У німецьких кінозалах з четверга, 9 березня, транслюватиметься стрічка, головною героїнею якого є українська заробітчанка у Дортмунді. Прем'єра фільму "Марія" відбулася на міжнародному кінофестивалі у Локарно у серпні цього року. DW поспілкувалася з режисером стрічки - швейцарцем Міхаелем Кохом.

Deutsche Welle: Фільм "Марія" - Ваш режисерський дебют у повному метрі. Що спонукало Вас змалювати історію саме молодої українки, яка приїхала до Німеччини?

Міхаель Кох: Я навчався в Академії медіамистецтв у Кельні і після закінчення навчання поїхав до України презентувати свою дипломну роботу - короткометражку "Polar". Її показували на міжнародному кінофестивалі "Молодість". Тоді я просто залишився в Україні після фестивалю на довше, подорожував. Було дуже цікаво, адже я познайомився з молодими людьми, які дуже хотіли поїхати до Німеччини, а я от щойно приїхав звідти. Я питав себе, чому?

А потім мене сконтактували з жінкою, яка жила у Дортмунді. Вона була прибиральницею в готелі, але хотіла відкрити власний невеличкий манікюрний салон. Її історія та минуле здалися мені дуже зворушливими. І тоді у мене виникла ідея зобразити молоду жінку, яка бореться за життя, в якому би було більше самовизначеності. Цей фільм базується на ґрунтовному дослідженні, як і короткометражні фільми, які я знімав раніше. Я довго вивчав тематику, люди розповідали мені історії про своє життя в Німеччині, як вони жили на початку. З цього все і розпочалося.

То цей фільм базується на історії реальної людини?

Узагалі-то, так… До того ж я сумістив у сценарії фільму багато інших історій. Так що моя робота полягала у скороченні дуже багатьох історій до однієї. Для мене Марія - лише приклад людини, яка намагається більше інтегруватися у суспільство, у яке вона потрапила. Така історія можлива й у Швейцарії, Франції, Великобританії. Але це також історія про людину, яка не хоче, аби її сприймали, як жертву. І вона каже: "Це моє власне життя, і я стану більш вільною". Для неї свобода - це власна справа і звільнення з-під контролю чоловіків. Для мене це приклад людини, яку можна знайти будь-де в Європі.

Акторка Марґаріта Брайткрайц, яка зіграла головну роль, зараз живе в Німеччині, але народилася в Росії. Чи розглядали Ви кандидатури українських акторок на роль Марії?

У фільмі грають дві акторки. Марґаріта приїхала до Німеччини з Сибіру, але інша акторка Ольга - українка. Мені потрібна була акторка, яка б розмовляла і німецькою, і російською. Мене зацікавила Марґаріта, у неї дуже особливий підхід, вона не стереотипна і дуже особлива, дуже цікава - ось у чому причина. За характером вона була найближчою до образу жінки, яку я зустрів у Дортмунді.

У фільмі зображено багато суперечливих тем з життя мігрантів. З одного боку, Ви показуєте образ жертви, а з іншого, героїня не гребує тим, аби "через ліжко" вирішувати власні проблеми?

Для мене було дуже важливо, щоб це була історія про людину, у якій є і одне, й інше. Звісно, їй не так легко жити і заробляти достатньо грошей. Але з іншого боку, вона може інколи бути й підступною. Мені було цікаво зобразити її не у чорно-білих тонах. До того, що вона робить, її підштовхує суспільство, тому для мене Марія не однозначна.

Чи хотіли Ви через фільм передати якийсь меседж таким молодим жінкам, які стикаються з труднощами в еміграції?

Так, гадаю, що меседж полягає у тому, що до бажаних цілей пролягає довгий шлях. Їх не досягнеш за два тижні. Марія дуже рішуча, до того ж вона не здається. У кінці фільму вона все ж отримує те, чого хоче, але це не хеппі-енд. Досягнувши мети, вона не стала щасливою. Наприкінці вона розуміє, що Ольга (найкраща подруга Марії з України. - Ред.) поїхала, а почуття, які в неї були до Ґеорґа (хлопця Марії. - Ред.)... вона не може в них зізнатися, але і впоратися з ними не може, однак сфокусована на своїй цілі.

Проте у мене немає готового рішення. Це не фільм про те, як потрібно робити - так чи інакше. Думаю, потрібно бути терплячою, це вже точно. Для мене дуже важливо не показувати лише чорне та біле, а дати глядачам шанс побачити життя та світ з точки зору такої людини, як Марія. Адже зазвичай ми читаємо газети, дивимося на цей світ ззовні. А я хотів зробити фільм, який би показав світ очима когось, хто живе у ньому, але хоче вибратися. Я думаю, важливо, аби європейці, люди з сімей середнього достатку, знали, якою є ситуація у цій сфері і в цьому світі, і трохи краще розуміли, як себе почувають ці люди.

Критики можуть закинути, що у фільмі Ви використовуєте стереотип про жінку-мігрантку зі Східної Європи, яка віддається чоловікам у Євросоюзі. Як би Ви відповіли на таку критику?

Якщо подивитися фільм, видно, що я не використовую багато стереотипів. Як на мене, Марія робить все інакше, ніж можна часто почути в медіа. Є одна сцена у фільмі, де вона нібито тримає все у своїх руках і каже: "Тепер у мене є вибір". Тому не можна сказати, що вона просто жертва і не може відреагувати. Коли вона починає зустрічатися з Шемом (чоловік, у якого Марія орендує квартиру. - Ред.), то каже собі: "Я роблю це, адже знаю, що це один крок, аби в результаті я отримала більше свободи". Тому я не боюся цієї критики. На мою думку, те, що ми бачимо у фільмі, - не стереотип. Та не мені оцінювати цю стрічку, це будуть робити глядачі. Проте у мене ніколи не виникало відчуття, що ця історія - кліше.

Чи плануєте Ви презентувати фільм в Україні?

Я б дуже хотів приїхати до України та представити фільм. Для мене це було би дуже важливо, адже саме там шість років тому розпочався увесь проект. Якщо мене запросять на український кінофестиваль, то я приїду.