Перед двоповерховою будівлею фабрики височіє сріблясте восьмиметрове сховище. Керівник фірми Pallas Гольґер Нойманн пояснює, що тут зберігається полівінілхлорид - сировина для виготовлення вінілових платівок. "Кожні чотири тижні сховище наповнюється, потім звідси гранули транспортуються до пресів, де й штампують платівки", - розповідає Нойманн. Фірму Pallas заснував його дідусь 1949-го року. Спочатку на фабриці виробляли грамофонні платівки з шеллаку. Виробництво вінілових платівок розпочали 1960-го року.

Технічний музей

Гольґер Нойманн заходить до гальванічного цеху, обладнання в якому походить з 1970-х років: стара техніка, жодної електроніки, ручне управління процесами. Дід назвав фірму Pallas. Її логотип - давньогрецька богиня Афіна Паллада. Чому дід Нойманн вдався до міфології, онук пояснити не може. Але натомість він може розказати, чому виробництво платівок чи "вінілу", як їх називає нинішній шеф Pallas, нагадує технічний музей. "Коли з'явились компакт-диски, ми подумали над тим, що ж робити з виробництвом вінілу? І вирішили просто законсервувати установки", - згадує він.

В середині 1980-х, коли CD витіснили платівки зі студій та музичних магазинів, фірма Нойманна пішла в ногу з часом і також перейшла на виготовлення музичних компакт-дисків та DVD. Нині на Pallas працює 160 людей, 60 з них задіяні у виготовленні вінілових платівок.

Перші нові замовлення на вініл надійшли разом з проведенням першого масового техносвята Параду любові в Берліні, розповідає Нойман. Диск-жокеї потребують вінілові платівки для звукового ефекту, так званого скретчу. Тож оскільки інші заводи вже не виготовляли платівки, запити почали надходити до Нойманна. "Буквально в один день на музичні платівки знову з'явився попит", - каже керівник Pallas.

Нойманну вже 52 роки, з функціонуванням усіх приладів для виготовлення грамплатівок він обізнаний з дитинства: здається, це старе устаткування є безвідмовним. Машини працюють з шостої ранку до одинадцятої вечора. На день виробляється 20 тисяч платівок.

Пресовий цех Нойманн називає серцевиною фабрики. Тут дуже гучно, постійно щось шипить і парує. "Зараз ми виготовляємо платівки червоного кольору, бо так замовив клієнт", - каже господар. Виготовлення однієї платівки в середньому обходиться в два євро - залежно від розміру, кольору та товщини.

Оптимістичне майбутнє

У приміщенні поруч знаходиться бетонозмішувач, який ми знаємо з будмайданчику. Тільки в ньому змішують не бетон, а фарби. Нойманн занурює руку в діжку з жовтими та чорними гранулами, в іншій - вони червоно-білі. Кожна суміш - оригінальна. Раніше, у 1970-ті, коли виробництво платівок було на висоті, а вони були традиційно чорними, з фабрики їх виходило вдвічі більше.

"Як довго триватиме бум, ніхто не може передбачити, але, гадаю, нинішніх п'ять виробників в Європі та, здається, загалом дев'ять у світі буде цілком достатньо, аби задовольнити попит", - каже Нойманн. Він налаштований оптимістично і переконаний, що його справа розвиватиметься добре.

Частка вінілових платівок в обороті його компанії складає 40 відсотків - сума, яка перевищує десять мільйонів євро. І це при тому, що багато хто вже давно поховав вініл. Кілька років тому Нойманну довелось припинити виробництво аудіо-касет, а от платівка, як крутилась, так і крутиться собі невтомно...