DW: Ви вирушили до України одразу після катастрофи літака Малайзійських авіаліній"на Донбасі. Маєте після цієї поїздки відповідь, хто винен?

Ребекка Гармс: На Сході України останнім часом постійно збивали українські військові літаки. Досі це завжди робили самопроголошені сепаратисти зі спеціальної російської зброї. Найімовірніше, ті, хто говорять, що сепаратисти збили і малайзійський літак, мають рацію. Той факт, що бойовики блокують місце катастрофи, не допускають туди родичів загиблих і міжнародних експертів, говорить радше про те, що там мають бути замітані сліди.

Де саме ви були в Україні? Що Вас особливо вразило?

Поїздка на Схід України була запланована ще до катастрофи літака. Я хотіла краще зрозуміти, що думають люди на Сході про демократію та новий уряд. Усе це нині затьмарено враженнями від війни у східній частині України. Я бачу, що вся Східна Україна перебуває в великому напруженні. Місто Харків теж. Там можна побачити нормальне життя, але мої друзі, яких я знаю дуже довго, розповідали, що все ще існує напруження між тими, хто вважає політику Росії правильною, та тими, хто підтримує Київ. Існують великі страхи. Харків розташований близько до кордону з Росією та району бойових дій. Люди часто чують ночами звуки танків, які там пересуваються.

Також є багато людей, які не хочуть визнавати, що Росія вирішує, чим Україна є і чим не є, вони готові боротися за свою країну. Водночас люди знову і знову кажуть, що ніхто не хотів цієї війни, що Україну в неї втягнули самопроголошені сепаратисти за підтримки Росії. Це пастка, встановлена для України. Люди очікують, що Захід нарешті зробить більше, аби дати зрозуміти президентові Путіну, що він не хоче приймати ще один заморожений конфлікт.

Що кажуть люди у Слов'янську, який донедавна був оплотом сепаратистів?

Не можна з окремих розмов робити висновки про все. Але перше, що мені сказали люди, яких я зустріла, - вони моляться про те, щоб такого більше ніколи не було. Відтак я розмовляла з одним підприємцем, який розповідав, що продає кожну керамічну тарілку, аби українські солдати були краще споряджені. Я бачила, що багато людей у Слов'янську дуже хочуть підтримувати українських солдатів. Однак вони й надалі критикують Київ. Визнання України не означає визнання всього, що Порошенко і Яценюк роблять у Києві.

В Україні нині багато говорять про переламний момент у конфлікті. Ви це відчули?

Солдати з батальйону добровольців у Артемівську розповідали мені, що в місті на них реагують дуже позитивно, люди приносять їм їжу, а таксисти безкоштовно возять містом. Я думаю, що цей кінець свавілля, сепаратистської загрози для громадян, які не хотіли віддавали свої машини сепаратистам і почувалися пограбованими, цей переламний момент беззаконня в регіоні може означати поворот до України. Але мене бентежить, що ми досі не маємо відповіді на те, як можна взяти під контроль цю пастку, воєнну ескалацію, яку було занесено до України ззовні. Для цього Україна потребує послідовнішої підтримки європейців.

Чи запровадить Євросоюз нові санкції проти Росії?

Це може прозвучати цинічно, але керівники держав та урядів нині за лічені години переживають те, що в Україні переживають упродовж місяців. Меркель та Путін із Бразилії вимагали, щоб Порошенко вів переговори з самоназваними сепаратистами. Нині всі державні лідери Європи констатують, що це бойовики без закону й моралі, з якими зовсім не можна говорити. Я повертаюся з України із двома головними прагненнями. Розвиток війни не повинен бути автоматичним. Найголовнішою для мене є ідея, що російсько-український кордон потрібно закрити. Якщо згоди Росії можна краще досягти за допомогою санкцій, то я одразу виступлю "за" це.