російській владі, але змінити в цілому приязне ставлення поляків до українців - неможливо. Це підтверджує дослідження, яке провела компанія Maison&Partners на замовлення Спілки підприємців і роботодавців Польщі. За цими даними, українців як робітників й емігрантів, поляки хочуть бачити передовсім. Далі йдуть чехи, американці та французи.

Тому політологи кажуть, що українцям варто просто перечекати бурю в українсько-польських стосунках. Щоб згодом знову розпочати нову сторінку в обопільних відносинах.

А поки політики змагаються за електорат, Катерина Комар-Мацінська готується перевезти до Перемишля своїх синів. Як колись Галину Туркевич до цього міста перевезли її батьки, з надією бути ближче до українських традицій. Але молода жінка дуже вірить, що допоки її сини виростуть, ситуація зміниться, і їм вже ніхто не кричатиме в спину "Українці, геть, додому".