Прохання халіфа було скромним. Він зауважив, що під час п'ятничної молитви йому хотілося б вдягати тюрбан у стилі султана Мехмеда ІІ, який правив у 15 столітті. Халіф запитав, чи президент нічого не має проти. Відповідь президента, який перебував на посаді лише пару місяців, була доволі різкою: халіф радше повинен носити сюртук, як це належить сучасним державним посадовцям. І взагалі, сказав далі президент, халіфат - це "нонсенс".

Сцена, змальована турецьким істориком Шукру Ханіоглу у біографії першого президента турецької республіки Мустафи Кемаля, пізніше названого Ататюрком, є показовою для рішучої і водночас грубої манери, з якою Кемаль виступав проти релігійних та політичних традицій Османської імперії, яка щойно припинила своє існування. Подібно напористим був Кемаль, коли виступив за скасування посади імама, який відповідав за національні збори. "Молитви нам тут не потрібні", - обґрунтував президент свою пропозицію. Для Кемаля, пише Ханіоглу, по суті була лише одна релігія: секулярна, релігія республіки.

Болючі реформи

Широкі верстви населення відреагували прохолодно. Хоча освічена еліта в містах й вітала реформи Кемаля, але консервативно налаштована більшість, навпаки, не хотіла про них нічого чути. Представників консервативної більшості дратувало те, що тепер потрібно було присягати не Богом, а власною "честю", те, що за кілька років турецьке правосуддя позбулося всіх зв'язків з релігією, те, що ідеї лаїцизму в 1937 році були оголошені фундаментальними принципами республіки. Вони критикували й решту реформ: запровадження григоріанського календаря, заміну фесок на європейські капелюхи, заміну арабського шрифту латиницею, запровадження неділі як нового вихідного замість п'ятниці і надання в 1934 році жінкам права голосувати.

Мустафа Кемаль, названий Ататюрком ("батьком турків"), увійшов в історію як той, хто модернізував турецьку республіку, найвидатнішим представником якої його вважають до сьогодні, принаймні офіційно. Однак насправді, пише Ханіоглу, Кемаль та його сподвижники недооцінили реальність турецького суспільства. "Керівництво ранньої республіки ганебно недооцінило опір соціальних мереж мусульманського суспільства. Як і численні європейські інтелектуали кінця ХІХ початку ХХ століття вони мали тверде - однак, якщо подивитися назад, хибне - переконання, що релігія вже скоро стане нічим більшим, ніж мляве нагадування про давно минулі часи".

Опонент

Коли нинішній президент Реджеп Таїп Ердоган прагне тепер запровадити нову президентську систему, він у своїй рішучості, очевидно, намагається копіювати Мустафу Кемаля, припускає Канер Авер з ессенського Центру турецьких студій та дослідження інтеграції. Експерт не виключає, що Ердоган хотів би увійти в підручники історії як другий після Ататюрка найважливіший державний діяч. І ще є дещо, чого він домагається: "Він хоче абсолютної влади. Для цього він потребує зміни конституції. Бо тільки так фактично президентська система зможе законодавчо закріпитися". До того ж, у 2023 році святкуватимуть сторіччя Туреччини. "Тоді Ердоган хотів би, щоб його сприймали як велику сильну людину, яка вивела Туреччину з нинішньої кризової ситуації як всередині країни, так і в конфлікті із сусідніми країнами", - каже Авер. Чи до цього дійде, покаже час.

Щоб заручитись підтримкою в реалізації своїх планів із запровадження президентської системи, Ердоган якраз і націлився на ту більшість серед населення, яка вже майже сто років виступає проти реформ Мустафи Кемаля. Для цього він також рішуче експлуатує в своїй політиці різні символи. Зокрема, Ердоган розпорядився спорудити на пагорбі над Босфором величезну мечеть, він підвищив податки на алкоголь і заборонив торгівлю ним поблизу мечетей, це ускладнило життя також багатьом власникам ресторанів у виражено європейських кварталах. До того ж, він домігся, що тепер також у державних установах - як-то в університетах, судах і парламенті - жінкам дозволено носити хіджаби.

Голосування щодо культурної ідентичності

Ідеологічно Ердоган походить з національно-консервативно-релігійного середовища, каже Канер Авер: "Якщо він досягне своїх цілей, ми напевне зустрінемо посилення згаданих елементів у державному апараті". І хоча це досить малоймовірно, що країна справді перетвориться на ісламську республіку, однак, на думку Авера, національно-консервативно-ісламського духу в державних структурах і, ймовірно, в законодавчій сфері, в публічному житті, в освітній та академічній сферах побільшає.

Ердоган хоче по-новому політично впорядкувати Туреччину. Цю перебудову він здійснює також і культурними заходами. Через них він себе визначає як ідеологічну опозицію Мустафі Кемалю. Туреччина, як пише історик Ханіоглу, була культурно модерною лише на поверхні. Ердоган користається консервативною енергією, що дрімала в країні. І саме тому плебісцит щодо президентської системи стосується також і культурної ідентичності країни.