Говорячи про Сполучені Штати Європи 60 років тому, Уїнстон Черчіль мав на увазі щось зовсім інше, ніж теперішня Рада Європи зі штаб-квартирою у Страсбурзі. Тоді, 1949 року, Європа лишень отямлювалася від жахів Другої світової війни.

«З огляду на нашу довгу історію, я вірю, що ми поклали край націоналістичним війнам», - ці слова французькою були вимовлені Черчіллем 60 років томy. Небезпека, що постає перед нами, є великою, сказав він і водночас додав: «Великою є також наша сила».

Від ідеї Черчілля не залишилося майже нічого

Тоді зійшлися разом Англія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург та Італія. Ще через два роки до об'єднання долучилися Греція та Туреччина. Нині до лав організації належать 47 країн. Від мрії Черчілля тут не залишилося нічого. Замість того, щоб бути рупором єдиної європейської позиції, Рада Європи сьогодні є дискусійним майданчиком, де у кризових випадках можуть обговорюватися національні конфлікти, наприклад, Косово, Нагірний Карабах, Грузія.

Тигр без зубів?

Хоча за 60 років свого існування Рада Європи ухвалила багато різноманітних конвенцій, в реальному політичному житті організація страждає на хронічне безсилля. Вона покликана дбати про дотримання прав людини, сприяти культурному обміну між народами. Члени Ради Європи регулярно висловлюються проти ксенофобії, торгівлі людьми та виступають за толерантність і захист тварин, яким загрожує зникнення в Альпах. Але який уряд насправді переймається тим, що ухвалює цей орган?

«Очевидно, іноді бракує політичної волі», - відверто пояснює президент Ради Європи Луїс Марія де Пуч. Він визнає, що найвагоміші рішення Європейського союзу ухвалюються не тут.

Мартін Дурм/ Наталя Неділько

Редактор: Роман Гончаренко