Працьовитість українців та їхня готовність виконувати висококваліфіковану роботу за оплату, що є суттєво нижчою, ніж у Німеччині, менші орендні ставки, дешева електроенергія та інші ресурси - ті фактори, які роблять Україну особливо привабливою для іноземних інвесторів. Водночас потенційні інвестори усвідомлюють і те, що бізнесу в Україні притаманні певні особливості, ділова культура відрізняється від європейської, зокрема німецької, а управління українським персоналом також може стати справжнім викликом.

Чіткі вказівки і постійний контроль

"Терпіння, терпіння і ще раз терпіння", - бажає Антонін Беньовски тим, хто збирається інвестувати гроші у виробництво в Україні. Директор дочірнього підприємства німецької фірми Forschner, що виробляє в селі Неліпино поблизу Сваляви кабельну продукцію, восени 2013-го відсвяткував десятиріччя "Форшнер Україна". "Українці знають, як працювати. Достатньо подивитися, як українці працюють на будівництвах у Європі, - впевнений чех, - але, як на мене, їм потрібно ясно і чітко давати завдання і потім контролювати. По-друге, людям потрібно платити за те, що вони зробили, а не за те, що вони присутні на роботі".

Дійти такого висновку допоміг власний гіркий досвід: після зміни керівництва кілька років тому на підприємстві різко погіршилися обсяги виробництва. Як з'ясувалося, новий директор запровадив позмінну оплату, тому працівники втратили мотивацію. Зрештою німецьке керівництво попросило повернутися в Україну Антоніна Беньовски, якому вдалося знову навести лад та покращити показники. При цьому він не робить ставку на авторитарний стиль керівництва, натомість радить з повагою ставитися до людей та дослухатися до них без упереджень. "Від людини з села завжди можна почути корисну інформацію, пропозицію покращення, якісь ідеї, котрі не обов’язково пов’язані з виробництвом, але в кінці-кінців допомагають нам стати кращими", - каже Антонін Беньовскі.

Відповідальність та вміння приймати рішення

Правильний вибір керівника – особливо важливий для успіху німецького підприємства в Україні, запевняє Роланд Кашни, генеральний директор виробника абразивів "Клінгспор" у Великих Мостах на Львівщині. За його словами, в Україні не зовсім сприймають систему ради директорів, віддаючи перевагу одному директору. Тим важливіше, на думку Кашни, щоб перші кілька років підприємство очолював не українець, а хтось з Німеччини чи іншої країни ЄС, хто водночас вже має певний досвід роботи в одній з країн СНД і знає місцеві особливості.

"Іноді потрібно бути справжнім "босом" і на початку давати чіткі вказівки. Потрібно бути взірцем, а не пропагувати те, чого сам не сповідуєш… Наприклад, те, що краще ухвалити помилкове рішення, ніж жодного", - зауважує Роланд Кашни. Він припускає, що через певні особливості виховання, системи навчання чи навіть менталітету українці часто бояться бути активними, не дуже охоче діляться інформацією один з одним, однак більшість хочуть працювати. Причому це переважно молоді люди, які вже у 23-24 роки мають за плечима одну чи дві вищі освіти та досвід роботи, не приховує захвату Кашни.

"Це не Німеччина…"

Олександру Бичкову , генеральному директору "Кнауф Гіпс Донбас", що в Соледарі, до українських реалій звикати не потрібно, проте він знає, що найбільше може шокувати потенційних німецьких інвесторів. "Інфраструктура погано розвинена, все-таки дороги погані, бувають перепади напруги, - перераховує Бичков. - Тобто потрібно розуміти, де ми працюємо. Це не Німеччина. Україна – це країна, що розвивається, яка лише прагне до Європи. Деякі моменти тут інакші, ніж в розвинених державах, і до цього необхідно бути готовим".

За словами директора, аби успішно провадити бізнес в Україні, потрібно знати і розуміти правила гри на українському ринку. Щоправда, додає Олександр Бичков, не все так просто: "Фірма "Кнауф" – яскравий приклад того, як можуть змінюватися правила гри під час запровадження інвестиційного проекту на українській землі. Коли "Кнауф" лише приходив на Україну (у 2003 році – Ред.), були одні правила гри, була вільна економічна зона, були податкові пільги (наприклад, три роки – сто відсотків, ще три роки – 50 відсотків), підтверджені угодою та законами. А вже у 2005 році були внесені зміни у закон України про зміни бюджету 2005 року і всі ці правила гри були скасовані. Довелося сплачувати додаткові податки, які "Кнауф" не планував".

Закон – як дишло…

Керівник підприємства з пошиття сумок "Пікард Україна" Станіслав Діденко вбачає проблему не стільки в недосконалому законодавстві, а радше у тому, як в Україні ставляться до його виконання. "Бізнес в Німеччині і бізнес в Україні відрізняються, напевно, що кардинально. Це як два різні світи, тому що ментально більшість українців налаштовані на те, як обійти закон, а більшість німців налаштовано на те, як виконати закон", - пояснює Діденко.

"Біда в тому, що в нашій країні одні можуть закон не виконувати, а інші мусять його виконувати - в цьому проблема. Якщо підприємство мусить його виконувати, то держава може виконувати або не виконувати, наприклад, з ПДВ," - застерігає досвідчений керівник, звертаючись до тих, хто планує інвестувати гроші у виробництво в Україні.