Організація об’єднаних націй протягом багатьох десятиліть вважалася арбітром та істиною в останній інстанції. Втім, ООН відігравала важливу роль не лише, як плацдарм для геостратегічної шахівниці, часто вона приміряла на себе й зовсім інше амплуа – радника та помічника щодо звичайних буденних проблем. Розповідає кореспондент „Німецької хвилі” в Харкові Ірина Кащей:

На базі відпочинку „Елат”, що біля Харкова, зібралися 250 молодих людей з усіх регіонів України на четвертий молодіжний саміт під егідою ООН. Упродовж трьох днів напружених дискусій молоді люди разом з експертами ООН та міністерства у справах сім’ї та молоді, розробляли своє бачення молодіжної політики держави. Теми – різноманітні. Наприклад, „забезпечення економічної безпеки молоді”, „культурний розвиток”, „соціальна політика” тощо. Ці ідеї у вигляді рекомендацій потім буде передано Кабміну, Верховній Раді, і, можливо, потраплять і на стіл президенту. Наступним заходом, який планує реалізувати в Харкові Програма розвитку ООН, як повідомив представник Харківського обласного Союзу молодіжної ініціативи, Денис Ткачов, стане проект з розвитку самоврядування. Насамперед, йдеться про студентське самоврядування.

„З тих харків’ян, з якими мені доводилося спілкуватися, ставлення більш ніж позитивне. Люди налаштовані на співпрацю з ООН.”

Загалом, зазначає далі Денис Ткачов, до ініціатив ООН місцеві жителі ставляться дуже добре. Ірина Кащей. Харків.

Втім, не скрізь у світі до ООН ставляться, як до поважної міжнародної організації, яка допомагає вирішувати важливі для суспільства проблеми. Нещодавні скандали навколо програми ООН „Нафта в обмін та продовольство”, а також непоодинокі зловживання миротворців завдали значного удару по авторитету ООН. Не згадуючи вже про війну в Іраку, яку США розпочали, не зважаючи на позицію Організації об’єднаних націй. Розмови про реформи ООН, що точилися вже протягом останнього десятиліття, довелося конкретизувати.

Реформи, які запропонованував провести генсек ООН Кофі Аннан, спрямовано на те, щоб змінити дві речі : по-перше, поновити довіру до організації, по-друге, знайти відповідну нову роль для Сполучених Штатів. Щоб досягти цього Кофі Аннан запропонував наступні заходи: розробити нові правила, за яких було би можливим військове втручання, провести реформу органу ООН, що відповідає за дотримання прав людини, збільшити кількість членів ради безпеки ООН з 15 до 24. Щодо останнього, існує два варіанти. Додати ще шість постійних членів, але без права “вето”, чи вісім непостійних, які змінювалися б раз на чотири роки.

Більшість членів організації, зокрема її засновники, погоджуються, що зміни необхідні. Втім, приводом для суперечок є питання - що саме потрібно змінити. Сполучені Штати, приміром, не бажають, щоб реформа ООН торкалася лише кількості та повноважень членів Ради безпеки. Розповідає Юрій Залізняк:

Перше і головне, що бажали б змінити в ООН Сполучені Штати – це зменшити витрати на її утримання. Вашингтон часто скаржиться, що організація дозволяє собі певні розкоші, як от невиправдано великий штат співробітників. Для США, які щорічно вносять до бюджету ООН два мільярди доларів, це важливе питання. Про що красномовно свідчили і недавні дебати у комітеті з питань зовнішньої політики палати представників конгресу. Під час обговорення деякі депутати повторювали вислів колишнього держсекретаря Мадлен Олбрайт на адресу Організації об’єднаних націй: „Слон має займатися гімнастикою, щоб стати меншим”. Водночас питання збільшення Ради безпеки ООН у Вашингтоні викликає різко негативну реакцію. Говорить Майкл О”Хенлон – політолог Брукингського інституту:

„Європа вже надто сильно репрезентована в Раді безпеки і європейці ще й постійно скаржаться, що США одноосібно ухвалюють рішення. Але у нас одне місце, а в них два з правом „вето”.

Втім, до Ради безпеки ООН прагнуть потрапити не лише європейські держави. Їх основний аргумент – керівний орган Організації об”єднаних націй має стати більш представницьким.

Хартія ООН, ухвалена 1945-го року, передбачала наступну модель: Рада безпеки ООН складається з 15 членів. Постійні - Китай, Росія, Франція, США та Великобританія - мають право “вето”, інші 10 обираються на 2 роки. Німеччина, Японія, Бразилія та Індія пропонують додати ще десять місць - шість для постійних та чотири для непостійних членів. Берлін, Токіо та Делі прагнуть стати постійними членами ради безпеки, ще два місця вони готові віддати країнам Африки. Нині на них претендують Єгипет, ПАР, Сенегал, Ангола та Нігерія. Нові претенденденти бажали б отримати і право „вето”, втім погодилися поки що на цьому не наполягати.

Так звана „Група чотирьох” до якої входять Бразилія, Індія, Японія та Німеччина, розраховують найближчим часом таки отримати місця у Раді безпеки, незважаючи на позицію Сполучених Штатів. Розповідає Наталія Фібріг:

Німецький уряд наполягає на „швидкому вирішенні” питання про розширення Ради безпеки ООН. Про це канцлер Німеччини Ґергард Шредер ще раз чітко заявив під час останнього візиту в США наприкінці червня. І це питання не престижу, а політичної реальності. Так вважає заступник голови фракції СДПН та фахівець із міжнародної політики Гернот Ерлер. В інтерв’ю „Німецькій хвилі” він пояснив:

„Йдеться про політичний зміст. Нині Німеччина користується великою повагою на міжнародній арені. З одного боку це викликано тим, що ми однозначно відхилили участь у війні в Іраку. Одночасно Німеччина бере на себе дуже багато міжнародних зобов’язань. Наприклад, на Балканах чи в Афганістані. Це призвело до того, що Німеччина набула великого значення та визнання у міжнародній політиці. Ми хочемо мати можливість захищати ці політичні принципи також в Організації об’єднаних націй.”

На думку німецьких політиків, збільшити Раду безпеки та включити туди Німеччину необхідно ще й для того, щоб цей орган нарешті відображав реальну розстановку політичних сил на планеті.

Щоб залучити на свій бік якомога більше союзників, країни, які бажають потрапити до Ради безпеки, а також ті, хто прагнуть цьому завадити, останнім часом вдавалися до справжніх дипломатичних наступів. Змінити Хартію ООН, можна лише якщо за це проголосують дві третини учасників Генеральної асамблеї ООН - 128 з 191. Тож, тактично вдалішим для кампанії залучення союзників видавалося місце найбільшого скупчення членів ООН, а саме - Африканський континент. Тут „Групі чотирьох” протистояв так званий „Клуб кави”, до складу якого входять Італія, Пакистан, Аргентина та Південна Корея. Члени клубу не хочуть до Ради безпеки, але не бажають бачити там і Німеччину разом з Індією, Бразилією та Японією.

Дипломатичний наступ обидві групи проводили так вправно, що навіть викликали занепокоєння Сполучених Штатів. Говорить сенатор Річард Лугар:

„Ми дуже непокоїмося останнім часом. У різних частинах світу нині точиться так багато суперечок з приводу того, хто має сидіти у Раді безпеки ООН. Але потрібно розрізняти дві речі – є ті, хто роблять найбільший внесок що стосується структури та фінансів, та ті, які дбають про географічне різноманіття.”

У країнах Африки, які теж прагнуть мати свій голос у Раді безпеки (а якщо пощастить навіть кілька), поширена думка, що усю реформу ООН було започатковано лише для того, аби проштовхнути до Ради безпеки Японію. Держсекретар США Кондоліза Райс повідомила: “Єдина країна, яку ми однозначно підтримуємо – це Японія”. Німеччині, яка намагалася знайти у Білому домі підтримку ввічливо відмовили, а сусіди європейці просто промовчали. Говорить Вольфґанґ Ґергардт – голова фракції ВДП в Бундестазі:

„Існує багато мотивів, які спонукають британських та французьких сусідів бути стриманими. Звичайно, Рада безпеки ООН відображає ту розстановку сил у світі, яка була після Другої світової війни. Постійні члени Ради безпеки (країни, які мають право вето) зовні дуже стримані, передусім, якщо йдеться про вето для когось з нових членів Ради безпеки.”

Навіть за умови, що „Група чотирьох” набере необхідну кількість голосів у Генеральній асамблеї, зміни мають затвердити парламенти окремих держав. Вашингтон пообіцяв, що американський конгрес документ заблокує. Втім, навряд чи думку збільшити кількість членів Ради безпеки окремі геостратегічні гравці вирішать полишити. Адже в запасі є ще одна ідея - запровадження єдиного місця для Європейського союзу. Розповідає Мануель Фрьоліг– політолог з університет міста Єна:

„Пропозиція керівництва ЄС передбачає, що місця Франції та Британії буде збережено. І до них додасться ще одне – для Євросоюзу. Але нині, коли точаться усі ці суперечки навколо Конституції ЄС, дуже сумнівно, що ідею з місцем у Раді безпеки можна реалізувати.”

Тетяна Карпенко