Deutsche Welle: Чи вдалося нинішній владі змінити країну за п'ять років після Євромайдану?

Іван Міклош: І так, і ні. Так - тому що вперше почалися зміни від дисфункціональної корумпованої системи у напрямку функціонуючої ринкової економіки. Ні - тому, що можна було зробити більше. Відбулися лише часткові зміни, але в деяких сферах вони особливо відчутні. Об'єктивна причина труднощів реформування - стара система дуже глибоко вкорінена, вона захищається. За нею стоять дуже впливові економічні і політичні групи, вони не хочуть втрачати владу і вплив. Суб'єктивна причина полягає у тому, що нові політичні еліти не є аж такими новими. Це лише більш проєвропейська частина старих еліт. Більшість тих, хто при владі останні п'ять років, є дітьми старої системи. Я вважаю, що нинішнє розчарування в суспільстві пов'язане з нереалістичними очікуваннями від цієї влади, недооцінкою того, наскільки міцною є стара система. Хоча, звісно, можна було зробити і більше.

Чи є політична воля для повноцінних змін у вищого керівництва?

Політична воля є. Але вона могла би бути і сильнішою. Це стосується, зокрема, спроможності вдаватися до непопулярних заходів. Реформи часто є непопулярними. Слід однак визнати, що деякі непопулярні, але необхідні кроки були здійснені. Наприклад, підняття тарифів на газ. Політики бояться таких непопулярних кроків, і це стосується не лише України.

Завжди знайдуться ті, хто намагатиметься робити політичний капітал з цього невдоволення. Юлія Тимошенко, наприклад, обіцяє після виборів негайно знизити тарифи на газ вдвічі. Що Ви про це думаєте?

Це дуже небезпечно. Так само як і інша ідея - обмежити незалежність Національного банку. Якщо це буде втілено, це означитиме негайне припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними фінансовими інституціями. Це реальна загроза різкого погіршення економічної ситуації у ситуації, яка залишається дуже хиткою.

Нинішня влада, хоч і не виправдала очікувань багатьох українців, однак змогла стабілізувати економічну ситуацію, в тому числі непопулярними кроками. Чому ж іноземні інвестиції в Україну залишаються на такому низькому рівні?

Бізнес-клімат покращується. Це підтверджують і бізнес-асоціації, і рейтинг Doing Business. Найбільшим успіхом є дерегуляція. Утім, інвестиції поки йдуть дуже повільно. Адже успіхи у реформуванні недостатні. Це стосується передовсім питання захисту прав власності і верховенства права. Також зупинилася приватизація, в тому числі великих підприємств. Так і не створений ринок землі. Все це невикористаний інвестиційний потенціал. Це стосується і енергетичного сектору, який реформований лише частково, він не достатньо відкритий, щоб залучати прямі іноземні інвестиції.

Ви згадали приватизацію. Ми бачимо, зокрема, на прикладі журналістських розслідувань, що державні підприємства - чи то в оборонній галузі, чи то в енергетиці - залишаються розплідниками корупції. Чи не тому їх не продають?

Дійсно, це джерело корупції. Це і моя думка, але і думка Національного антикорупційного бюро. Протягом перших 3,5 років після Євромайдану приватизація не відбувалася передовсім тому, що не було нормального законодавства. Закон про приватизацію, що діяв на той момент, не давав можливості проводити повноцінні конкурси. Вже півтора роки є нормальний закон. Але особливого поступу у приватизації немає. Проблема, зокрема, у недієздатній і корумпованій системі правосуддя. Наведу приклад: деякий час тому було ініційовано продаж шести державних підприємств. Для цього було оголошено відбір експертів, які мали здійснювати приватизаційний конкурс. Один з кандидатів, який не пройшов відбір, подав до суду і заблокував процес. Все зупинилося більш як на півроку. А повноцінний міжнародний приватизаційний тендер може тривати і півтора роки. Цього року, коли слідом за президентськими виборами будуть і парламентські, я не очікую поступу у процесі приватизації. Сподіваюся, після виборів процес відновиться. Принаймні, новий закон створив передумови для цього.

Тим часом можна і далі розкрадати державні підприємства? Адже досі нікого не було за це засуджено…

У сфері боротьби з корупцією слід розрізняти дві сфери. Одна - це покарання за корупцію. У цьому питанні поступ дуже незначний. НАБУ працює досить непогано, але без реформи системи правосуддя це не дає результату. Сподіваюся, скоро запрацює Антикорупційний суд, який нині формується. Це може покращити ситуацію. Друга сфера боротьби з корупцією - це зменшення простору для корупції. Крім державних підприємств проблемним питанням залишаються митні органи. Однак є низка напрямків, за якими є суттєвий поступ. Де ще чотири-п'ять років тому корупція була масштабною, але сьогодні простір для неї значно звужений. Перший напрямок - це тарифи на енергоносії. На низьких соціальних тарифах на газ багато років наживалися ділки. Вони купували за ціною для населення і продавали за ринковою ціною. Це були мільярди доларів на рік, які не отримував бюджет. Наближення цін до ринкових майже прикрило цю годівницю. Інший успіх - впровадження системи державних закупівель ProZorro. Третій напрямок успішних реформ - банківський сектор. Центробанк закрив близько ста банків зі 180. Більшість цих банків були машинами для викачки грошей їхніми власниками. Найбільший банк країни був націоналізований. Тепер Національний банк суворо регламентує банківську діяльність. Ще одна сфера, в якій досягнуто значного успіху - адміністрування податку на додану вартість. Раніше це була корумпована система, тепер діє система автоматизованого повернення ПДВ. Отже, в низці сфер простір для корупції в Україні значно звужений. За оцінками низки українських і міжнародних експертів ці заходи дозволяють заощаджувати для державного бюджету близько шести мільярдів доларів на рік. Хоча загальна картина ще не змінилася: корупція залишається великою проблемою.