Режисер: Чи варто йти на війну, кожен відповість для себе
Юлія Куценко | Дмитро Губенко
11 червня 2017 р.
На кінофестивалі у Гамбурзі відбулася прем'єра документальної стрічки "Остання плівка" про добровольця Артема, який їде на Донбас. Режисер Ігор Косенко розповів DW про героїв стрічки.
Реклама
На 33-му Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів, що триває у Гамбурзі, 7 червня відбулася прем'єра документальної стрічки "Остання плівка" про українського добровольця, який збирається на війну на Донбасі. Фільм зняли француз Сіпріян Клеман-Дельма та українець Ігор Косенко. У короткометражці 88-річний ветеран Другої світової війни, дід Анатолій знімає на камеру, як його 18-річний онук Артем збирається вирушити на схід України. Співрежисер стрічки Ігор Косенко розповів DW про героїв стрічки та свої подальші плани.
DW: Чому ви взялися за цю тему?
Цей проект триває вже чотири роки. Ми почали знімати Артема у 2013 році, і це був геть інший проект про ядерну зброю. Цей фільм ми знімали у Вінниці і зустріли там хлопця, якому було 15 років. Він бігав по лісу, стріляв з пейнтбольної зброї, вони з друзями називали себе "сталкерами". Втім, на цей проект нам не вдалося знайти фінансування, і ми його припинили. Але через кілька місяців почався Євромайдан, потім війна. Тому ми вирішили зняти фільм про Артема. Ми йому зателефонували, і він розповів, що збирається їхати в Маріуполь, на війну. Ми відзняли багато матеріалу, але гроші німецький фонд нам дав на короткометражний фільм, тому ми змонтували короткометражку.
Чому ви назвали фільм "Остання плівка"?
Дідусь Анатолій знімає все, що відбувається з Артемом, на свою власну маленьку камеру, і нам це дуже сподобалося. Можна було грати кадрами, що зняті професійною камерою, та тими, що знімає дідусь. Коли ж ми думали, як назвати фільм, ця назва сама собою з'явилася.
Чи випадково вийшло, що ваш головний герой Артем, який йде добровольцем на війну, народився у Росії? Ви навмисно шукали такого героя?
Коли ми зустріли Артема в 2013 році, він казав, що йому подобається військова тематика. Ми не знали, що він народився в Росії, аж доки не поїхали влітку 2016 року на зйомки. Але в короткометражці цієї інформації немає, вона буде у повнометражному фільмі.
Після перегляду трейлера складається враження, що дідусеві шкода відпускати онука в АТО. І чим далі, тим більше дідусь непокоїться за нього.
Коли ми вперше їх знімали, Артемові було 15 років, і дідусь його вчив, як стріляти. І це було цікаво як йому, так і хлопцю. Але як почалася війна, дідусь побачив, що хлопцеві 18 років, він ще нічого не бачив. А дідусь знає, що таке війна, там гинуть люди, - він розуміє, що хлопець ще дуже молодий, щоб іти воювати.
Ваш фільм дає відповідь, чи варто іти на війну?
Ми не відповідаємо, ми більше ставимо ці питання. І вже кожен відповість для себе. Тобто є війна, і треба комусь іти, і це логічно. Але з іншого боку - це хлопці, яким 18-20 років. Вони ще нічого не бачили. І вони йдуть - і не знають, чого очікувати. Ці юнаки гралися, бачили всі фільми, де стріляють і де все круто, але війна - це зовсім інакше.
Ви плануєте зняти ще й широкоформатну версію цього фільму?
Зараз ми шукаємо фінансування. Як знайдемо, треба буде змонтувати повнометражний фільм та зробити постпродакшн. Ми зробили короткометражку, щоб брати участь у фестивалях, щоб про фільм знали, а потім плануємо змонтувати повну версію. Матеріалу нам не бракує.
Як і коли в Україні можна буде побачити цей фільм?
Ми подалися на кінофестиваль "Молодість". Якщо нас візьмуть, то можна буде подивитися на цьому фестивалі (21-29 жовтня 2017 року, - Ред.). Або треба буде зачекати рік-два. Ми не можемо викласти фільм онлайн, тому що потім його не братимуть фестивалі. Після того, як фільм пройде фестивальний етап, ми його викладемо в інтернет.
Кінокласика зі Східної Європи: десять найвідоміших фільмів
У німецькому Вісбадені завершується кінофестиваль goEast, який робить особливий акцент на кінематографі зі Східної Європи. Найвідоміші східноєвропейські фільми - у фотодобірці DW.
Фото: picture-alliance/United Archives/IFTN
"Маргаритки" (1966)
"Маргаритки" - історія про двох молодих жінок, для яких немає нічого святого. Стрічка знята у Чехословаччині у 1966 році. Революційний твір заборонили після Празької весни, однак він все одно здійснив неабиякий вплив на кінематографістів у всій Східній Європі.
Фото: picture-alliance/United Archives/IFTN
"Любов білявки" (1965)
Роком раніше Мілош Форман зняв фільм "Любов білявки". Це іронічно-викличний портрет молодої жінки, яка закохується в піаніста, однак його батьки виступають проти цих стосунків. Чеський режисер, який пізніше зробив кар'єру в Голлівуді, разом із Вірою Хитіловою та Їржі Менцелем вважається одним із найвідоміших представників нової хвилі чеського кіно середини 1960-тих років.
Фото: picture-alliance
"Попіл і діамант" (1958)
Такі країни, як Чехословаччина, Угорщина або Югославія, у 1960-тих роках на кілька років змогли вийти за закляклі мистецькі рамки соцреалізму. Натомість у Польщі ще раніше знімалися фільми високої художньої якості, які проклали собі шлях до кінотеатрів. Визначним шедевром донині вважається стрічка Анджея Вайди "Попіл і діамант", присвячена подіям 8 травня 1945 року.
Фото: picture alliance/United Archives/IFTN
"Ніж у воді" (1962)
Художній фільм Романа Поланського "Ніж у воді" також був знятий у Польщі. Народжений у Парижі кінорежисер, який пізніше зажив світової слави, 1962 року зняв захоплюючу стрічку, дія якої відбувається майже виключно на вітрильнику. Два чоловіки й одна жінка більше 90 хвилин ведуть спершу психологічну, а далі й фізичну боротьбу: карколомне камерне кіно.
Фото: picture alliance/United Archives
"Летять журавлі" (1957)
Після смерті Сталіна кіно й література в СРСР змогли на кілька років вивільнитися з пазурів цензури. У так званий період "відлиги" були зняті кілька прикметних фільмів, які й досі варті уваги. Стрічка "Летять журавлі" радянського кінорежисера грузинського походження Михайла Калатозова розповідає історію молодої жінки, яка вийшла заміж за брата свого нареченого після того, як той пішов на війну.
Фото: picture alliance/United Archives
"Тіні забутих предків" (1964)
Українсько-вірменський кінорежисер Сергій Параджанов був найвизначнішим представником української школи поетичного кіно. Вихід його культового фільму "Тіні забутих предків" припав на кінець періоду "відлиги". Прем'єра стрічки в Києві у 1965 році перетворилася на акцію протесту проти арештів української інтелігенції, у якій взяли участь Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус.
"Сталкер" (1978/79)
Упродовж довгих років існування "залізної завіси" лише поодиноким режисерам з Радянського Союзу вдавалося вийти за нав'язані системою естетичні рамки. Кіногеній Андрій Тарковський зняв упродовж свого життя лише сім фільмів. Однак його сповнені фантазії й фантастики меланхолійно-похмурі картини встановили нові межі можливого в кіно. Особливо сильне враження справляє стрічка "Сталкер".
Фото: picture-alliance/Mary Evans Picture Library
"Перед дощем" (1994)
Після падіння Берлінського муру і припинення дії Варшавського договору в деяких країнах Центральної та Східної Європи відбулися справжні кінореволюції. Македонський режисер Мілчо Манчевський зняв знакову стрічку "Перед дощем". Це символічна картина про війну на Балканах і конфлікт між албанцями-мусульманами та македонцями-християнами.
Фото: picture alliance/United Archives
"Андерграунд" (1995)
Трагікомедія "Андерграунд" народженого в Сараєві сербського режисера боснійського походження Еміра Кустуриці також присвячена кривавим подіям у колишній Югославії. Однак у цьому фільмі режисер звертається й до історії регіону після Другої світової війни.
Фото: picture alliance/United Archives
"4 місяці, 3 тижні і 2 дні" (2007)
Румунія переживає неабиякий кінобум упродовж останніх років. "4 місяці, 3 тижні і 2 дні" режисера Крістіана Мунджіу - одна із найпопулярніших картин румунської нової хвилі. Це шокуюча й незабутня стрічка про молоду жінку, яка наважилася на нелегальний аборт.