У жовтні 1929 року крах нью-йоркської біржі послужив причиною економічної катастрофи у Сполучених Штатах. Впродовж кількох років уряд США проводив реформи, щоб докорінно модернізувати фінансовий сектор. Банківський акт 1933 року (Акт Ґласса-Стіґалла ) заборонив комерційним банкам займатися інвестиційною діяльністю, торгувати цінними паперами або робити інші спекулятивні операції, за винятком операцій з державними та муніципальними облігаціями.

"Сенатор Ґласс, один з авторів закону, ще у 1920-х роках дотримувався думки, що наявність великих грошей веде до спекуляцій, - каже історик та економіст Ганс-Йоахім Фот з барселонського Університету імені Пумпеу Фабри. - У світовій економічній кризі Ґласс побачив шанс нарешті провести чітке розмежування комерційних та інвестиційних банків."

Бажання реформ тоді, страх перед реформами зараз

Акт Ґласса-Стіґалла став не єдиною великою реформою. Через рік після нього був заснований біржовий нагляд SEC, який донині контролює торгівлю цінними паперами. У той самий час з'явилося і страхування банківських депозитів. Сьогоднішнім політикам, у порівнянні з тодішніми, немає чим особливо похвалитися. За чотири роки після банкрутства Lehman Brothers не було проведено жодних кардинальних реформ. "Це майже злочин – ми не зробили жодних висновків з кризи 2007 року і ніяк не поліпшили регулювання, - каже Фот. – Я вважаю, що це пов'язано з інтелектуальною нездатністю".

Банківський бізнес, складні фінансові продукти, переплетіння зі звичайною економікою – усе це видається політикам настільки комплексним, що вони бояться зробити щось не так. "Вони у першу чергу слухають експертів фінансової галузі та залишають усе так, як було раніше", - каже Фот. 

Реформи обмежувалися досі маленькими змінами у правилах стосовно статутного капіталу. "Ми гарантовано не зможемо запобігти наступній кризі", - додає економіст. Причому правила щодо статутного капіталу, відомі як Базель III, ще не набули чинності. У США хотіли заборонити банкам спекуляції, але поки відклали це нововведення. Великобританія планує низку реформ, однак і тут раніше літа 2015 року нових законодавчих змін не очікується.

Привабливість старого рішення

Отож не дивно, що дехто ностальгує за великими реформами минулого, за розмежуванням комерційних та інвестбанків 1933 року. За президентства Білла Клінтона розмежування було зрештою скасовано у 1999 році. Рішення цілком вкладалося у контекст свого часу – всі казали про дерегуляцію.

Ще до 1999 року законодавча дерегуляція вже була не такою строгою. Так, у 1998-му фінансовому велетню Citigroup, народженому внаслідок злиття, дозволили стати власником інвестиційного банку Salomon Brothers. Ніхто інший як Сенді Вейл, котрий очолював Citigroup до початку фінансової кризи та чи не найбільше за всіх виграв від дерегуляції, закликає нині запровадити розмежування звичайних та інвестиційних банків. New York Times, яка багато років послідовно критикувала Акт Ґласса-Стіґалла, нині написала: "Тепер ми бачимо результати цієї масшабної дерегуляції. Сьогодні ми вважаємо, що підтримувати це було помилкою".

Розмір не є вирішальним

Ганс-Йоахім Фот не вважає, що система ромежування банків змогла б запобігти кризі. Але все одно переконаний, що поділ є необхідним, щоб повернути банки до масштабів, які б не загрожували економікам цілих країн. До початку лібералізації у 1980-і роки світ дуже добре обходився без банків, які були "too big to fail", економіка стрімко зростала.

Той аргумент, що зростання є неможливим без великих міжнародних фінансових концернів, Фот вважає вигадкою. "20 або 30 років тому гірше не було з економічного погляду. Інвестиційні банки не виконують якихось важливих економічних функцій, котрих нам буде реально бракувати", - упевнений Фот.  За словами економіста, Deutsche Bank, враховуючи його розміри, теж є "ризиком для Німеччини, з яким країні не під силу впоратися". "Не знаю, скільки криз ми ще зможемо перенести, доки не прийдемо до доброго регулювання".

Європейські політики у даний момент займаються борговою кризою. "Це дещо нагадує мені перебудову корабля, який у цей момент перебуває в відкритому морі", - каже Фот. Однак іншого виходу немає, зауважує економіст, тому що коли банки знову накопичать ризики, потрібно буде знову їх рятувати. Тому це не є підставою відкладати дерегуляцію.