Світова прем'єра фільму українського кінорежисера Олександра Течинського "Дельта" відбулася на 60-му Лейпцизькому фестивалі документального та анімаційного кіно DOK Leipzig, де стрічка отримала почесну відзнаку. Картина розповідає про життя людей у місті Вилковому на Дунаї, яке обертається навколо риболовлі та збору очерету. Це вже третій фільм кінорежисера, який відзначили на кінофорумі в Лейпцигу. Про зйомки картини Олександр Течинський розповів у інтерв'ю DW.

Deutsche Welle: Чому Ви вирішили зняти фільм саме про це місце і цих людей?

Олександр Течинський: Це кіно ми збиралися зняти досить давно, але через зйомку попереднього фільму "Все палає" його довелося відкласти. Уперше я потрапив до Вилкового десять років тому, коли ще займався фотожурналістикою, і вже тоді зрозумів, що в ньому щось є. Пізніше, коли я став займатися кіно, я згадав про нього. І у мене була впевненість, що з цього може щось вийти. Вже тоді я познайомився зі своїми героями і зрозумів, що тут може бути цікаво.

Скільки тривали зйомки фільму?

На підготовчий етап пішло досить багато часу, роки. Але якщо взяти жорстко, то процес самих зйомок зайняв дві зими.

Як проходили зйомки картини? Скільки людей брали в них участь?

Ми починали проект з продюсеркою Юлією Сердюковою, разом з продюсером Геннадієм Кофманом брали участь в пітчингу в Держкіно і отримали державне фінансування. Також у нас був німецький копродюсер. Безпосередньо у зйомках брали участь дві людини - я і звукорежисер Олег Головешкін. Режисерка монтажу Марина Майковська періодично відвідувала нас, щоб передивитися відзнятий матеріал. Також кілька людей були задіяні у постпродакшні.

У Вашому кіно є досить багато непередбачуваних подій. Чи писали Ви сценарій?

Сценарій був, але в документальному кіно не все виходить за сценарієм. І, безумовно, фінальний результат відрізняється від того, що було у сценарії. У більшості випадків доводилося орієнтуватися на місці.

Ви прожили у Вилковому загалом п'ять місяців. Як герої Вашої стрічки ставляться до Вас?

Я прожив там досить довго. Якийсь час я не тільки знімав, але і працював з цими людьми: вантажив і косив очерет, ходив на риболовлю, пиляв дрова, допомагав, чим міг. У середньому, за день вантажник очерету заробляє 200 гривень. Грошей я багато не заробив, але благополучно їх витратив на спільне проведення часу, черговий раз інвестувавши їх у цей проект. У тісному спілкуванні виникли якісь взаємні симпатії. Ми, можливо, не близькі друзі, але стосунки в нас товариські або приятельські. Герої фільму завжди кличуть нас у гості, цікавляться, як кіно.

Майже всі епізоди фільму зняті з близької відстані. Як Ви це зробили і як отримали довіру місцевих жителів?

З цим допомагають навички, набуті під час роботи фотожурналістом. Фотожурналісти схиблені на тому, щоб підійти якомога ближче. Звідси вміння і бажання підійти до людей на відстань витягнутої руки.

Герої Вашого фільму живуть у дуже суворих умовах. Чи потрапляли Ви в якісь екстремальні ситуації під час зйомок?

Там постійно якісь непередбачувані обставини. У кожного був шанс і провалитися під лід, і випасти з човна, але ніхто з нашої групи не постраждав. Хоча не всі з наших героїв залишилися живі і здорові.

Ви не маєте профільної режисерської освіти. Але це вже Ваш третій фільм, який демонструють на міжнародних фестивалях. Як Ви взагалі вирішили знімати кіно?

Я займався фотожурналістикою і працював у газеті "КоммерсантЪ-Украина". Але в якийсь момент я зрозумів, що більше не можу цим займатися. І якось я вдало подивився фільм Міхаеля Ґлавоґґера (Michael Glawogger) "Смерть робітника" і зрозумів, що хочу займатися документальним кіно. Спочатку ми зняли короткометражку "Сери та сеньйори". Дуже багато часу пішло на те, щоб її змонтувати, тому що я не орієнтувався і не розумів, як це робити. Тому перший фільм був, мабуть, найважчим. Потім ми працювали на Майдані, де склався наш другий фільм "Все палає". Ось так, не поспішаючи, ми опинилися в цьому місці.

Ваш попередній фільм "Все палає" Ви знімали утрьох. "Дельта" - вже Ваш особистий проект. Чи важче було працювати?

Напевно було складніше, у "Дельті" все трохи повільніше. Коли ми працювали на Майдані, там не було часу думати, і все було на інстинктах. Сидячи довгу зиму у Вилковому, з'являється багато вільного часу, через що виникає купа думок, які як допомагають, так і заважають зосередитися.

Світова прем'єра "Дельти" відбулась у Лейпцигу. У Вас уже є плани на наступну роботу?

Ідеї завжди є, потрібно тільки визначитися, за яку взятися. Ось і витрачу найближчий час на це і на те, щоб відпочити від "Дельти".